Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

22 вересня 1937 року було створено Миколаївську область, до складу котрої увійшли 38 районів та три міста обласного значення [1]. Було створено організаційний комітет Президії Верховної Ради УРСР по Миколаївській області.

Першим очільником новоствореного оргкомітету став Столбун Онуфрій Титович. Він народився 1892 року у с. Миронівка Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Світловодського району Кіровоградської області). Мав нижчу освіту. З 1908 року працював підмайстром-каменярем у м. Олександрія Херсонської губернії, шляховим робітником залізниці на ст. Новополтавка. З 1913 року служив в армії, у 1919-1922 рр. – у лавах Червоної армії. 1920 року вступив до лав ВКП(б). З 1923 року працював відповідальним секретарем Потоцького районного комітету КП(б)У Кременчуцького округу, у 1926-1927 рр. – завідувачем організаційного відділу, відповідальним секретарем Кременчуцького окружного комітету КП(б)У, у 1928-1930 рр. – відповідальним секретарем Роменського окружного комітету КП(б)У, у 1930 р. – членом колегії Народного комісаріату внутрішньої торгівлі Української РСР. У 1931-1932 рр. був слухачем курсів при ЦК ВКП(б) у м. Москва, у 1932-1933 рр. – консулом СРСР у м. Шираз (Персія-Іран), у 1934-1935 рр. – начальником політвідділу Капустянської машинно-тракторної станції (МТС) Хмільовського району Одеської області, У січні 1935 р. – квітні 1937 р. – першим секретарем Цюрупинського районного комітету КП(б)У Одеської області, у квітні-вересні 1937 р. – заступником голови Одеського облвиконкому.

У вересні 1937 року був призначений головою організаційного комітету Президії Верховної Ради УРСР по Миколаївській області. Але вже 13 листопада того ж року на засіданні оргбюро Миколаївського обкому КП(б)У було заслухано його справу: 1936 року під час роботи секретарем Цюрупинського райпарткому в кабінеті Столбуна О.Т. було змонтовано наочне приладдя (макет «Історія партії у з’їздах») з «матеріалами троцкістського змісту, у котрих популяризувалися Троцький, Зінов’єв, Камєнєв та інші вороги народу». За п’ять місяців потому цей інцидент розглядався на бюро Цюрупинського райпарткому, але був залишений без наслідків. Столбуна О.Т. звинуватили також у зв’язках із ворогами народу, згодом репресованими органами НКВС. Було прийнято рішення про виключення Столбуна Онуфрія Титовича з лав партії, зняття його з посади голови оргкомітету, та передачу матеріалів про його зв’язки з ворогами народу до органів НКВС.

 

Він був заарештований 30 листопада 1937 року, розстріляний у Києві 10 квітня 1938 року. Посмертно реабілітований [2].

Наступним головою організаційного комітету Президії Верховної Ради УРСР по Миколаївській області став Філіппов Іван Маркелович, котрий перебував на цій посаді по січень 1940 року, коли його було обрано на посаду голови виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих.

Народився він 1905 р. у Миколаєві. Закінчив Миколаївське міське чотирикласне училище, навчався у політехнічному училищі. У 1917-1926 рр. працював слюсарем на миколаївських заводах «Наваль» (ім. А.Марті) та «Ремсуд». 1922 р. вступив до лав ВЛКСМ та був направлений до депо залізничної станції «Миколаїв», де працював слюсарем та помічником машиніста. 1924 року вступив до лав ВКП(б). З 1926 р. працював звільненим секретарем комсомольської організації залізничної станції «Миколаїв». У 1928-1930 рр. служив в армії. Потім працював секретарем первинної парторганізації  Миколаївського хлібозаводу. 1930 року поступив на навчання до КомВНЗ ім. Артема у м. Харків, звідки після року навчання був відкликаний та направлений до Одеської області, де у 1931-1932 рр. працював завідувачем агітаційно-масового відділу Цебриківського райкому КП(б)У, у 1932-1934 рр. – головою Цебриківського райвиконкому, у 1934-1936 рр. – головою Новоодеського райвиконкому. 1937 року був направлений на роботу завідувача комунального господарства м. Миколаїв, а 1938 року очолив Миколаївщину. Того ж року був обраний членом Президії Верховної Ради УРСР.

