Олександр Серединскьий,
заступник начальника відділу інформації
та використання документів держархіву
Миколаївської області

Микола Павлович Леонтович народився 20 грудня 1876 року у м. Єлисаветград у дворянській родині мирового судді. Мати Миколи була вчителькою музики.

Микола Леонтович отримав вищу юридичну освіту: 1891 року він вступив до Імператорського училища правознавства у м. Санкт-Петербург, яке закінчив 1898 року, отримавши звання губернського секретаря. Навчаючись в училищі, Леонтович написав музику до романсу «Що коли б я сказав», який був надрукований у Санкт-Петербурзі 1897 року [1]. Після закінчення училища Микола Павлович поступив на службу до канцелярії першого Департаменту Урядового Сенату, потім переїхав до Одеси і поступив молодшим кандидатом на судову посаду судової палати. Працюючи у м. Одеса, Леонтович М.П. почав збирати колекцію акваріумних рибок з метою проведення спостереження та вивчення рибного миру [2].

1901 року Микола Павлович переїхав до м. Миколаїв. Працював чиновником особових доручень при Миколаївському градоначальнику, з 1905 року – по міському громадському управлінню: спочатку діловодом управи, потім секретарем Миколаївської управи та думи. 1906 року колезький секретар Леонтович М.П. був обраний заступником Миколаївського міського голови, з 27 березня 1908 року виконував обов’язки міського голови. На засіданні Миколаївської міської думи 08 квітня 1909 року Леонтович Микола Павлович більшістю голосів був обраний Миколаївським міським головою на 1909-1912 роки, згодом переобраний на другий термін до 1917 року, мав чин надвірного радника. Микола Павлович обирався гласним Миколаївської міської думи, був членом Миколаївського відділу Російського товариства охорони народного здоров’я, особливого Комітету піклування про народну тверезість, Миколаївського присутствія у портових справах, головою санітарно-статистичного бюро, з будівництва набережної, по військовій повинності присутствія, Миколаївського районного військово-промислового комітету, одним із директорів Миколаївського комітету піклування при тюрмах, почесним мировим суддею. Леонтович М.П. у політичних партіях не перебував, але за своїми поглядами був близький до промислових кіл міста. У 1915-1916 роках, під час Першої світової війни, він керував Миколаївським районним воєнно-промисловим комітетом і мав зв’язки з промисловцями м. Миколаїв. Комітет під керівництвом Леонтовича М.П. займався допомогою урядовим та військовим організаціям у питаннях постачання армії та флоту предметами озброєння та забезпечення. Виконував різні замовлення: на патронні та обозні двоколки, парні повози, міни, гранати, упряж, чоботи та ін. Всього було виконано за перший рік існування комітету замовлень на суму 999 тис. 845 руб. Микола Павлович позитивно поставився до звістки про повалення самодержавства. Він, як міський голова, виступив у міській думі з промовою, в якій призвав присутніх підтримати тимчасовий комітет Державної Думи. 17 березня 1917 року Леонтович М.П. прийняв присягу на вірність Тимчасовому Уряду. Ще раніше, 05 березня 1917 року, Тимчасовий Уряд призначив його Миколаївським градоначальником та уповноваженим голови особливої наради з продовольства. Леонтович М. П. займався розпуском поліції та створенням міліції міста. Звільнялись усі без винятку класні чини, вільнонаймані службовці, городові Миколаївської міської поліції. Всі військовозобов’язані з числа звільнених чинів поліції мали з’явитись до Миколаївського міського у військовій повинності присутствія для зарахування до лав армії. Критикувати дії Тимчасового Уряду заборонялось, винуватців заарештовували. Також, Леонтович Микола Павлович, як градоначальник, займався визволенням політичних в’язнів, а засуджених за карні злочини направляли на фронт замість відбування покарання. Одночасно до червня 1917 року Микола Павлович продовжував виконувати обов’язки міського голови. У роки громадянської війни Леонтович М.П. не обіймав керівних посад в управлінні містом, а займався збереженням експонатів музею живої природи «Акваріум», директором якого був призначений [3].

За роки, коли Леонтович Микола Павлович був міським головою, у м. Миколаїв було відкрито: 1908 року – перший кінотеатр, 1913 року – вчительський інститут, друга чоловіча гімназія та природничо-історичний музей, 1914 року – художній музей, у грудні того ж року був відкритий рух електричного трамваю, 1914-1915 року обладнано музей навчальних приладів Миколаївських міських початкових училищ. 1911 року було засновано суднобудівний завод «Руссуд», 1915 року – Трубочний і електромеханічний завод (Темвод).

