Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області
Василь Федорович Високов народився 30 вересня (за новим стилем 12 жовтня) 1892 року у місті Вільно (нині м. Вільнюс). Рано ставши сиротою – батько, доктор медичних наук, помер 1910 року, а мати п’ятьма роками раніше – Василь змушений був сам себе утримувати.
Заробляючи на життя уроками, 1911 року закінчив Харківську 4-у гімназію та восени вступив до театральної школи О.М.Маслової, котру очолював у той час М.М.Синельников, який пізніше став засновником Харківського постійного російського драматичного театру. Навесні 1912 року Василь Федорович був зарахований до трупи М.Синельникова і розпочав артистичну діяльність літнім сезоном у Катеринодарі. Водночас Високов був прийнятий на юридичний факультет Харківського університету, котрий закінчив 1915 року. «Мені пощастило зробити перші кроки у Харкові, в одному з найкращих театрів Росії, під керівництвом чудового педагога, видатного режисера Синельникова, у його трупі, котра блищала акторськими талантами, - писав в автобіографії В.Ф.Високов, - три роки роботи під керівництвом Миколи Миколайовича стали для мене чудовою школою сценічного реалістичного мистецтва. Почалися роки кочового акторського життя». У трупі Синельникова Василь Федорович зустрів свою майбутню дружину – Ганну Олександрівну Малову (на сцені – Чегодаєву), доньку художника О.К.Малова і драматичної актриси Г.О.Пасхалової . Після одруження 1913 року В.Ф.Високов і Г.О.Чегодаєва не розлучаючись, усе життя працювали разом.
1918 року у Таганрозі було організовано колектив під кервництвом Ягеллова та Високова, де Василь Федорович уперше спробував власні сили в якості постановника, і з того часу часто працював як актор і режисер. На початку артистичної кар’єри молодому Високову доручали ролі других коханців, неврастеніків і простаків, потім він «виріс» до героя-коханця, пізніше – до основного і характерного героя. Тоді він уперше зіграв ролі світового класичного репертуару: Чацький у «Горі від розуму» О.Грибоєдова, Фердінанд у «Підступність і кохання» Ф.Шиллера, Протасов у «Живому трупі» Л.Толстого, Нєзнамов у «Без провини винуваті» О.Островського.
1919 року у Мінську колектив театру вперше обрав Високова керівником трійки, він створив драматичну студію при театрові та червоноармійську драмстудію при Будинкові просвіти Червоної Армії. У 1920-1921 роках у Симферополі Василь Федорович – керівник і режисер полкового театру і драмсекції при трудовій школі, обраний секретарем правління Спілки «Рабіс» Криму.
1922 року – знову Таганрог, Високов – керівник трійки колективу Народно-художнього театру (НХТ) , організатор й очільник ансамблю артистів НХТ у гастрольній поїздці Донбасом. Улітку 1923 року разом з С.Вороновим керував гастролями ансамблю артистів Владикавказького міського театру.
1923 року Василь Федорович знов у Харкові, цього разу - Краснозаводський театр, молодий колектив, цікавий репертуар, гарні умови для творчості. На цій сцені Високов створив образи Гамлета, Фігаро, князя Мишкіна, Квазімодо. Поряд з виконанням ролей Василь Федорович викладав у драмстудії при театрові, керував драматичним факультетом музикально-драматичного інституту та самостійної «Живої газети» на тютюновій фабриці № 5, виконував обов’язки голови місцевого комітету Краснозаводського театру та члена правління Спілки «Рабіс».
У 1926-1928 роках працював у Баку одним із керівників ансамбля артистів Бакінського робочого театру, був на гастролях у Тифлісі та Батумі. У 1929-1932 роках організував і керував театром малих форм при Одеському міськкомі. У наступних роках у складі різних колективів Високов грав ролі у Грозному, Сталінграді, Казані, Сімферополі, Калініні, Баку. Надбаний ним і стаж режисерської майстерності: поставлені п’єси «Маскарад» Ю.Лермонтова, «Останні» М.Горького, «Безприданниця» О.Островського, «Живий труп» Л.Толстого, «Аристократи» М.Погодіна тощо. Завдяки відрядженню до Москви на курси підвищення кваліфікації режисерів у 1935 році Високову пощастило зустрітися з К.С.Станіславським і В.І.Немировичем-Данченко. Пізніше, у різні роки, відбулися зустрічі з майстрами інших напрямів – О.Я.Таїровим, В.Е.Мейерхольдом.