З серпня 1941 року, після окупації Миколаївщини нацистами, перебував у розпорядженні КЦ КП(б)У та Раднаркому УРСР, з 1942 року – в оперативній групі спочатку Південного, потім Донського фронтів, з 1943 року – у розпорядженні ЦК КП(б)У. У січні 1944 року був затверджений першим секретарем Миколаївського обкому КП(б)У. У 1947-1952 рр. був головою Дніпропетровського облвиконкому, у 1952-1954 рр. – головою Ізмаїльського облвиконкому, 1956-1959 рр. – головою виконкому Кримської обласної Ради депутатів трудящих.

Був нагороджений орденом Леніна, орденом Вітчизняної війни І-го ступеню, медалями «За оборону Сталінграда», «За участь у Великій Вітчизняній війні» та «За перемогу над Німеччиною».

Помер 21 січня 1963 року у м. Сімферополь [3].

У березні 1944 року, одразу після звільнення м. Миколаїв від нацистської окупації, головою виконкому Миколаївської облради став Борисов Пантелеймон Михайлович.

Народився він 1906 року у с. Дідовщина Фастівського району Київської області у родині селян. Українець, член ВКП(б) з 1929 року. Мав вищу освіти: закінчив спочатку кооперативний інститут, згодом – Київську торгівельну академію. Працював ковалем, директором текстильної фабрики, завідувачем оргвідділу політвідділу Західної залізниці, у 1937-1938 рр. – студентом і директором Київської торгівельної академії, у 1938-1943 рр. – заступником народного комісара Торгівлі УСРР та народним комісаром торгівлі УССР. У лавах Червоної армії не служив. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня за «успішне виконання хлібозаготівель».

Областю керував більше двох років. В особовій справі П.М.Борисова є характеристика, підписана секретарем Миколаївського обкому КП(б)У І.М.Філіпповим 12 жовтня 1946 року, де вказано, що Борисов «керує поверхово, глибоко не вникає у справи області. У роботі особливої ініціативи не виявляє, у рішенні питань не рішучий і не наполегливий, не вимогливий до своїх заступників та підлеглих. Діловим авторитетом не користується. Доручену ділянку роботи не освоїв. Як голова облвиконкому не відповідає вимогам».

Подальша доля П.М.Борисова невідома [4].

У березні 1947 року головою виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трідящих було обрано Терещенка Степана Петровича.

Народився він 1897 року у с. Жуки Глобинської волості Полтавської губернії, українець. Мав незакінчену вищу освіту: закінчив 3 курси Всеукраїнського інституту комуністичної просвіти (м. Харків). У 1909-1911 рр. служив батраком у поміщиків Таврійської та Полтавської губерній, у 1911-1916 рр. працював чорноробом на Горбинському цукровому заводі, у 1916-1917 рр. служив рядовим 38-го Тобольського полку Південно-Західного фронту, у 1918-1919 рр. був головою комітету бідноти у с. Жуки Глобинської волості Полтавської губернії, у 1919-1921 рр. служив червоноармійцем 2-го запасного батальйону 14-ї армії Південно-Східного фронту, у 1922-1924 рр. працював головою Горбинської сільради Полтавської губернії, у 1924-1926 рр. – членом правління сільгосптовариства у с. Глобине, у 1926-1928 рр. – членом президії та головою правління райсудземкомісії Горбівського райвиконкому на Полтавщині, у 1928-1930 рр. був курсантом Полтавської районної партійної школи 2-го ступеня у м. Полтава, у 1930-1933 рр. – студентом Всеукраїнського інституту комуністичної просвіти у м. Харків, у 1933-1935 рр. працював членом президії Всеукраїнської профспілки працівників просвіти та головою центрального бюро Пролетстуду у містах Харків та Київ, у 1936-1927 рр. – заступником директора Київського педагогічного інституту, у 1937-1938 рр. – заступником директора інституту горної механіки Академії наук УРСР у м. Київ, у 1938-1946 рр. – заступником завідувача сільгомпвідділу ЦК УА(б)У у м. Київ, у 1946-1947 рр. – другим секретарем Миколаївського обкому КП(б)У, з 24 березня 1947 року по 29 січня 1949 рр. – головою виконкому Миколаївського обласної ради депутатів трудящих. З січня 1949 року обійняв посаду уповноваженого Міністерства заготівель СРСР по Українській РСР з кадрових питань.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня та медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.». Був депутатом Верховної Ради УРСР [5].

