Ірина Валентинівна Крикалова,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання документів
держархіву Миколаївської області

Одна з головних вулиць Очакова носить ім’я офіцера Чорноморського флоту Петра Петровича Шмідта. Кожний будинок на ній – свідок трагедії, що сталася у 1906 році: саме тут проходив закритий  військово-морський суд над учасниками повстання 1905 року у Севастополі. На вулиці Шмідта розташовані будинок колишньої гарнізонної гауптвахти, в якому знаходився під вартою  П.П.Шмідт, будинок колишнього морського зібрання, де відбувався суд над учасниками повстання, та пам’ятник лейтенанту П.П.Шмідту  [1].

П.П.Шмідт пішов у безсмертя з Очакова і відтоді назва міста вже невіддільна від імені легендарного лейтенанта. В Очакові ім’я Шмідта носить також  районна бібліотека та школа.

Народився Петро Петрович у м. Одеса 5 (за нови стилем – 17) лютого 1867 року. Його батько, контр-адмірал П.П.Шмідт (1828-1888 рр.) народився у м. Миколаїв, де закінчив штурманське училище.

1880-1886 рр. П.П.Шмідт навчався у петербурзькому морському училищі. У ці роки займався соціологією, став учасником таємного революційного гуртка, одним з видавців рукописного журналу «Ундіна». Пізніше публікував статті у ліберальній газеті «Сын Отечества», журналі «Освобождение» та ін. виданнях.

По закінченню училища служив на Балтиці. 1888 року переведений до Чорноморського флоту, у наступному році через хворобу пішов у відставку. У подальшому служив на Балтійському, Сибірському флотських екіпажах, плавав капітаном на пароплавах Добровільного флоту РТПіТ (Російське товариство пароплавства і торгівлі). На суднах, котрими командував, встановлював демократичні порядки.

1904 року через розпочату війну з Японією, Шмідта повернули у військовий флот і на початку 1905 року він був переведений у м. Севастополь командиром міноносця. Тут він організував нелегальний «Союз офіцерів – друзів народу». На прохання повсталих моряків П.П.Шмідт очолив стихійне повстання у Севастополі у листопаді 1905 року [2].

Повстання чорноморських військових моряків на крейсері «Очаків» набуло легендарної слави. Саме лейтенант П.П.Шмідт підняв червоний прапор на крейсері та дав сигнал «Командую флотом. Шмідт». Але повстання було потоплено в крові. Вірна царському уряду ескадра кораблів оточила та впритул розстріляла революційний крейсер. Майже останнім, разом зі своїм шістнадцятирічним сином Євгеном, залишив палаючий «Очаків» і П.П.Шмідт.

Царський уряд з небаченою жорстокістю обрушився на його учасників. Всіх судили по групах за ступенем «провини». У першу групу були включені особливо небезпечні з точки зору уряду підсудні – лейтенант Шмідт та найбільш активні матроси «Очакова». Не наважуючись судити організаторів повстання у вируючому революційною бурею Севастополі, їх відправили у плавучій в’язниці до тихого заштатного міста-фортеці Очакова. Царський уряд сподівався, що тут вдасться провести судовий процес тихо, непомітно. Однак він прорахувався. Арешт Шмідта та його соратників викликав велике обурення серед чесних людей Росії. Запланована розправа викликала гаряче співчуття також і серед мешканців Очакова та військового гарнізону міста.

У газеті «Новая жизнь» одеський кореспондент «Русского слова» повідомляв: «В суботу, 19 листопада … до Очаківської фортеці підійшов військовий транспорт «Дунай», на котрому доставлений із Севастополя заарештований відставний лейтенант Шмідт». Його посадили до «чумного каземату» на острові Майському напроти Очакова». У переддень суду, 5 лютого 1906 року до Очакова прибула плавуча тюрма «Прут», яка доставила керівників повстання О.І.Гладкоав, М.Г.Антоненка, С.П.Часника та 37 матросів-очаківців. П.П.Шмідт був перевезений з острова до міської гауптвахти [3].