У 1930-х роках п’єси радянських драматургів з яскраво вираженими рисами методу соцреалізму та принципом партійності вимагали «відбитку правдивого у кожній грані». У Казані, готуючи роль Платона Кречета у пьєсі Корнійчука, Василь Федорович звернувся до одного з кращих хірургів з проханням бути шефом-консультантом з аналізу образу. Лікар не лише розповів багато цікавого зі своєї практики, а й дозволив артисту бути присутнім при проведенні складної півторагодинної операції. Результат – преміювання за виконання ролі.
1940 року родина Високових прибула до Миколаєва для роботи у російському драматичному театрові ім. В.Чкалова. Першими ролями актора вищої категорії та провідного артиста Високова стали образи Протасова у «Живому трупі» та Забєліна у «Кремлівських курантах».
Гастролі театрального колективу у Полтаві були перервані війною. Високов у складі концертної бригади з обслуговування військових частин і евакошпиталів, створеної з артистів театру та філармонії, був відправлений на передові позиції та першу воєнну зиму 1941-1942 років працював у м. Орджонікідзе Північно-Осетинської АРСР. За воєнно-шефську роботу 1942 року Василь Федорович був нагороджений почесною грамотою Президії Верховної Ради Осетинської АРСР у м. Владикавказ, а після завершення війни – медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
У травні 1942 року театр ім. Чкалова поновив роботу на Уралі, у м. Алапаєвськ Свердловської області, куди приїхали і Високови. Приймаючи участь у виставах як актор, Василь Федорович поставив п’єсу «Неспокійна старість» Л.Рахманова, виступивши у ній у ролі професора Полєжаєва. Цю п’єсу під найменуванням «Професор Полєжаєв» Високов ставив пізніше у Миколаєві, виступаючи у ній разом з дружиною.
Після повернення влітку 1944 року до Миколаєва Високов залишився у ньому назавжди.Упродовж 18 років праці у театрі він створював образи Кареніна («Анна Кареніна» Л.Толстого), Анджелло («Анджелло – тиран Падуанський» В.Гюго), Барона («На дні» М.Горького), Лизогуба («Богдан Хмельницький» О.Корнійчука), Отелло («Отелло» В.Шекспіра), професора Окайомова («Машенька» О.Афіногенова), Цибульського («Після розлуки» братів Тур), читця від автора («Воскресіння» Л.Толстого), лікаря («Усіма забутий» Н.Хікмета), композитора Іллі Головіна з однойменної п’єси С.Михалкова, Часовникова («Океан» О.Штейна), шрафа Шрусбері («Марія Стюарт» Ф.Шиллера), Ярового («Любов Ярова» К.Треньова), Раєвича («Шторм» В.Білль-Білоцерковського), Вершиніна («Три сестри» А.Чехова) та інших. Не залишив він і режисерську роботу – поставив нові вистави: «За тих, хто у морі!» Б.Лавренєва, «Завтра буде нашим» К.Мюфке (за романом П.Абрахамса «Тропою грому»).