У січні 1949 року на посаду голови Миколаївського облвиконкому був обраний Сиволап Михайло Іванович.

Він народився 1909 року у с. Полтавка Омської губернії. Закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут за спеціальністю «агроном-рільник». 1931 р. працював агрономом Чаплинської машино-тракторної станції Хорлівського району на Херсонщині, у 1931-1932 рр. – старшим агрономом Хорлівської МТС, у 1932-1934 рр. – старшим агрономом Дніпропетровського облтракторцентру, у 1934-1937 рр. – головним агрономом віробничого управління Дніпропетровського облземвідділу, у 1937-1939 рр. – начальником елеваторного складського управління Дніпропетровської контори «Заготзерно», у 1939-1941 рр. – заступником керуючого Дніпропетровської обласної контори «Заготзерно», у 1941-1942 рр. – директором Корнилівської МТС в Омській області, у 1942 -1943 рр. – начальником виробничого управління Омського обласного земельного відділу, у 1943-1944 рр. – начальником планово-фінансового управління Омського обласного земельного відділу, у 1944 р. – заступником начальника Омського обласного земельного відділу, у 1944-1946 рр. – заступником начальника Одеського обласного земельного відділу, у 1946-1947 рр. – начальником Одеського обласного управління технічних культур, у 1947 р. – заступником начальника Одеського обласного земельного відділу, з 20 червня 1947 року – начальником Миколаївського обласного управління сільського господарства.

З січня 1949 року по березень 1953 року перебував на посаді голови виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих. Згодом став начальником Одеського обласного управління сільського господарства.

Був нагороджений медалями «За трудову доблесть», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» [6].

У березні 1953 року на посаду голови виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих було обрано Назаренка Івана Тимофійовича. Він народився 1915 року у с. Івано-Михайлівка Катеринославської губернії (нині Новомосковського району Дніпропетровської області) у родині селян. Українець, освіта вища – закінчив педагогічний інститут, член ВКП(б) з 1939 року.

У 1934-1939 рр. працював вчителем у с. Михайлівка Казанківського району Миколаївської області, у 1939-1940 рр. – секретарем Казанківського районного комітету ЛКСМУ, 1940 року був призваний до лав РСЧА. Навчався у політичному училищі НКВС. Під час Другої світової війни воював на Сталінградському, Південно-Східному, Воронезькому фронтах. Обіймав посади секретаря партбюро батальйону Сталінградського військово-політичного училища, заступника командира 86-го стрілецького полку 180-ї стрілецької дивізії по політчастині, заступника начальника політвідділу 45-ї навчальної стрілецької дивізії Приволзького військового округу, майор. Був тричі поранений, востаннє – важко, внаслідок чого втратив око. З 1946 року працював на керівній партійній роботі в Єланецькому районному комітеті КП(б)У Миколаївської області, з 1947 року – першим секретарем Веселинівського районного комітету КП(б)У.

Обирався депутатом Верховної ради УПСР 4-го (1955-1959 рр.) та 5-го (1959-1963 рр.) скликань. На ХVІІІ (1954 р.) – ХХІ (1960 р.) з’їздах КПУ був обраний кандидатом у члени ЦК КПУ.

Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Знак Пошани та медалями [7].

