І.В.Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області
З ім’ям Павла Яковича Защука пов’язана героїчна сторінка історії Миколаєва у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.
Народився Павло Якович Защук у 1907 році, білорус, член ВКП(б) з 1928 р., мав родину – дружину та двох дітей. Працював секретарем заводського комітету комсомолу заводу ім. А.Марті. Напередодні війни працював завідувачем відділу кадрів Миколаївської облспоживспілки, політрук запасу [1].
З перших днів війни Павло Якович був призваний до лав Червоної Армії. Після двох місяців боїв частина, у котрій він був політруком штабної батареї, потрапила у оточення. У жовтні 1941 року Защук прибув до Миколаєва, вже окупованого фашистами. «У 1941 році, у жовтні місяці приблизно о 10 годині вечора, - згадувала Титаренко Єфросинія, - до мене постукався невідомий товариш. Вигляд він мав колгоспника, з бородою, у рваному плащі та порваних чоботях. Коли він увійшов до кімнати, я у ньому впізнала …Защука Павла Яковича. Товариш Защук був призваний на фронт одночасно з моїм чоловіком. Товариш Защук розповів мені про те, що вони потрапили у оточення…» [2].
Повернувшись до Миколаєва, Защук створив підпільну групу для боротьби з окупантами, яка пізніше влилася до групи Анатолія Палагнюка. Відповідно до спогадів Віри Олександрівни Остафейчук, яка під час окупації працювала лікарем на «Південній верфі» у м. Миколаїв, Павло Защук неодноразово приводив до неї додому військовополонених, які втекли з табору на перев’язки, кілька разів просив її надати допомогу хворим, що перебували в інших квартирах [3]. Разом зі створенням груп у Миколаєві він також багато працював над організацією підпілля у Новобузькому районі [4].
