І.В.Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

Виділення національних районів та рад на території України розпочалося в середині 20-х рр. ХХ ст. Законодавчою основою для їх утворення стала постанова РНК УСРР «Про виділення національних районів і рад» від 29 серпня 1924 р., прийнята 19 лютого 1925 р. четвертою сесією ВУЦВК восьмого скликання як постанова «Про низове районування». Вона передбачала ряд пільг при створенні національних адміністративних одиниць.

При проведенні національного районування враховувалися не лише національний склад населення, а й тяжіння до певного господарського центру та бажання населення [1].

 

Багатонаціональний склад населення й компактне проживання представників деяких національних меншин на Миколаївщині дали можливість створити ряд національно-територіальних одиниць і на її території.

 

Згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про утворення на території Одещини Ландауського району» від 30 квітня 1925 р. було вирішено: «1. утворити на території Миколаївської округи Одещини новий Ландауський район з переважною німецькою людністю з центром у колонії Ландау в складі: а) Зульської, Йоганестальської, Карлсруеської, Катеринентальської, Ландауської й Шпеєрівської сільрад Варварівського району Миколаївської округи, й б) Рорбахської, Вормської й Роштадської сільрад, виділивши їх зі складу Березівського району Одеської округи» [2].

Слід зазначити, що ще 11 січня 1925 р. у колонії Ландау відбувся великий мітинг, присвячений створенню нового національного району. «Близько 11 годин ранку біля колонії Ландау, - писалося у газеті «Красный Николаев», - можна було побачити великі групи селян-німців, які слідували на підводах до центру нового німецького району. Всі сільради направили сюди делегації».

На урочистому мітингу були присутні голова Миколаївського окрвиконкому Мар’янов, секретар окружкому КП(б)У Березін, представник підвідділу нацменшин при Миколаївському окрвиконкомі Дейчман. З м. Одеса прибули завідувач підвідділом нацменшин Одеського губкому Рабічев та редактор німецької газети «Гаммер Унд Пфлюг» («Плуг и молот») Міллер. На відкритті мітингу виступив голова райвиконкому Мерц, потім, по черзі, з промовами німецькою та російською мовою виступили Березін, Рабічев та Мар’янов. Наприкінці промов делегації, які прибули з сільрад, були запрошені до місцевого театру, де відбулося свято.

Головою Ландауського райвиконкому був призначений І.Г.Мерц, який раніше очолював Варварівський райвиконком Миколаївського округу. Народився Іван Мерц у м. Рига у 1884 році у родині шевця. З 8 до 10 років був пастухом, з 15 років працював у кузні (в подальшому набув професію слюсар-коваль). У 1905 році приймав участь у революційному русі, вступив до РСДРП, потім за участь у терористичному акті (вбивство директора заводу під час страйку) був осуджений до двадцяти років каторжних робіт, які й відбував до 1917 р. З початком революції був звільнений, з 1918 р. – член комуністичної партії, служив у Червоній Армії. Останнє місце роботи – голова Варварівського райвиконкому Миколаївської округи [3].

У директиві Миколаївського окрвиконкому (прийнята за доповіддю голови Ландауського райвиконкому на засіданні президії окрвиконкому від 4 березня  1925 р.) зазначалося: «1. Визнати працю райвиконкому за звітний період задовільною. 2. Зазначити життєздатність окремого німецького району, а також дуже помітне політичне зрушення серед селянства зазначеного району. 3. Визнати за необхідне продовжувати укомплектування апарату райвиконкому, як і сільрад, кращими робітниками» [4].

На квітень 1925 р. у складі району знаходилося одинадцять сільських рад – Вормська, Ватерлооська (виділена зі Шпеєрівської сільської ради), Гольбштадтська (виділена з Новогригорівської сільської ради Варварівського району), Зульська,  Йоганестальська, Карлсруеська, Катеринентальська, Ландауська, Роштадська, Рорбахська, Шпеєрівська [5]. Німецьке населення на вересень 1925 року складало 24087 осіб [6]. У районному центрі Ландау у середині 20-х рр. ХХ ст. мешкало 2418 осіб (1164 чоловіка та 1254 жінки), з них 2206 німців [7].

