Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та  використання документів
держархіву Миколаївської області

27 серпня (за ст. стилем) 1789 року губернатор Новоросійського краю, генерал-фельдмаршал, світлійший князь Григорій Олександрович Потьомкін підписав указ про найменування нової верфи на місці злиття річок Південний буг та Інгул „містом Миколаїв”. Найменоване на честь  переможного штурму Очаківської фортеці 6 грудня 1788 року, в день тезоіменитства Святого Миколая Мерлікійського, покровителя моряків, місто будувалось як „майбутнє грандіозне адміралтейство – гніздо нового російського Чорноморського флоту”.

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

У грудні 1921 року у Миколаєві було відкрито музичний технікум, що перебував у віданні Миколаївської губнаросвіти. У травні 1923 року він був перетворений на вищі музичні курси, у квітні 1925 року – вищі музично-драматичні курси. У грудні 1925 року курси були реорганізовані у музично-драматичну профшколу. У листопаді 1930 року школа перетворена на Миколаївський музичний технікум, у 1935 р. – на музичне училище, яке мало факультети: інструментальний, вокальний і теоретичний. У 1925–1930 рр. діяв драматичний факультет. Училище готувало кваліфікованих виконавців на музичних інструментах, співаків, керівників хорового співу, капельмейстерів оркестрів.

У Державному архіві Миколаївської області зберігаються документи Миколаївського музичного училища за 1935-1941 рр., які розповідають про історію діяльності освітнього закладу у довоєнний час.

Юлія Бугаєвська,
провідний спеціаліст відділу інформації
та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

Миколаївський художній технікум був відкритий у вересні 1930 р. і знаходився у підпорядкуванні Народного Комісаріату просвіти УСРР.

Будівля технікуму знаходилась у Миколаєві по вул. Свердлова, 40. Заклад мав 5 навчальних кімнат, які одночасно використовувалися як майстерні (для практичних занять) та аудиторні (для викладання теоретичного матеріалу). Технікум був забезпечений обладнанням для занять, але часто виникала потреба у необхідній кількості мольбертів, столів, наочного приладдя, що негативно пливало на якість навчання.

Марина Мельник,
начальник  відділу інформації
та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

Мы ржавые листья на ржавых дубах,
Чуть ветер, чуть север – и мы облетаем.
Чей путь мы собою теперь устилаем?
Чьи ноги по ржавчине нашей пройдут?..

Едуард Георгійович Багрицький, радянський поет, перекладач і драматург, народився 22 жовтня (3 листопада) 1895 року в Одесі, в родині Годеля Мошковича Дзюбіна та Іди Абрамівни Шапіро. З 1915 року під псевдонімом «Едуард Багрицький» та жіночої маскою «Ніна Воскресенська» почав публікувати свої вірші в одеських літературних альманахах. 1918 року пішов добровольцем до Червоної Армії, працював у політвідділі особливого партизанського загону імені ВЦВК, писав агітаційні вірші. Після війни працював в Одесі як поет і художник у «ЮгРОСТА» (Південне бюро Українського відділення Російської телеграфної агенції) – створював агітплакати. Друкувався в одеських газетах та гумористичних журналах. 1925 року він переїхав до Москви, став членом літературної групи «Перевал». 1928 року вийшла друком збірка віршів «Юго-запад», 1932 року – «Победители». Помер Едуард Багрицький 16 лютого 1934 року від бронхіальної астми, похований на Новодівочому кладовищі у Москві.