Щодня багато російських газет розміщували публікації про очаківський процес. Газета «Русь» писала: «Очаків. 8.ІІ. …Настрій у маленькому Очакові пригнічений, відчувається – тут розігрується історичний епізод кривавої трагедії російського визвольного руху. …В Очакові вводиться військовий стан, викликаний початком процесу Шмідта. Комендант фортеці заборонив нічні сполучення з пароплавами, які курсують між Одесою і Миколаєвом і котрі мали до цього часу зупинки в Очакові» [4].

Під час судової розправи, яка проходила з 7 по 18 лютого 1906 року, Шмідт виголосив дві промови, які вразили навіть ворогів: «…Я знаю один закон, закон обов’язку перед батьківщиною,… є один закон – закон вірності своєму народу…».  «Так, я виконав свій обов’язок, і якщо мене чекає страта, то життя серед народу, якому зрадив би я, було б страшнішим від самої смерті. Не жменя матросів, що порушили дисципліну, щоб залишитися вірними присязі, і не громадянин Шмідт перед вами, перед вами тут, на лаві підсудних вся 100-мільйонна Росія, їй ви виносите свій вирок…» (3 промови П.П.Шмідта на суді в Очакові) [5].

Вирок був винесений 18 лютого 1906 року. До страти були присуджені: П.П.Шмідт – до повішання, О.І.Гладков, М.Г.Антоненко, С.П.Часник – до розстрілу. Шмідту повішання було замінено пізніше розстрілом. Відразу після оголошення вироку, прямо із залу суду всі засуджені були відправлені на транспорт «Прут».  По дорозі до «Прута» стояли юрби народу – мешканці Очакова, солдати гарнізону. Багато з них плакали. 16 днів і 16 ночей засуджені чекали на смерть. У ці дні хвилювалася вся прогресивна Росія. Вирок був конфірмований 3 березня, а вранці 6 березня на о. Березань відбулася страта Шмідта та його товаришів [6].

Поховали моряків на цьому ж острові. 1917 року їх останки були перевезені до м. Севастополь.

У 20-ті роки ХХ ст. Миколаївським окрвиконкомом неодноразово підіймалися питання щодо вшанування пам’яті П.П.Шмідта та його товаришів.  Так, на засіданні президії Миколаївського окрвиконкому від 24 листопаду 1926 року розглядалося клопотання Очаківського райвиконкому про створення «Червоного кутка» ім. Шмідта та про відпуск коштів» та було  прийняте рішення:  «... вважати за необхідне, щоб до 10-ї річниці Жовтневої революції було реставровано у м. Очаків помешкання, в якому був ув’язнений лейтенант Шмідт» [7]. Але через брак коштів питання так і не було вирішене.

1928 року знову розглядалося питання про ремонт  помешкання колишньої гауптвахти, де було ув’язнено лейтенанта Шмідта. Заступником голови окрвиконкому Сумцовим було надіслано лист до Народного Комісаріату освіти України від 2 липня 1928 року:  «У м. Очакові розташований будинок  кол. гауптвахти, де було ув’язнено лейтенант Шмідта. Цей будинок визнано історичним пам’ятником революційного значення. Враховуючи, що цей будинок нині руйнується і через невеликий час його зовсім неможливо буде реставрувати, президія окрвиконкому, приймаючи до уваги, що з місцевого бюджету за його напруженістю неможливо відокремити будь-які кошти на відновлення гауптвахти, звертається з проханням до Наркомосвіти відпустити 5000 крб. на необхідний ремонт будинку, де було ув’язнено Шмідта, що дасть можливість попередити його руйнування та зберегти пам’ятку старовини» [8].

Пройшло чимало часу і, нарешті, 1 червня 1962 року музей П.П.Шмідту був відкритий у Очакові у тому самому будинку, де проходив суд над групою повстанців. Музей виник за ініціативи працівників Очаківського клубу імені П.П.Шмідта. Спочатку це була меморіальна кімната-музей лейтенанта П.П.Шмідта при клубі моряків площею  18 кв. м., у котрій  знаходилося 116 експонатів, з них оригінальних – 32  [9].

