Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
державного архіву Миколаївської області

Зародження ідеї про необхідність організації громадської опіки над пенітенціарними установами та благодійної допомоги ув’язненим відноситься до часів правління Олександра І. Статут «піклувального над в’язницями товариства» було затверджено 1821 року, його завданням стало моральне виправлення злочинців та «покращення стану ув’язнених». У розпорядження комітету були передано благодійні кошти, котрі збирали на піклування про в’язнів, 1825 року товариство отримало право контролю над сумами з міських та земських зборів, котрі виділяли на опалення та освітлення в’язниць, а згодом – кошти, що асигнували на продовольство, одяг та лікування арештантів. 1844 року за розпорядженням Сенату відбулася повна передача утримання ув’язнених з ведення поліції у розпорядження комітетів товариства по всій території Російської імперії. 1851 року було затверджено новий статут товариства, котрим воно було віднесено до відання Міністерства внутрішніх справ. Структура попечительських товариств була такою: голова (або кілька співголів), директори та члени. Кількість директорів сягала 30, частина їх призначалась губернатором (градоначальником), частина – місцевими думами, певну кількість обирали від станів. Таким чином у директораті були представлені всі стани товариства. Членами його ставали люди, котрі робили внески: почесними – за 500 крб., рядовими – за 10 крб. Для лікарів та адвокатів робили виняток, замість грошових внесків вони надавали безкоштовну допомогу у лікуванні та юридичному захистові ув’язнених. Не мали права входити до складу комітетів тюремні наглядачі та священники, котрі здійснювали богослужіння у в’язницях. Згідно статуту товариства предметами його діяльності було визначено: внутрішнє облаштування місць ув’язнення, нагляд за правильним розміщенням та харчуванням арештантів, нагляд за утриманням місць ув’язнення у належному стані, піклування про лікарні та одужаннях хворих, а також одяг, білизну, взуття та інші потреби арештантів, виправлення їхньої моральності, допомога тим, кого пересилали етапом (пересильних), викуп ув’язнених за борги.

Діяльність товариства мала позитивний вплив на розвиток тюремної системи Російської імперії: завдяки членам товариства система стала більш відкритою та набула громадської значущості, її проблеми обговорювали на найвищому рівні, адже ними опікувались люди, котрі мали високі посади на державному та місцевому рівнях. Крім того, товариство за 60 років своєї діяльності вклало у підтримку та розвиток тюремної системи великі кошти (більше 21 млн крб). Тим не менш 1893 року товариства були перетворені у в’язничні благодійні комітети та лишились більшості своїх повноважень. Засноване як філантропічне, орієнтоване на благодійну діяльність, товариство стало напівофіційною, наділену певними владними повноваженнями організацію, у руках котрої було зконцентровано управління усім тюремним господарством.

У Миколаєві комітет був створений 60-х рр. ХІХ ст. Ініціатором його створення став настоятель Миколаївського Адміралтейського собору проієрей Л.М.Михайловський. [1]

Документи Миколаївського піклувального про в’язниці комітету зберігаються у державному архівові Миколаївської області, це 4 справи за першим описом і 53 – за другим (42 справи було розсекречено 1956 року). Інформації в них про діяльність комітету небагато, особливо за період до 1899 року, це більшістю своєю статистичні дані щодо кількості арештантів, котрих утримували при міській поліції та острожній гауптвахті, а також відомості про витрати на утримання, харчування та лікування ув’язнених. Так, є дані про кількість арештантів сухопутного відомства, утримуваних в острожній гауптвахті у 1859-1963 рр.: 1859 року – 60, 1860 року – 47, 1961 року – 40, 1862 року – 49, 1863 року – 136 [2], а також арештантів цивільного відомства, котрі утримувались при міській поліції: 1859 року – 92, 1860 року – 83, 1861 року – 77, 1862 року – 70, 1863 року – 99. [3]