1908 року на засіданнях Миколаївської міської управи Миколою Павловичем було порушено питання про необхідність будівництва у м. Миколаїв каналізації та другого додаткового водопроводу з метою покращення санітарного стану у місті. Була створена друга виконавча водопровідна комісія, яка провела певну роботу зі збільшення водопровідної мережі. Із загальної кількості домоволодінь – 8049 у м. Миколаїв, приєдналося до водопровідної мережі на 01 червня 1910 року 1561 домоволодіння. Після припинення діяльності комісії тягар експлуатації водопроводу випав на водопровідний відділ, який визнав збільшення потужності системи водопостачання пріоритетним. Збільшення потужності міського водопроводу відбувалось за рахунок відкриття нових колодязів. На запрошення Леонтовича М.П. як голови санітарно-статистичного бюро у вересні 1913 року місто відвідав головний медичний інспектор професор Малиновський, який вказав, що наявність діючого водогону – ознака нормальних санітарних умов у населеному пункті. У подальшому водопровідна мережа розширилась на територію Слобідки, Пісків, Мішкового, Погорілого, Водопою та Широкої Балки. 1917 року шляхом великих зусиль та особистого вкладу Миколи Павловича вдалося вирішити питання водопостачання більшої частини міста, використовуючи при цьому воду підземних джерел. При будівництві Миколаївського водопроводу було використано передовий досвід науково-технічної думки тієї доби і це дозволило стати водопроводу нашого міста одним з кращих в Україні за рівнем забезпечення населення водою та темпами збільшення потужності системи. За особистого керівництва Леонтовича М.П. були завершені роботи з будівництва каналізації, зроблена «зливка», вимощені вулиці у центрі міста. Будучи головою комісії з будівництва міської набережної, Леонтович М.П. протягом 1909-1916 років неодноразово на засіданнях міської думи порушував питання з будівництва та експлуатації міської пристані, обладнання торгового порту механічними пристроями для вантаження, залучення землечерпалочного каравану для робіт по будівництву набережної та її благоустрою, фінансування робіт. Як міський голова, Леонтович М.П. контролював роботу комісії з розширення міської електричної станції. На засіданнях Миколаївської міської управи розглядались питання технічного переустатковування електростанції, закупки у фірми «Нобель» необхідних машин. Міська електростанція за роки, коли Микола Павлович був міським головою, розширилась з 127 вольт на 220. У 1911-1916 роках покращилась діяльність Миколаївської міської лікарні, особливо з лікування інфекційних хворих При міській лікарні були влаштовані: пральня, каналізація, біологічна станція для очищення стічних вод, павільйон для інфекційних хворих на 84 місця, на початку 1917 року діяв рентгенівський кабінет. У важкі роки Першої світової війни Миколаївською міською думою виділялись значні кошти на улаштування лазаретів для хворих та поранених військовослужбовців. Багато часу у ці роки Леонтович М.П. займався допомогою Миколаївській міській виконавчій продовольчій комісії у справі постачання мешканцям м. Миколаїв продуктів харчування. Леонтович Микола Павлович доклав зусиль у справі розвитку загальної початкової освіти, яка почала вводитись на території Миколаївського градоначальства з 01 вересня 1910 року. Передбачалось відкрити 11 початкових училищ у м. Миколаїв і одне початкове училище на хуторі Водопій та завершити перехід до загальної початкової освіти на території Миколаївського градоначальства до 1920 року. Вже у перші три роки реформи у м. Миколаїв було відкрито чотири нових початкових училищ. 1912 року усі 12 шкіл грамотності, які існували у м. Миколаїв і підпорядковувались особливому комітету, були перейменовані у міські початкові училища та передані у ведення міського громадського управління. У 1914-1915 навчальному році в існуючих початкових училищах Міністерства народної освіти і церковно-парафіяльних школах на території Миколаївського градоначальства навчались 5967 дітей, з них закінчили курс 624 учня. На жаль, у зв’язку з подіями Першої світової, а потім громадянської воєн, перехід до загальної початкової освіти не був завершений. Микола Павлович також займався благочинною діяльністю, на особисті кошти він спорудив дзвіницю Кашперовської церкви.

Основною заслугою Леонтовича М.П. було відкриття 26 квітня 1901 року приватного музею «Акваріум». До революції «Акваріум» належав міському голові, розміщувався в його будинку і був відкритий для всіх бажаючих, хто хотів відвідати музей. Музей живої природи був оснащений електричними компресорами та нагрівачами, риби розміщувались в акваріумах. При установі існував невеликий за площею (приблизно 1 га), але дуже цікавий щодо складу порід дендрарій, заснований 1905 року. Тут росли, зокрема, гінгко, кримська сосна, ялина звичайна і колюча, біота, ялівець віргінський, каркас, айлант, робінія рожева, шовковиця тощо – всього близько 35 видів. Багато тут було рідкісних рослин: уріандра, японські водяні лілії, бамбук, валіснерії.