На 1 січня 1926 року до складу Ландауського району входило тринадцять сільських рад, з них нові - Мюнхенська (1200 осіб, з них – 1170 німців, виділена з Роштадської сільської ради) та Шенфельдська (706 осіб, з них 547 – німців, виділена з Гольбштадтської сільської ради) [8]. У цьому ж році до складу району увійшла Михайлівська сільська рада (виділена з Вормської сільської ради) [9].

Таким чином, на 1926 р. Ландауський район складався з 14 сільрад з 26 населеними пунктами. Землі в районі всього було 88000 десятин, з яких 70500 десятин було зайнято під сільське господарство, 17500 десятин складав держфонд.

Населення району становило 26638 осіб, число господарств – 5469, кількість робочої худоби – 6970 голів. З метою виявлення племінних тварин було проведено обстеження поголів’я рогатої худоби та встановлено, що червоно-німецької породи у господарствах було лише 109 корів та 6 биків з числа 7486 голів.

Інтенсивні культури (садівництво, виноградарство) на час створення району знаходилися у занепаді, у 1923 році займали лише 5,39 десятин, та вже у 1926 р. їх площа склала 248 десятин. У районі знаходилося 24 пасічні господарства (176 вуликів).

1926 р. у Ландауському районі було 6 тракторних товариств, у котрих налічувалося 6 тракторів (заявок на нові трактори було подано 8). Забезпеченість сільськогосподарськими машинами була дуже низька (вся техніка, що знаходилася у господарствах району, потребувала ремонту). Перед районним земельним відділом було поставлене завдання придбати нову сільськогосподарську техніку за допомогою сільськогосподарських товариств [10].

Промислових підприємств у районі, за виключенням  млинів, не було, станом на 1926 рік працювало 6 великих млинів. У районі досить добре була розвинена сільськогосподарська торговельна кооперація, з державних торгових установ діяла хлібозаготівельна контора «Хлібопродукт» [11].

На 1 лютого 1926 р. у Ландауському райвиконкомі займали посади 23  працівника (з них німців – 17 осіб) [12]. Того ж року понад чисельність загального штату райвиконкому було введено посаду перекладача з німецької мови на українську та навпаки. Діловодство у межах району  велося лише німецькою мовою [13]. До складу сільських рад входило 279 працівника (з них німців – 252) [14].

У 1926-1927 рр. сума прибутків по району складала 190844 крб., з них на утримання апарату райвиконкому та сільських рад передбачалося витратити 28,1 відсотків, міліції – 3,3 відсотків, на народну освіту – 44,2 відсотків, охорону здоров’я - 11,4, соціальне забезпечення – 0,9, сільське господарство – 9,6, комунальне господарство – 1,5, відрахування до фонду непередбачених витрат – 1 відсоток [15].

У 1925-1926 навчальному році у школах району займалося 2150 дітей (відвідування складало 90-95 відсотків), працювало 53 вчителя, у всіх школах діяла єдина програма, але підручників німецькою мовою було недостатньо. Ремонт шкіл був проведений в основному за рахунок і силами батьків  [16].

За постановою великої президії ВУЦВК від 13 травня 1926 р. Ландауський район був перейменований у Карл-Лібкнехтівський. [17].

На той час район займав площу у 908,25 квадратних кілометрів з населенням 26902 особи (12877 чоловіки, 14025 жінок). Карл-Лібкнехтівський район включав 33 населених пункти [18].

1929 р. у Карл-Лібкнехтівському районі було 67 земельних товариств, у складі котрих знаходилося 5577 господарств, орної землі – 85228 га, 41 трактор, 5366 коней [19]. Колективізацією було охоплено 60 відсотків селянських господарств. Національні особливості німецького селянства, його хазяйновитість визначили негативне відношення до колективізації, населення району не поспішало вступати до колгоспів, але у результаті роботи місцевих партійних та радянських органів на 1 лютого 1930 року у районі було створено 62 колгоспи, які об’єднали 2763 селянські господарства [20].

У районі діяло 4 сільськогосподарських кредитних товариства (3866 господарств), 4 скотарсько-молочних товариства (691 господарство), 1 птахівниче товариство  (30 господарств), садово-городніх та виноградарських товариств – 16 (1425 господарств).

1929 році у районі було народжено 1011 дітей (з них – 532 хлопчика, 479 – дівчини), померло – 414 осіб (204 – чоловіка, 209 – жінок).