1869 року у в’язницях при миколаївській міській поліції утримувалось 1543 чоловіків та 137 жінок [4], на їх годування було витрачено 3137 крб. 55 коп. [5], на утримання та лікування було витрачено 560 крб. 25 коп. [6] Також комітет витратив на придбання бандажів для арештантів, хворих на грижу – 20 крб., на придбання одягу для арештантів – 22 крб., на оплату роботи писаря – 80 крб. [7]

У лютому 1882 року миколаївські губернатор та поліцмейстер повідомили комітет про збільшення суми, котра виділялась на годування  арештантів міської в’язниці, на 1 коп. Відтепер вона становила 11 коп. на добу. На 1 лютого 1882 року у міській в’язниці перебували 25724 арештанти, тому сума на їхнє харчування збільшилася на 257 крб. 27 коп. [8]

1897 року комітетом було отримано від Одеської контрольної палати 1778 крб. 30 коп. на на продовольство для арештантів та ссильних. [9]

У січні 1899 року миколаївська міська в’язниця отримала від піклувального комітету 149 крб. 75 коп на харчування ссильних та пересильних арештантів. [10] Для з’ясування кількості коштів, потрібних на харчування арештантів, міська управа щомісяця робила «відомості про довідкові ціни на продукти», у котрих робився розрахунок щодо необхідної кількості та вартості продовольства (вермішель, сало, олія, борошно, квашені та солоні овочі, сіль, цукор тощо). [11]

У січні-вересні 1899 року комітетом було витрачено 779 крб. 54 коп., з них на продовольство та утримання хворих арештантів 688 крб. 03 коп., на медикаменти та послуги лікаря – 91 крб. 51 коп. [12]

У квітні 1899 року начальник в’язниці просив комітет асигнувати кошти 4 крб. 50 коп. на «заковування і перековування» засланих і пересильних арештантів [13], а у липні писав про необхідність придбання 20 комплектів нижньої білизни (кальсон та сорочок) для хворих арештантів. [14]

У травні 1899 року комітетом було прийнято рішення зробити поточний ремонт вікон та дверей у міській в’язниці, що потребувало майже 640 крб. [15] Щоправда, після заміни старих дверей новими виявилось, що ті мають отвори без залізних решіток, що дозволяло арештантам відкривати замки та призвело до втечі арештанта Прохора Макітри 12 вересня 1899 року. [16]

10 жовтня 1899 року благочинний церков Миколаївської округи Херсонського повіту І.Зубов написав миколаївському губернаторові про бажання священника миколаївської церкви технічного залізничного училища Петра Зенчевського проводити бесіди та здійснювати богослужіння у миколаївській міській в’язниці [17], і 29 листопада Херсонська духовна консисторія повідомила губернатора про призначення ієрея духівником і наставником у в’язниці. [18]

Відповідно до кошторису комітету на 1903 рік його прибутки мали скласти: членських та директорських внесків – 175 крб., від казначейства на утримання та лікування арештантів – 686 крб., допомога від міської управи на утримання в’язничної лікарні – 400 крб., добровільних внесків – 150 крб., разом 1411 крб. Видатки склали: жалування писареві – 240 крб., на придбання канцтоварів – 75 крб., на доставляння до миколаївської в’язниці води для пиття арештантів та приготування їжі – 150 крб., на придбання медикаментів для в’язничної лікарні – 365 крб., на придбання одягу та постільної білизни для арештантів – 50 крб., жалування кухарці, служителю та за прання білизни арештантів в’язничної лікарні – 114 крб., на покращення їжі здоровим арештантам – 30 крб., інші видатки – 30 крб. [19]