1917 року «Акваріум» мав 12 тисяч експонатів, 163 види риб, земноводних, рослин. 1918 року «Акваріум» було націоналізовано, за німецької окупації він дуже постраждав. Після громадянської війни були проведенні поновленні роботи і 25 червня 1922 року у м. Миколаїв відбулось друге відкриття «Акваріуму», який налічував 147 видів та до 6000 експонатів екзотичних риб, рослин, земноводних, його відвідали безкоштовно до кінця 1922 року близько 40 тис. осіб. При «Акваріумі» був ботанічний сад, у чотирьох басейнах культивувались екзотичні рослини, розводились риби та земноводні. До структури установи входили відділи: екзотичний, місцевої фауни та флори; лабораторії експериментальної іхтіології та експериментальної культури рослин. У середині 1920-х років такий «Акваріум» був єдиним у Радянському Союзі. Першим директором «Акваріуму» став Микола Павлович Леонтович, який мешкав разом з родиною на території парку. Одночасно Леонтович М.П. був членом Спілки робітників освіти, членом секції наукових робітників, мав друковані праці щодо розведення риб. У 1925 році при «Акваріумі» було відкрито зоологічний відділ (тварин привезли з Асканії-Нової), установа почала іменуватись Акваріумом-Зоосадом, де 1928 року працювали 9 осіб [4].

Леонтович Микола Павлович був директором Миколаївського «Акваріуму», а потім Акваріуму-Зоосаду у 1918-1934 роках, у 1934-1935 роках – науковим співробітником. Наказом Миколаївської міської народної освіти від 17 квітня 1935 року Леонтович М.П. був знятий з посади наукового співробітника як соціально-ворожий елемент, його родина була виселена з території парку. Микола Павлович Леонтович улаштувався працювати головним касиром з будівництва ТЕЦ, де працював до свого арешту [5].

28 липня 1937 року Леонтович М.П. був заарештований Миколаївським міським відділом Одеського обласного управління НКВС УРСР по обвинуваченню у контрреволюційній діяльності, участі у військово-офіцерській організації по ст. 54-10, ч. 1. Під час проведення слідства утримувався у Миколаївській в’язниці. Постановою засідання трійки при УНКВС по Миколаївській області від 19 листопада 1937 року Микола Павлович був ув’язнений на 10 років. У 1939 році карна справа на Леонтовича М.П. була переглянута за його скаргою. Миколу Павловича привезли з м. Харків, де він знаходився у місцевій в’язниці, для допитів у м. Миколаїв, однак згідно висновку Прокуратури Миколаївської області від 13 жовтня 1939 року вирок залишився без змін. На той час Леонтович Микола Павлович був тяжко хворий, головний лікар в’язниці НКВС м. Миколаїв виявив у нього міокардит за віком та визнав нездатним до фізичної праці. У 1940 році Леонтович М.П. вдруге подав скаргу на перегляд своєї справи, однак Постановою прокурора відділу по спеціальним справам Прокуратури УРСР від 20 липня 1940 року і ця скарга залишилась без наслідків. Подальша доля Леонтовича Миколи Павловича достовірно невідома. Постановою Президії Миколаївського обласного суду від 18 травня 1957 року № 215 Постанова трійки УНКВС Миколаївської області від 19 листопада 1937 року була скасована, справа щодо Леонтовича М.П. провадженням припинена за недоказовістю обвинувачення і він був реабілітований [6].

Леонтович Микола Павлович мав двох синів – Олександра та Євгена. Старший син Олександр народився у м. Миколаїв у 1912 році. Його мати –. Олена Дмитрівна Петриченко була простою селянкою, трагічно загинула у 1918-1921 роках (точна дата невідома). 28 листопада 1923 року Леонтович М.П. офіційно зареєстрував шлюб з молодшою сестрою Олени – Євдокією Дмитрівною Петриченко. 27 червня 1929 року у них народився син Євген, який після засудження батька взяв прізвище матері – Петриченко.