Автору цих рядків не довелося побачити Високова на сцені, тому дослухаємось до відгуків його сучасників. У публікації «Горячее сердце» (“Бугская заря” за 8 квітня 1948 року) В.Соколов назвав Василя Федоровича “мастером психологического рисунка, актером большой жизненной правды. ...Для Высокова характерно глубокое проникновение во внутренний мир своих героев, умение раскрыть этот мир перед зрителем. Он, как всякий подлинно взыскательный художник, находит для каждого образа свои, всегда сочные, но не кричащие краски, верные, но не равнодушно-фотографические черты, сохраняя собственное творческое отношение к изображаемому герою, критическую оценку его поступков. ...Высокову-режиссеру чужды формалистические трюки и дешевые эффекты. Его внимание всегда приковано к содержанию, к сущности того, что нужно донести до зрителя. Он тщательно отрабатывает каждую сцену, решительно изгоняет малейшую фальшь, щедро передавая исполнителям все богатство своего опыта и мастерства. Поэтому спектакли, поставленные им, немного потеряют даже без грима, костюмов и декораций”. А.Спиридонова у статті “Творческие успехи и неудачи спектакля “Воскресенье” (“Киевская правда” за 4 серпня 1953 року) відзначила роботу Высокова, котрий читав текст від автора як значне акторське досягнення: “...В.Высоков творчески наследует качаловскую традицию. ...В умении донести авторскую мысль, отношение автора к своим героям и состоит заслуга В.Высокова. Рассказывая о героях романа, актер взглядом, жестом, интонацией дает их характеристику, раскрывает их внутренний мир”. У публікації “Дети солнца” Н.Юрьєв (“Днепропетровская правда” за 19 липня 1947 року) так оцінив створений актором образ Протасова: “Смотря на Высокова-Протасова, невольно задаешь себе вопрос: где же кончается исполнитель и где начинается изображаемый им человек? Дать ответ на этот вопрос невозможно - настолько органически сливается материальное “я” актера с внутренней жизнью горьковского персонажа. Артист Высоков в большой степени обладает необходимым для актера даром: заражать своим воздействием зрителя, превращать его из наблюдателя в соучастника происходящего на сцене”.
Не всі ролі вдавалися Високову однаково добре (іноді йому дорікали за надмірну імпульсивність, схильність до мелодраматизму, і, до речі, зображені ним вороги революції часто були занадто інтелігентні і навіть аристократичні...), але сучасниками були відмічені створені ним «з виключною майстерністю» образи Кареніна, професора Полєжаєва, герцога Болленбрука («Стакан води» Е.Скріба), Юстуса Вюльфінга («Кредит у Нібелунгів» Ф.Куна), Шрусбері («Марія Стюарт» Ф.Шиллера) та багато-багато інших...
У статті про В.Ф.Високова в Українській радянській енциклопедаї згадуються крім названих ролі Карандишева «Безприданниця» О.Островського), Юліана (Любов на світанку» Я.Галана), а також поставлені ним вистави «Аристократи» М.Погодіна, «Маскарад» Ю.Лермонтова. [1]
1947 року Василю Федоровичу було присвоєнє почесне звання заслуженого артиста Української РСР, 1953 року – звання народного артиста УРСР [2], 1960 року він був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору.
25 квітня 1962 року у Миколаївському російському драматичному театрові ім.В.Чкалова відбувся ювілейний вечів, присвячений 70-річчю від дня народження та 50-річчю сценічної діяльності народного артиста УРСР Фасиля Федоровича Високова, котрий розпочався виставою О.Афіногенова «Машенька», в якій ювіляр виконав роль професора Окайомова [3]. Цього вечора театр простився з Високовим, але вихід на пенсію не став для артиста прощанням з улюбленою справою. Він продовжив роботу на громадських засадах у Миколаївській народній філармонії, допомагаючи становленню багатьох самодіяльних колективів, виступав з лекціями, 1967 року був учасником фестивалю самодіяльного мистецва у Києві [4].
1969 року Василь Федорович пішов з життя, але багато років праці на сцені театру ім. Чкалова нерозривно пов’язали його з історією нашого міста і поціновувачі сценічного мистецтва старшого покоління пам’ятають яскравого, темпраментного, повного щиросердного тепла Артиста та Митця – Василя Федоровича Високова.
Використані джерела:
- Державний архів Миколаївської області, ф.Р-2889, оп. 1, спр. 37, арк. 1-11
- Там саме, спр. 8, арк. 1
- Там саме, спр. 39, арк. 1-1 зв.
- Там саме, спр. 31, арк. 1