1905 року прибутки комітету складались із членських внесків та директорських – 330 крб., від казначейства на утримання та лікування арештантів – 809 крб. 32 коп., допомога від міської управи на утримання в’язничної лікарні – 400 крб., добровільних внесків – 222 крб. 18 коп, разом 1761 крб. 50 коп. Витрачено було протягом року: жалування писареві – 240 крб., на придбання канцтоварів – 75 крб., на доставляння до миколаївської в’язниці води для пиття арештантів та приготування їжі – 135 крб., жалування фельдшера в’язничної лікарні – 300 крб., на придбання медикаментів для в’язничної лікарні – 150 крб., на утримання та харчування хворих арештантів із розрахунку 25 коп. на добу на одного арештанта – 547 крб. 50 коп, на придбання одягу та постільної білизни для хворих арештантів – 50 крб.,  жалування кухарці, служителю та за прання білизни арештантів в’язничної лікарні – 114 крб., на покращення їжі здоровим арештантам – 60 крб., інші видатки – 30 крб. [20]

1908 року відповідно до кошторису комітету прибутки очікували: від казни на лікування арештантів – 2521 крб., директорських внесків – 340 крб., разом – 2861 крб. Видатки: жалування писареві – 240 крб., на придбання канцтоварів – 75 крб., на покращення їжі здорових арештантів у святкові дні – 85 крб., на жалування фельдшеру – 300 крб., на харчування хворих – 1466 крб., на придбання одягу та взуття – 115 крб., на медикаменти – 180 крб., на «чистоту та водопостачання» - 180 крб., інші господарські видатки – 30 крб. [21]

На засіданні попечительного комітету 17 березня 1909 року розглядали питання покращення харчування арештантів, висновки комісії з огляду якості білого хліба, котрий випікали для хворих арештантів, надано дозвіл на безоплатну видачу медикаментів з в’язничної лікарні чинам адміністрації та нагляду в’язниці, а також вирішено провести додатковий збір коштів для заготовлення білизни для лікарень обох міських в’язниць. [22] На засіданні комітету 30 липня 1909 року було прийнято рішення про обрання директорів комітету Л.Ф.Донського та А.М.Міліо до складу особливої наради із застосування умовного дострокового звільнення арештантів; про видачу миколаївському товариству патроната осіб, які звільнилися із місць утримання миколаївського градоначальства, коштів із сум економічних капіталовкладень в’язничного комітету – 75 крб., каторжної в’язниці – 50 крб., попечительства над миколаївським виправним арештантським відділенням – 75 крб.; про оголошення торгів на постачання борошна для місць ув’язнення. [23]

У вересні 1915 року на посаду директора піклувального комітету претендували: О.М.Ушаков – миколаївський купець, попечитель школи с. Новомиколаївка Херсонського повіту, Т.А.Баздирєв –  миколаївський купець 2-ї гільдії, член миколаївського 2-го розкладкового по промисловому податку присутствія, А.Ф.Чутков, миколаївський купець, А.М.Лазарєв – миколаївський купець 2-ї гільдії, гласний миколаївської міської думи, а також Б.М.Лещинський – спадковий дворянин. [24]

У січні-лютому 1910 року начальник миколаївської 2-ї каторжної в’язниці доповідав миколаївському в’язничному інспекторові про витрачання авансів: 25 крб. на придбання канцтоварів для в’язничної школи, 50 крб. на обробляння саду та городу при в’язниці, 25 крб. на стрижку та гоління арештантів упродовж року. [25]