У березні 1961 р. посаду голови виконкому Миколаївської обласної Ради дептутаів трудящих Миколаївської області обійняв Ведніков Василь Спиридонович. Згодом, у 1963-1964 рр., коли обласна Рада була поділена на промислову й сільську, він очолив останню.

Народився 1918 року у м. Лебедин на Сумщині. Українець, з родини робітників. Член КПРС з 1946 року. Отримав вищу освіту, закінчивши Харківський зоотехнічний інститут 1940 року.

1940 р. працював зоотехніком-селекціонером радгоспу «П’ятирічка» в Омській області, у 1940-1942 рр. служив солдатом у 23-му окремому полку зв’язку, 1942 року закінчив курси молодших лейтенантів і до 1946 року служив командиром взводу, а згодом – роти зв’язку у Червоній Армії, у 1947-1949 рр. працював головним зоотехніком Суворівського райземвідділу Ізмаїльської області, у 1949-1952 рр. – головою Суворівського райвиконкому, у 1952-1954 рр. – першим секретарем Кілійського райкому партії Ізмаїльської області, у 1954-1955 рр. – інспектором ЦК КПУ у м. Київ, у 1955-1957 рр. – заступником міністра радгоспів УРСР, у 1957-1961 рр. – начальником Головного управління тваринництва Міністерства сільського господарства УРСР.

20 березня 1961 року був обраний головою Миколаївського облвиконкому, 17 січня 1963 року – головою виконкому Миколаївської обласної (сільської) Ради депутатів трудящих.

7 грудня 1964 року став секретарем Миколаївського обкому КПУ, 23 квітня 1971 року – другим секретарем Миколаївського обкому КПУ, 28 березня 1975 року – заступником голови Миколаївського облвиконкому (по 16 квітня 1978 р.).

Нагороджений орденами Червоної Зірки та Трудового Червоного Прапора, медаллю «За перемогу над Японією» [8].

Виконком Миколаївської обласної (промислової) Ради депутатів трудящих у 1963-1964 рр. очолив Андріанов Володимир Миколайович.

Народився він 1913 року у м. Миколаїв у родині робітника. 1936 року закінчив Миколаївський суднобудівний інститут, отримавши диплом інженера-судномеханіка. З 1936 року до нацистської окупації м. Миколаїв у серпні 1941 року працював на миколаївських суднобудівних заводах: Чорноморському та ім. 61 комунара. Під час нацистської окупації був евакуйований у тил, працював головним енергетиком  заводу № 639 у м. Тюмень, начальником енерго-механічного відділу заводу № 343 у м. Гороховець, у листопаді 1943 року був призначений уповноваженим при Наркоматі суднобудівельної промисловості з відновлення Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара. Після звільнення м. Миколаїв від нацистської окупації 28 березня 1944 року працював на заводі ім. 61 комунара на посадах в.о. головного інженера, головного енергетика, начальника судномонтажного цеху, заступника директора заводу. 1951 р. був призначений головним інженером заводу № 202 у м. Владивосток, 1956 р. – головним інженером заводу № 190 у м. Ленінград. У вересні 1959 року був переведений до Херсонського раднаргоспу, де працював на посадах начальника механічного відділу, начальника управління суднобудівної промисловості, першого заступника голови.

У січні 1963 р. був обраний головою виконкому Миколаївської обласної (промислової) Ради депутатів трудящих, 1965 р. – заступником голови облвиконкому. З червня 1965 року по жовтень 1976 року працював директором Миколаївського суднобудівного заводу ім. 61 комунара.

Нагороджений медалями «За трудову відзнаку», «За трудову доблесть», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

Помер 29 травня 1978 р [9].

У грудні 1964 року на посаду голови виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих було обрано Барильника Тимофія Григоровича.

