Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

У червні 1881 року миколаївський міський голова М.П.Парізо де ла Валєтт звернувся спочатку до Миколаївського військового губернатора, а потім – до мешканців міста (розмістивши оголошення у виданні «Миколаївський вісник») з пропозицією створити у місті громадську бібліотеку. Такі на той час діяли у містах Херсон, Єлисаветград, Сімферополь, де за користування книгами та періодичними виданнями відвідувачі сплачували 5 крб. на рік або 50 коп. на місяць. У Миколаєві ж не можна було безкоштовно прочитати навіть місцевого «Вісника», у двох приватних бібліотеках – Гелера і Рідінгера – був незначний вибір книг і зависока плата, не було газет. Гарний вибір книг та періодичних видань був лише у морській офіцерській бібліотеці, коло відвідувачів котрої було обмеженим [1]. Ініціативною групою містян було відкрито підписку (збір підписів) на улаштування громадської бібліотеки [2].

«Миколаївське міщанське товариство» (ф. 324, 199 од. зб., 1828-1880 рр.)
«Миколаївська міщанська управа» (ф. 218, 296 од. зб., 1857-1919 рр.)

Важливим джерелом під час проведення генеалогічних досліджень є документи станового самоврядування. Дана публікація пропонує огляд двох фондів «Миколаївське міщанське товариство» (ф. 324) та «Миколаївська міщанська управа» (ф. 218), які зберігаються у Державному архіві Миколаївської області.

Міщанство – основний міський податний стан у Російській імперії, до складу котрого у XIX – на початку XX ст. входила більша частина території України. Особи цього стану були приписані до своїх міських товариств, покидати які мали змогу тільки за тимчасовими паспортами, а переходити до інших станів – з дозволу влади. Міщани платили подушний податок, підлягали рекрутській повинності та тілесному покаранню, не мали права влаштовуватись на державну службу, а при вступі на військову службу не користувались правами вільновизначальних. Міщанам дозволялась дрібна торгівля, різні промисли, роботи за наймом. Для занять ремеслом та торгівлею вони мали записатись до цехів і гільдій. Організація міщанського стану була остаточно встановлена 1785 року. У кожному місті створювались міщанські товариства, а з 1870 року вибирались міщанські управи. Запис до стану міщан був відкритим для осіб, які обов’язково вибирали рід занять. Належність до міщанського стану була спадкоємною [1].

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву миколаївської області

У Державному архіві Миколаївської області зберігаються документи, котрі свідчать про факти Голокосту на території сучасної Миколаївщини. Вони опрацьовані дослідниками, на підставі відомостей з них укладено публікації, доповіді тощо. Вони увійшли до експозиційних планів багатьох документальних виставок. Саме архівні документи є одним з найоб’єктивніших джерел при встановленні історичних фактів.

Більшість відомостей про знищення єврейського населення під час нацистської окупації 1941-1944 рр. знаходиться у документах фонду «Архівний відділ виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів». Після звільнення на території області діяла Миколаївська обласна комісія зі сприяння Надзвичайній комісії з встановлення та розслідування злодіянь, вчинених нацистами та їх спільниками, та заподіяних ними збитків, котра збирала та узагальнювала інформацію про перебіг подій під час окупації. Кожна міська та сільська Рада укладала та надавала до архівних відділів НКВС хронологічні довідки з інформацією про окупаційний період: датою захоплення нацистами населених пунктів, датою звільнення, кількістю вбитих та вивезених на примусові роботи до країн західної Європи тощо. Саме в цих довідках є дані про кількість вбитих та обставини злочинів. Також відомості про знищення євреїв є у документах фондів сільрад, райвиконкомів. Відомості про події на території Первомайського, Кривоозерського, Доманівського, Врадіївського районів, котрі до 1954 року входили до складу Одеської області, знаходяться у документах колекції «Миколаївщина в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.» і є копіями документів з інших архівних установ. У більшості документів вбиті йменуються «мирним населенням», і на те, що знищено було саме євреїв, вказують велика кількість загиблих та певний період: серпень 1941 року – лютий 1942 року. Вбивали місцевих жителів і тих, кого гнали етапом з Бесарабії, Румунії, Одеси. У документах є певні розбіжності, кількість вбитих різниться залежно від дати укладання документу (більшість датовані 1944-1949 рр.) – дані уточнювалися.

Провідний спеціаліст відділу інформації
та використання документів Державного
архіву Миколаївської області
Іванова Г.А.

26 грудня 1860 року було затверджено „Положення про губернські й обласні статистичні комітети”, згідно котрого дозволялось зі згоди генерал-губернаторів та дозволу Міністра внутрішніх справ засновувати міські статистичні комітети там, де «це було корисно та існувало спеціальне управління» [1].

Особливий стан Миколаєва як центру воєнного губернаторства та військового порту, різнорідне населення, різноманітні промисли, відкриття торгівельного порту зпричинили створення міського статистичного комітету.