Згідно фінансового звіту комітету за 1914 рік на 1 січня залишалось – 403 крб. 33 коп., протягом року надійшло членських внесків від директорів – 445 крб., прибуток від продажу свічок у в’язниці – 46 крб. 26 коп., від казни на харчування здорових арештантів міської в’язниці та воєнних арештантів – 11887 крб. 88 коп., прибуток від в’язничного городу, котрий обробляли арештанти – 70 крб. 33 коп., від продажу залишків харчів – 147 крб. 90 коп., прибуток від повернення боргів від казни та інтендантського управління – 2628 крб. 99 коп., а також було внесено начальником миколаївської каторжної в’язниці № 1 43 крб. 75 коп. – ¼ знайдених в арештанта Ахмета Алі-Дік-Башик під час обшуку грошей, інших коштів – 115 крб. 77 коп., разом – 25561 крб. 68 коп. [26] Витрачено протягом 1914 року: жалування секретареві комітету – 420 крб., писцеві – 300 крб., на канцелярське приладдя – 80 крб., на книги та бланки для ведення звітності у в’язниці щодо харчування арештантів – 60 крб., жалування священникові першої міської в’язниці – 600 крб., витрачено на церковні потреби – 118 крб. 59 коп., на школу та бібліотеку – 60 крб., витрачено на харчування здорових арештантів – 10909 крб. 70 коп., на жалування лікареві – 600 крб., фельдшерові та іншому медперсоналові – 1060 крб., на харчування хворих арештантів – 4503 крб. 43 коп., на одяг для хворих арештантів – 200 крб., на медикаменти – 1971 крб. 44 коп., на запрошення лікарів-фахівців та інші видатки по лікарні – 95 крб., на стрижку та гоління арештантів – 15 крб., на оброблення в’язничного городу – 30 крб., на утримання коня та кучера – 472 крб. 76 коп., на виготовлення та ремонт посуду – 230 крб., видано колезькому асесору Грущинському як подяку за виконання обов’язків секретаря комітету – 150 крб., на ремонт екіпажу міської в’язниці – 111 крб. 10 коп., а також сплачено боргів – 2038 крб. 03 коп., разом витрачено 24025 крб. 02 коп. [27]

1916 року в’язнична церква була розташована на другому поверсі корпусу управління в’язниці, сторонні особи на богослужіння не допускалися (через малу площу), у січні-жовтні на церковні потреби було витрачено 174 крб. 07 коп.; в’язнична школа утримувалась за рахунок економічного капіталу попечительського комітету, вчителя не було, витрачали на посібники до 60 крб. на рік, завідував школою помічник начальника в’язниці, відвідували школу до 20 арештантів, програму самостійних занять розробляв начальник в’язниці та його помічники; бесіди і читання для арештантів проводив священник у вихідні та святкові дні (читав Євангеліє); в’язнична бібліотека була розміщена у шафі канцелярії в’язниці, видавали на тиждень по 1 книзі на камеру, виписували журнал «Русский паломник» та газету «Сельский вестник», на школу та бібліотеку витрачали 50 крб. на рік. [28]

З установленням радянської влади Миколаївський піклувальний про в’язниці комітет припинив діяльність.

Список використаних джерел:

1. Щукин В.В. Общественная благотворительность и попечительство в пенитенциарных учреждениях Российской империи. – Статья.
2. Державний архів Миколаївської області, ф. 209, оп. 1, спр. 1, арк. 5.
3. Там саме, арк. 6.
4. Там саме, арк. 16.
5. Там саме, арк. 19.
6. Там саме, ф. 209, оп. 2, спр. 1, арк. 14.
7. Там саме, арк. 35, 35 зв.
8. Там саме, ф. 209, оп. 1, спр. 3, арк. 1-4.
9. Там саме, ф. 209, оп. 2, спр. 3, арк. 44.
10. Там саме, спр. 15, арк. 2.
11. Там саме, арк. 51-57.
12. Там саме, ф. 209, оп. 1, спр. 4, арк. 54.
13. Там саме, ф. 209, оп. 2, спр. 17, арк. 3.
14. Там саме, спр. 16, арк. 7.
15. Там саме, спр. 18, арк. 10, 13.
16. Там саме, арк. 27.
17. Там саме, ф. 209, оп. 2, спр. 4, арк. 10.
18. Там саме, арк. 12.
19. Там саме, ф. 209, оп. 2, спр. 19, арк. 3-5.
20. Там саме, арк. 13-15.
21. Там саме, арк. 27-28.
22. Там саме, спр. 23, арк. 3-4.
23. Там саме, арк. 8, 8 зв.
24. Там саме, спр. 20, арк. 42.
25. Там саме, спр. 38, арк. 1-8.
26. Там саме, спр. 43, арк. 4-4 зв.
27. Там саме, арк. 5-5 зв.
28. Там саме, спр. 45, арк. 13-15.