Народився він 1909 року у с. Нововоронцівка Херсонського повіту Херсонської губернії, українець, з родини селян-бідняків. Після закінчення Нововоронцівського сільськогосподарського технікуму 1927 року до початку німецько-радянської війни працював агрономом у Нововоронцівському районі, у Каховській, Новоронцівській, Качкаровській, Покровській МТС. 1936 року вступив до Одеського сільськогосподарського інституту, закінчив його лише 1950 року. У серпні 1941 року був евакуйований до Ростовської області. У жовтні 1941 року – вересні 1946 року служив у Червоній армії: політкерівником роти 8 саперної Армії Південного фронту, парторгом роти та батальйону 37 армії 3-го Українського фронту, заступником командира з політичної частини 112 інженерно-технічного батальйону Північно-Кавказького і 3-го Українського фронтів, заступником командира політчастини 117 інженерного батальйону 5-ї Ударної Армії, старшим інструктором політвідділу 89 гвардійської стрілецької дивізії 5-ї Ударної Армії, старшим інструктором політвідділу Радянської Адміністрації провінції Бранденбург у Німеччині. У 1946-1947 рр. працював головним агрономом Нововоронцівського райземвідділу Херсонської області, у 1947-1948 рр. – другим секретарем Калинінського райкому КПУ Херсонської області, у 1948-1950 рр. – першим секретарем Великолепетиського райкому КПУ, у 1950-1963 рр. – головою Херсонського облвиконкому, у 1963-1964 рр. – першим секретарем Миколаївського сільського обкому КПУ, з грудня 1964 року по липень 1968 року – головою виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих. Був звільнений у зв’язку із виходом на пенсію.

Нагороджений орденами Леніна (двічі), Трудового Червоного Прапора, Вітчизняної війни І-го і ІІ-го ступенів, Червоної Зірки, а також медалями «За бойові заслуги», «За оборону Кавказу», «За визволення Варшави», «За взяття Берлина», «За Перемогу над Німеччиною».

Помер 1987 р. [10].

29 липня 1968 року посаду голови виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих обійняв Куліш Микола Юхимович.

Він народився 1929 р. у с. Гусине Градизького району Полтавської області. Українець, з родини селян. 1955 р. закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, отримавши диплом ветеринарного лікаря. У 1955 р. працював ветеринарним лікарем Баштанської МТС Миколаївської області, у 1955-1958 рр. – першим секретарем Баштанського райкому ЛКСМУ, у 1958-1959 рр. – другим секретарем Миколаївського обкому ЛКСМУ, у 1959-1961 рр. – першим секретарем Миколаївського обкому ЛКСМУ, у 1961-1963 рр. – першим секретарем Веселинівського райкому КПУ, у 1963-1965 рр. – заступником голови комітету партійно-державного контролю Миколаївського сільського обкому КПУ та облвиконкому, у 1965-1967 рр. – першим секретарем Миколаївського райкому КПУ, у 1967-1968 рр. – заступником голови виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих.

Член КПРС з 1955 року. Був делегатом ХХІV з’Їзду КПРС та ХХІ, ХХІІ, ХХІV з’їздів КПУ, членом Ревізійної комісії Компартії України, депутатом Верховної Ради УРСР VІІІ скликання.

Нагороджений медаллю «За трудову доблесть».

16 вересня 1975 року на пленумі Миколаївського обкому КПУ було розглянуто питання «Про постанову Політбюро ЦК Компартії України від 9 вересня 1975 року «Про факти незаконного витрачання державних та громадських коштів на проведення нарад та прийомів у декотрих організаціях Миколаївської області» (котрою «за грубе порушення партійної та державної дисципліни Кулішу М.Ю. було оголошо сувору догану із занесенням до облікової картки) та прийнято постанову про виведення Куліша М.Ю. зі складу бюро обкому та рекомендацію сесії обласної Ради депутатів трудящих щодо звільнення його від обов’язків голови обвиконкому. Того ж дня Куліш М.Ю. був звільнений з посади за «допущені недоліки у роботі» [11].

У вересні 1975 року головою виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих (з листопада 1977 року – народних депутатів) було обрано Зайвого Федора Федоровича.

