Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

Перші революційні трибунали (ревтрибунали, ревтриби) були створені більшовицькою владою відповідно до Декрету про суд від 22 листопада 1917 року для боротьби з особливо важливими справами: контрреволюцією, спекуляцією, мародерством, саботажем та ін. 1918 року на революційні трибунали було покладено розгляд справ про шпіонаж, погроми, хабарництво, зловживання владою. Під час проведення розслідувань та винесення вироків революційні трибунали керувалися «революційним сумлінням та правосвідомістю».

В Україні революційні трибунали були створені на початку січня 1918 року і діяли на підставі прийнятого Народним Секретарством спеціального положення «Про порядок створення на території України робітничих і селянських повітових і міських трибуналів, їхні завдання і функції». До складу революційного трибуналу входили голова, два його заступники та члени, обрані місцевими радами терміном на 6 місяців. Дізнання й попереднє слідство здійснювали слідчі комісії силами особливих народних слідчих (оснарслідів), котрі мали право проводити огляди, обшуки, виїмки в усіх державних та приватних установах та організаціях, викликати на допит, затримувати обвинувачених тощо.

Марина Мельник, начальник  відділу
інформації та використання документів
державного архіву Миколаївської області

Після Другої світової війни в СРСР в рамках здійснення політики відновлення економіки було здійснено спроби реалізації низки програм, зокрема, програми розвитку бавовництва у південних районах УРСР та північних районах Криму на початку 1950-х рр. одночасно із будівництвом Південно-Українського і Північно-Кримського каналів та системи зрошування. Планами масштабного гідротехнічного будівництва передбачалося здійснювати зрошення у самотічний спосіб, а решти – за допомогою забору води із Каховського водосховища водонасосними станціями. 1950 року було створено Міністерство бавовництва СРСР.

На підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 30 травня 1950 року у червні того ж року були утворені Миколаївське обласне управління бавовництва та 7 районних відділів бавовництва: Березнегуватський, Варварівський, Жовтневий, Новоодеський, Очаківський, Привільнянський, Тилігуло-Березанський. Обласне управління перебувало у віданні Міністерства бавовництва УРСР і займалось організацією вирощування бавовника у бавовносіючих колгоспах Миколаївщини, керувало роботою районних відділів бавовництва та 28 машинно-тракторними станціями. Районні відділи бавовництва здійснювали керівництво і контроль за роботою колгоспів, що спеціалізувалися на вирощуванні бавовни.

Ірина Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів державного архіву
Миколаївської області

Миколаївський об’єднаний авіаційний загін розпочав діяльність у квітні 1944 р. як авіаланка 202-го авіазагону Українського управління цивільного повітряного флоту.

На початку 50-х років ХХ ст. 202-й авіазагін увійшов до складу 241-го авіазагону Головного управління повітряного флоту. 1950 р. виробничі показники авіазагону становили: 7040 часів польотів на місцевих лініях, 2090 – спецзастосування, оброблена авіацією спецзастосування площа складала 46,2 тис. га [1].

Згідно з наказом Головного управління повітряного флоту від 25 серпня 1952 р. 241-й авіазагін було реорганізовано у 93-й авіазагін Українського територіального управління цивільного повітряного флоту.

У науковому журналі «Наукові праці»,
Том 304, Вип. 292, Серія «Історія»
(Миколаїв: Чорноморський національний університет ім. Петра Могили)
друком вийшла стаття директора держархіву Лариси Левченко  
«Формування джерельної бази з історії польського етносу в Державному архіві Миколаївської області» (стор. 44-63)

У статті висвітлено формування джерельної бази з історії польського етносу Миколаївщини в контексті історії Державного архіву Миколаївської області і склад фондів, що містять документи про поляків Миколаївщини. На основі статистичних джерел, що зберігаються в архіві, наведені статистичні відомості про польське населення Миколаївщини. На прикладі деяких архівних справ продемонстровані можливості джерельної бази в дослідженні історії польського етносу періоду до 1917 року, коренізації (діяльність польської секції), сталінських репресій (доля ксьондза Миколаївського римо-католицького костелу Святого Йосипа Християна Зиско і католицької громади Кривого Озера). Наведено відомості про поповнення архіву новими документами періоду Незалежності України, а саме колекцією книг записів актів громадянського стану, колекцією документів евакуйованих, репатрійованих осіб і переселенців, фондами Відділу у справах національностей та міграцій і Відділу у справах релігій Миколаївської обласної державної адміністрації.
Багато історичних документів втрачено назавжди і разом з ними в небуття пішли імена і долі людей, події, пов’язані часом із трагічною історією поляків Миколаївщини. Незважаючи на складну історію самого архіву, Державний архів Миколаївської області накопичив достатній обсяг архівних джерел, що дозволяє досліджувати різні теми історії польського етносу на території Миколаївської області, а також виконувати запити громадян, які звертаються за допомогою до архіву. Документи про поляків Миколаївщини не представлені в архіві компактними архівними фондами, вони зберігаються в різних фондах дорадянського, радянського періодів і періоду Незалежності України, їх виявлення вимагає копіткої дослідницької роботи.
У статті та додатках до неї наведено статистику польського населення за Всесоюзним переписом населення 1926 р. та Всесоюзним переписом населення 1979 р., а також список архівних справ за номерами, що зберігаються в архіві, репресованих громадян польської національності.