1969 року кількість експонатів музею становила близько 350. В основному фонді налічувалося 127 експонатів. На той час завідувачем музею була  Іващенко Лідія Іванівна, котра завідувала також бібліотекою клубу моряків [10].

Сотні листів розсилали організатори музею в усі кінці країни. Завдяки зусиллям ентузіастів Л.Іващенко, Г.Самоліса, Ю.Желтоп’ятова, С.Гараджія, Ю.Нікітіна та іншим, котрі зібрали особисті речі П.П.Шмідта, розшукали його родичів та друзів, вели листування з істориками, письменниками і виник цей меморіальний музей. На листи організаторів музею відгукнулися родичі та друзі Шмідта. Вони передали до Очакова листи Петра Петровича. Одесити, очаківці, севастопольці надіслали пожовклі від часу газети, книжки, різні сімейні реліквії. Учасники повстання написали спогади. Племінники П.П.Шмідта – Сергій Володимирович і Микола Володимирович Ізбаші – надіслали фото батьків Петра Петровича, його книжки, особисті речі. Багато нового повідомила про Шмідта, подарувала музеєві його листи Євгенія Миколаївна Рахт – знайома Петра Петровича. Один з найстаріших одеських антикварів С.А.Бабаджан знайшов у своїх колекціях недільний додаток до газети «Одесские новости» з фотографіями, присвяченими тим драматичним подіям. Син одного з активних учасників повстання на «Очакові» Павло Васильович Краухов надіслав з Москви книжку батька «Красный адмирал», що стала бібліографічним раритетом.

1968 року у музеї зберігалися картини, намальовані П.П.Шмідтом, які були передані його племінником С.Ізбашем. Один зі стендів музею розповідав про службу П.П.Шмідта у торговельному флоті: тут були розміщені фото суден, на яких він плавав і фото моряків, з якими його звела доля, вирізки з газет, різні висловлення про Шмідта. Про велич і трагедію повстання «Очакова» розповідали у музеї фото, картини, листівки і вирізки з газет того часу. Велика кількість експонатів музею була присвячена бойовим друзям Шмідта – це листи моряків до рідних, спогади очевидців. [11].

Директор музею П.П.Шмідта Л.І.Іващенко у статті «Очаківці пам’ятають» писав: «Музей П.П.Шмідта в Очакові, котрий 1 червня 1982 року відзначає своє 20-річчя, володіє великою кількістю документів, що розповідають не тільки про Севастопольське повстання, про П.П.Шмідта, але й про ту трагедію, яка сталася у нашому місті» [12].

1987 року експонати музею були розташовані у двох невеликих кімнатах. Перший розділ розповідав про родину П.П.Шмідта, його дитячі роки, навчання. Відкривався він фотографіями юного Петра та його батьків. В експозиції музею знаходилися оригінали книжок та особисті речі П.П.Шмідта, найбільш цікаві експонати, присвячені подіям судового процесу над П.П.Шмідтом та його товаришами. Великою гордістю співробітників музею, його активістів бу книга відгуків, де містилися слова подяки відвідувачів за зібрані матеріали, цікаві екскурсії [13].

28 квітня 1982 року у м. Очаків в урочистій обстановці було відкрито пам’ятник Петру Петровичу Шмідту. Автори пам’ятника – миколаївські скульптори Юрій та Інна Макушини, архітектор Ольга Попова. Щоб краще зрозуміти авторський задум, необхідно згадати події Севастопольського збройного повстання: прийнявши на себе командування флотом, Шмідт на міноносці «Свирепый» пройшов вдовж всієї ескадри, щоб залучити на бік повстанців інші кораблі. На пам’ятнику П.П.Шмідт зображений на носі міноносця, коли обходив ескадру і закликав до повстання. Шмідт, над яким в’ється червоний прапор, закликає до боротьби – так можна розкрити задум скульпторів. Загальна висота пам’ятника і постаменту – 10 метрів, вага – 76 тонн, 5-тиметровий, 60-тонний постамент зроблений з граніту, пам’ятник – бронзовий, відлитий на Чорноморському суднобудівному заводі. Сходинки біля підніжжя пам’ятника виконані у різних площинах і символізують морські хвилі. На гранітному постаменті слова: «Командую флотом. Шмідт. 1905 рік» [14].