Народився 26 березня 1931 р. у м. Вознесенськ Миколаївської області у родині робітників. У 1948-1949 рр. працював токарем у Вознесенській міжрайонній майстерні капітального ремонту, у 1949-1953 рр. навчався у Новобузькому технікумі механізації сільського господарства, у 1953-1954 рр. працював першим секретарем Новобузького райкому ЛКСМУ, у 1958-1962 рр. навчався у Львівській вищій партійній школі, у 1962-1963 рр. працював інструктором відділу партійних органів Миколаївського обкому КПУ, у 1963-1964 рр. – інструктором відділу парторганів Миколаївського сільського обкому КПУ. 1965 р. закінчив Львівський сільськогосподарський інститут, отримавши диплом інженера-механіка. У 1964-1965 рр. працював головним інженером управління механізованих робіт Миколаївського обласного об’єднання «Сільгосптехніка», у 1965-1967 рр. – інструктором відділу організаційно-партійної роботи Миколаївського обкому КПУ, у 1967-1975 рр. - першим секретарем Вознесенського райкому КПУ Миколаївської області, у 1975 р. – першим секретарем Вознесенського міськкому КПУ, у 1975 р. – секретарем Миколаївського обкому КПУ, з вересня 1975 р. по березень 1982 р. – головою виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів, у 1982-1983 рр. – директором Миколаївського спеціалізованого треста м’ясо-молочних радгоспів, у 1983 р. – генеральним директором Миколаївського обласного виробничого об’єднання радгоспів, у 1983-1988 рр. – завідувачем відділу з праці Миколаївського облвиконкому.

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапору, двома орденами «Знак Пошани», медаллю «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження В.І.Леніна».

Помер 2013 р. у м. Миколаїв [12].

Його наступником у березні 1982 року став Ільїн Віктор Іванович.

Народився він 1931 р. у с. Вишегори Нелідівського району Калінінської області у родині колгоспника. У 1948-1950 рр. навчався у гірничому технікумі м. Ровеньки Луганської області, згодом служив на Чорноморському флоті. Після демобілізації у 1955-1959 рр. перебував на комсомольській роботі у Кримській області. Закінчив заочно Всесоюзний сільськогосподарський інститут. 1959 р. очолив колгосп ім. Леніна Червоногвардійського району Кримської області. У 1967-1973 рр. працював головою виконкому Червоногвардійської районної Ради депутатів трудящих, у 1973-1979 рр. – першим секретарем Червоногвардійського райкому Компартії України, з січня 1980 р. по березень 1982 р. – секретарем Кримського обкому Компартії України.  З березня 1982 р. по грудень 1989 р. працював головою виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів. Був звільнений у зв’язку із виходом на пенсію.

Нагороджений орденами та медалями, Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Помер 2001 р. у м. Миколаїв.

Грицай Іван Трохимович був головою виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради народних депутатів у грудні 1989 р. – квітні 1990 р. та січні  1991 р. – квітні 1992 р., головою Миколаївської обласної Ради народних депутатів у квітні 1990 р. – січні 1991 р. та квітні 1992 р. – липні 1994 р.

Народився він 20 серпня 1938 р. в  с. Багатенька Кегичівського району Харківської області. Українець, з родини службовців. Закінчив Первомайську середню школу Миколаївської області. 1960 р. закінчив агрономічний факультет Уманського сільськогосподарського інституту, отримавши спеціальність вченого агронома-рільника. У 1960-1961 рр. працював агрономом-економістом колгоспу ім. Леніна Кривоозерського району Миколаївської області, у вересні-листопаді 1961 р. – завідувачем відділу Кривоозерського райкому ЛКСМУ, де згодом став першим секретарем. У січні 1963 р. обраний секретарем комітету комсомолу Снігурівського виробничого радгоспно-колгоспного управління. У вересні 1963 року вступив до лав КПРС.  У 1964-1965 рр. працював секретарем Миколаївського сільського обкому ЛКСМ України, у 1965-1967 рр. – другим секретарем Миколаївського обкому ЛКСМУ, у 1967-1971 рр. – першим секретарем Миколаївського обкому комсомолу, у 1971-1974 рр. – першим секретарем Очаківського райкому Компартії України (1971-1974 рр.). У 1974-1976 рр. навчався у Вищій партійній школі при ЦК КПРС у м. Москва. У 1976-1978 рр. працював завідувачем відділу пропаганди й агітації Миколаївського обкому КПУ, у 1978-1983 рр. – заступником голови виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів, у 1983-1989 рр. – секретарем Миколаївського обкому КПУ. У грудні 1989 року був обраний головою Миколаївського облвиконкому голови виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів, у травні 1990 року – першим секретарем обкому КПУ. У січні 1991 року за власним бажанням звільнився з посади першого секретаря Миколаївського обкому КПУ «з наміром зосередити зусилля на роботі в обласній Раді народних депутатів».