Олександр Миколайович Леонтович мав середню освіту. 11 грудня 1934 року, навчаючись на третьому курсі Миколаївського суднобудівного робфаку, він був заарештований за обвинуваченням в активній участі у підготовці терористичних актів проти робітників радянської влади, проведенні контрреволюційної агітації по ст. 54-11 та постанови ЦВК СРСР від 02 грудня 1934 року. Згідно постанови із протоколу особової наради при комісарі внутрішніх справ СРСР від 04 березня 1935 року Леонтович О.П. був засуджений за контрреволюційну діяльність до п’яти років ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Покарання відбував у АРСР Комі. Відбувши термін, Олександр 1940 року у Харкові востаннє зустрівся з батьком. Постановою президії Миколаївського обласного суду від 27 лютого 1957 року № 89 Постанова особової наради НКВС СРСР від 04 березня 1935 року була скасована, справа щодо Леонтовича Олександра Миколайовича провадженням припинена за відсутністю в його діях складу злочину. Леонтович О.М. був реабілітований [7].

Миколаївці шанують пам’ять Леонтовича Миколи Павловича. У вересні 2001 року, біля зоопарку, йому було відкрито пам’ятник.

Список використаних джерел:

1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2921, арк. 10, 21; Сергей Гаврилов, Юрий Любаров. Николаев, 220 лет. Очерки истории жизни города и горожан. Николаев, 2009. – С. 147; Владимир Топчий. Мой Леонтович. Николаев: «Возможности Киммерии», 2006. С. 11.
2. ДАМО, ф. 229, оп. 1, спр. 267, арк. 2-3; ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2921, арк. 21; ф. Р-8, оп. 1, спр. 510, арк. 24.
3. Там саме, ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2921, арк. 11 зв., 21; ф. 216, оп. 1, спр. 1820, арк. 10 -10 зв; спр. 1824, арк. 28, 37; спр. 3521, арк. 88; ф. 229, оп. 1, спр. 1411, арк. 1, 2-2 зв; оп. 4, спр. 223, арк. 1-5; спр. 487, арк. 3-4, 155 зв., 173, 192; спр. 550, арк. 5, 7, 32; ф. Р-8, оп. 1, спр. 412, арк. 93, 96, 99; Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1913 год. Издание канцелярии Николаевского градоначальства. Николаев, 1913. – С. 122; Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1915 год. Издание Канцелярии Николаевского градоначальника. Николаев, 1914. – С. 27, 35, 40, 47, 49, 106, 113, 116.
4. ДАМО, ф. 216, оп. 1, спр. 2154, арк. 1; спр. 2185, арк. 1-5 зв.; спр.2156, арк. 222-222 зв.; спр. 2157, арк. 60, 95; спр. 2238, арк. 50-51 зв.; спр. 2360, арк. 1-20; спр. 3953, арк. 5; спр. 3975, арк. 30; спр. 3978, арк. 56, 86-87 зв., 109-110 зв.; спр. 3980, арк. 13-13 зв; спр. 3986, арк. 28; спр. 3998, арк. 10; спр.4000, арк. 2-2 зв.; спр. 4040, арк. 1-3; ф. 229, оп. 1, спр. 1576, арк. 36; оп. 4, спр. 558, арк. 6-6 зв., 14-14 зв; ф. Р-8, оп. 1, спр. 412, арк. 89-91, спр. 510, арк. 24; газ. «Красный Николаев», 1 вересня 1922 р, № 498; Николаевцы. Энциклопедический словарь. «Возможности Киммерии», Николаев, 1999. – С. 200-201; Веденеєва Г.К., Калашникова Л.В. З історії дендропарку Миколаївського державного зоопарку // VII Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження. – Миколаїв: Можливості Кіммерії, 2008. – С. 52; Сергей Гаврилов, Юрий Любаров. Николаев, 220 лет. Очерки истории жизни города и горожан. Николаев, 2009. – С. 149, 154; Владимир Топчий. Мой Леонтович. Николаев: «Возможности Киммерии», 2006. – С. 18; Кремінь Т.Д. Потік води живої. До 100-річчя заснування Миколаївського міського водопроводу (1906-2006). – Миколаїв: Видавництво «Іліон», 2006. – С. 50-59.
5. ДАМО, ф. Р-8, оп. 1, спр. 412, арк. 89-92; ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2921, арк. 10.
6. Там саме, ф. Р-5859, оп. 2, спр. 2921, арк. 5, 8, 16, 18. 28, 30, 31, 34-36, 43, 45, 50.
7. Там саме, ф.Р-5859, оп. 2, спр. 2920, арк. 2, 3, 5-7, 32-34, 37, 42, 44; ф. Р-5950, оп. 1, спр. 59, арк. 426-426 зв., спр. 192, арк. 113 зв.; Владимир Топчий. Мой Леонтович. Николаев: «Возможности Киммерии», 2006. – С. 22.