Того ж року у районі діяли 21 трудова школа, з них відкрито нових – 3, навчалося 2480 учнів, сільбудів – 10, проводили зайняття 24 школи та 18 груп лікнепу, котрими було охоплено неписьменних – 1620 осіб (з них 937 жінок). У с. Ландау діяла агрошкола, де займалося 89 учнів.

Лікарня у районі була одна на 20 ліжок, медичних дільниць – 3, пологових будинків – 2. Персонал медичних дільниць складав: 5 лікарів, середнього медичного персоналу – 10, санітарок – 13. Всього було прийнято у 1928-1929 рр. 11958 хворих  [21].

З 1931 року видавалася Карл-Лібкхнетівська районна газета «Соціалістичний наступ». З 1938 р. друкувалася німецькою та російською мовами. Видання газети було припинено 5 квітня 1939 р. [22].

В Україні налічувалося 9 німецьких районів, але вже на початку 30-х рр. ХХ ст. відбувся відхід від політики щодо національних меншин, зокрема німецької. У цей час побачили світ і ряд партійно-державних постанов, що стали початком масових гонінь на культурний, освітній розвиток нацменшин. Зокрема, 1933 року в резолюції об’єднаного пленуму ЦК КП(б)У «Підсумки і найближче завдання проведення національної політики на Україні» зазначалося, що послаблення більшовицької пильності призвело до засмічення німецьких шкіл, клубів, інститутів німецько-фашистськими елементами [23].

1932 року на території Карл-Лібкнетівського району була «розкрита» організація з 22 німців-колоністів, які нібито вели контрреволюційну роботу з метою організувати повстання проти радянської влади. Члени організації були засуджені строком на 3-10 років. Протягом 1935-1938 рр. були також заарештовані керівні працівники та багато мешканців району [24].

У зазначений період в усіх радянських установах проводилися перевірки й «чистки». Керівник НКВС України В.Балицький констатував, що «… у Карл-Лібкнехтському районі «майже все» господарське і радянське керівництво було викрито в 1935 році як «фашистські прибічники». Такі твердження мали служити «обґрунтуванням» для ліквідації національних районів, сільрад та інших установ.

Згідно з постановою ЦК КП(б)У «Про ліквідацію та перебудову штучно створених національних рад» від 5 березня 1939 р. були ліквідовані німецькі національні райони, зокрема й  Карл-Лібкнехтівський [25].

 

Використані джерела:

1. «Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону», Миколаїв, «Атол», 2005, стор. 61.
2. «Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України», 1925, № 24, ст. 178.
3. Газ. «Красный Николаев» від 13 січня 1925 р. № 1205, стор. 5.
4. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-161, оп. 2, спр. 15, арк. 251.
5. Там же, оп. 1, спр. 381, арк. 62.
6. Там же,  спр. 1163, арк. 28.
7. «Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону», Миколаїв, «Атол», 2005, стор. 64.
8. ДАМО,  ф. Р-161, оп. 1, спр. 1157, арк. 222.
9. Там же, арк. 408.
10. Там же, спр. 604, арк. 2.
11. Там же, спр. 1019, арк. 56.
12. Там же, арк. 37.
13. Там же, спр. 1157, арк. 313.
14. Там же, спр. 1019, арк. 37.
15. Там же, спр. 604, арк. 5.
16. Там же, спр. 604, арк. 5, спр. 1157, арк. 465.
17. Там же, спр. 1035, арк. 6-6 зв.
18. «Миколаївщина багатонаціональна: з історії етнічних спільнот регіону», Миколаїв, «Атол», 2005, стор. 64.
19. ДАМО, ф. Р-161, оп. 1, спр. 783, арк. 225.
20. Д.И.Заковоротний. «Немцы-колонисты в Северном Причерноморье» (1803-1944 гг.) Николаев, издательство Ирины Гудым. 2009, стор. 88.
21. ДАМО, ф. Р-161, оп. 1, спр. 783, арк. 225, 227-228.
22. «Німецькі поселення в Україні: історія та сьогодення», Київ-Миколаїв, 2006, стор. 334.
23. Там же, стор. 258.
24. Д.И.Заковоротний. «Немцы-колонисты в Северном Причерноморье» (1803-1944 гг.) Николаев, издательство Ирины Гудым. 2009, стор. 88-91.
25. «Німецькі поселення в Україні: історія та сьогодення», Київ-Миколаїв, 2006, стор. 258-259.