У 1990-1994 рр. був народним депутатом, у Верховній Раді України входив до складу комісії та з питань депутатської етики.

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», медалями «За трудову доблесть», «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя від дня народження В.І.Леніна», «Ветеран праці» [13].

У квітні-листопаді 1990 року виконком Миколаївської обласної Ради народних депутатів очолював Башкіров Михайло Володимирович.

Народився він 9 серпня 1949 р. у м. Батайськ Ростовської області  у родині робітників, росіянин. 1971 р. закінчив Ворошиловградський сільськогосподарський інститут, отримавши диплом агронома. Того ж року був призначений на посаду головного агронома колгоспу «Дружба» с. Краснопілля Березанського району Миколаївської області. З жовтня 1971 року по січень 1973 року служив в армії. У 1973-1976 рр. працював головним агрономом колгоспу ім. Потриваєва с. Анатоліївка Березанського району, у 1976-1981 рр. – головою колгоспу ім. Фрунзе с. Тузли Березанського району, у 1981-1982 рр. – директором радгоспу ім. Фрунзе с. Тузли Березанського району, у 1982 р. – начальником управління сільського господарства виконкому Березанської районної Ради народних депутатів, у 1982-1983 рр. – першим заступником голови – начальником управління сільського господарства виконкому Березанської районної Ради народних депутатів, у 1983-1985 рр. – головою виконкому Березанської районної Ради народних депутатів. У 1985-1987 рр. навчався у Академії суспільних наук при ЦК КПРС. У 1987-1989 рр. працював першим секретарем Березнегуватського райкому КПУ, у 1989-1990 рр. – головою ради кооперативно-державного об’єднання «Миколаївагропромрада» (згодом – ради агропромислових формувань Миколаївської області), у 1990 р. – головою виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів.

У 1990-1994 рр. був народним депутатом.

1992 року очолив раду Державного кооперативного виробничого об'єднання «Насіння України» Мінагропрому України, у липні 1993 року був призначений його генеральним директором. У жовтні 1998 року був призначений головою Кіровоградської обласної державної адміністрації.

Загинув в автокатастрофі 2 лютого 1999 р., похований у м. Київ [14].

 

Використані джерела:

1. Собрание законов и распоряжений Правительства СССР, 1937, № 63, отдел 1.
2. Державний архів Миколаївської області, ф. 7, оп. 1, спр. 1, арк. 37-39.
3. Там саме, оп. 51, спр. 425.
4. Там саме, спр. 255.
5. Там саме, спр. 172.
6. Там саме, спр. 170.
7. Там саме, оп. 38, спр. 128; http://www.knowbysight.info/NNN/06484.asp.
8. Державний архів Миколаївської області, ф. 7, оп. 65, спр. 4, арк. 1, 4-6.
9. Там саме, оп.  62, спр. 2, арк. 48-91.
10. Там саме, оп. 52, спр. 937, арк. 122-137.
11. Там саме, оп. 60, спр. 8, арк. 76-150.
12. Там саме, оп. 91, спр. 230.
13. Там саме, спр. 747; http://www.dovidka.com.ua/user/?code=40761.
14. Там саме, спр. 161.