У день відкриття пам’ятника П.П.Шмідту  майданчик перед  ним та вулиці були заповнені людьми. Тиша була порушена боєм корабельних склянок. Перший секретар Очаківського райкому КПУ В.Г.Оришук відкрив урочистий мітинг: «В історію нашого міста навіки вписане ім’я Петра Петровича Шмідта. Тут, в Очакові, він прожив останні дні свого життя, тут під час судової розправи виголосив полум’яну звинувачувальну промову. …Очаківці свято бережуть пам’ять про лейтенанта Шмідта. Його ім’я носить середня школа № 2, радгосп, вулиця, музей, а сьогодні відкривається йому пам’ятник. Ми щиро вдячні Миколаївському художньому фондові, скульпторам Юрію Андрійовичу та Інні Вікторівні Макушиним, архітекторові Ользі Петрівні Поповій за їх творчу роботу зі створення пам’ятника, за те, що вони зуміли втілити в бронзі прекрасні риси цієї мужньої людини». Право відкрити пам’ятник було надане першому секретарю Миколаївського обкому КПУ Л.Г.Шараєву та голові виконкому Миколаївської обласної Ради народних депутатів В.І.Ільїну [15].

Згадаємо слова Петра Петровича Шмідта з його промови на суді: «Минуть роки, забудуться наші імена, але тієї бойової сили, яка приєдналася до «Очакова» і тим залишилась вірною народові, імен цих десяти суден флоту не забудуть і вони завжди залишаться в літописах народу»[16].

Минуло більше ніж сто років з часу цієї промови і можна безперечно визнати: імена героїв не забути, їх імена назавжди вписані в історію Миколаївщини.

 

Список використаних джерел:

1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-3099, оп. 1, спр. 155, арк. 35.
2. Николаевцы. Энциклопедический словарь. МП «Возможности Киммерии», Николаев, 1999. - С. 359-360.
3. ДАМО, ф. Р-2878, оп. 1, спр. 123, арк. 81

1. «Очаківці пам’ятають». Газ. «Чорноморська зірка», № 38 (7809),  від 27.03.1982 р., стор. 4
2. «Очаківці пам’ятають». Газ. «Чорноморська зірка», № 40 (7811), від 01.04.1982 р., стор. 4.

1. «Червоний лейтенант: рядки з біографії». Газ. «Чорноморська зірка», № 52 (7823), 27 квітня 1982 р. стор. 2.

1. ДАМО, ф. Р-161, оп. 1, спр. 475, арк. 212, 214.
2. Там же, спр. 747, арк. 351.
3. ДАМО, ф. Р-3099, оп. 1, спр. 143, арк. 133, спр. 150, арк. 98.
4. Там же, ф. Р-3099, оп. 1, спр. 155, арк. 31.
5. Музей П.П.Шмідта в Очакові. Музей П.П.Шмидта в Очакове, Одеса, 1968. – С. 4, 6, 8, 10, 24.
6. «Очаківці пам’ятають». Газ. «Чорноморська зірка», № 35 (7806) від 20.03.1982 р., стор. 4.
7. А.Билык. Музеи Очакова, Одесса, «Маяк», 1987. - С.28, 33, 52.
8. «Червоний лейтенант: рядки з біографії». Газ. «Чорноморська зірка», № 52 (7823), 27 квітня 1982 р. стор. 2.
9. «Ім’я його житиме вічно». Газ. «Чорноморська зірка» № 54 (7825), від 01.05.1982 р., стор. 2.
10. Музей П.П.Шмідта в Очакові. Музей П.П.Шмидта в Очакове, Одеса, 1968. – С. 6-7.