М.О.Мельник,
начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

Питання про влаштування у Миколаєві електричного освітлення вперше було розглянуто на засіданнях Миколаївської міської думи та комісії з благоустрою міста Миколаївської міської управи 1895 року [1], і вже у листопаді наступного року комісія з благоустрою міста виробила проект умов, який складався з 41 пункту [2], відповідно до котрих Миколаївське громадське управління оголосило конкурс на право влаштування міської електричної станції, що мала постачати електроенергію для освітлення міських будівель, споруд та приватних будинків.

З пропозицією про влаштування електричного освітлення до Миколаївського міської управи звернулися різні фірми, товариства та приватні підприємці. На засіданні міської управи у червні 1899 року після розгляду всіх пропозицій право на влаштування електростанції було надано акціонерному товариству «Сіменс і Гальське».

10 лютого 1901 року миколаївським нотаріусом Л.Л.Ісаченком був завірений контракт, укладений та підписаний представниками Миколаївської міської управи та уповноваженим АТ російських електротехнічних заводів «Сіменс і Гальське» М.В. фон Деши. Згідно контракту АТ «Сіменс і Гальське» зобов’язалось улаштувати у Миколаєві «за рахунок аласних матеріалів та своїми робітниками електричне освітлення» (до березня 1902 року). Місце для зведення електростанціїї було обрано біля Каботажної гавані через близькість комерційного порту, суднобудівного заводу «Наваль» та елеватора – основних споживачів електроенергії. За всі роботи з улаштування електричного освітлення у Миколаєві міська управа мала сплатити АТ «Сіменс і Гальське» 305 тисяч крб. Окрім того, після введення в експлуатацію електростанціїї товариство було зобов’язане керувати й утримувати всі споруди та виробництво освітлення впродовж двох років за окрему плату у 14 тисяч крб. на рік. Улаштування електричного освітлення у місті складалося зі зведення будівлі центральної електричної станції з машинним та котельним приміщеннями; улаштування на станції трьох водотрубних котлів (кожен з поверхнею нагріву у 132 кв. м і розрахованих на 10 атмосфер робочого тиску з «усією законною арматурою та гарнітурою для опалення вугіллям»); встановлення трьох вертикальних парових машин системи «Компаунд» з поверхнєвою конденсацією, які розвивали кожна при дев’яти атмосферах початкового тиску у коробці золотника малого циліндру та 200 обертах 175 дійсних кінських сил на вал; установлення мостового крану підйомною силою у 5 тонн; установку трьох динамо-машин постійного струму, що розвивали кожна 112 квт при напрузі у 550 вольт, і двох шунтових динамо-машин постійного струму, що розвивали 22 квт при напрузі у 275 вольт; поставку та встановлення всіх необхідних приладів для генераторів, вирівнювачів тощо; влаштування ремонтної майстерні та лабораторії; установку ламп і дротів для приватного та вуличного освітлення. [3]

19 червня (2 липня за новим стилем) 1902 року Миколаївська міська дума прийняла в експлуатацію завершену будівництвом електричну станцію. [4] Того ж року було видано «Правила щодо встановки та користування електричним освітленням у м. Миколаєві», згідно з якими встановлення мережі дротів усередині приватних та громадських будівель здійснювалась міським громадським управлінням або приватними підприємцями, однак контроль та засвідчення установок було надане АТ «Сіменс і Гальське». За приєднання домашніх установок до загальної мережі міське громадське управління стягувало плату 1-4 крб. за лампу залежно від кількості ламп та відстані до вуличного провідника. Плата за освітлення здійснювалась за лічильником залежно від кількості витраченої енергії або за встановленими тарифами (без лічильника). Перевірка лічильників провадилась міським управлінням безкоштовно кожні 3 місяці. [5]

У червні 1902 року станцією та мережею дротів завідував на правах електротехніка селянин В.Гренков, який мав свідоцтво Імператорського технічного товариства про закінчення навчання у школі робітників-електриків. Через заяву представника АТ «Сіменс і Гальське» А.Йогансона щодо неприпустимості управління електростанцією надостатньо кваліфікованого робітника керівництво станції прийняв інженер-електрик К.Рекач. [6] На початку 1904 року штат елктростанції складався з 29 працівників.

Спочатку котли міської електростанції живилися водою з річки Південний Буг, від чого у трубах котельної створювалась значна накип, що призводило до необхідності проведення чистки, заміни асбестових кілець і самих труб (пізніше результати лабораторних досліджень довели, що річкова вода близька за складом до морської). У червні 1904 року було влаштовано тимчасовий водогін зі старих котельних труб від насосу до колодязя у дворі. Результат виявився блискучим – за три місяці роботи водогону не було замінено жодної труби, тому вже у вересні міська управа дозволила живлення котлів цією водою, замінивши старі труби новими, виділивши на це 205 крб. Чавунні труби для електростанції постачав миколаївський завод братів Доньских. [7]

Зростання міста, промисловості та, як наслідок, збільшення кількості споживачів електроенергії потребували розширення електричної станції та збільшення її потужності. Тому на засіданні міської думи     9 жовтня 1907 року було вирішено придбати для міської електростанції у доповнення до трьох існуючих четвертий котел фірми «Фіцнер і Кампер»  вартістю 8020 крб., а на засіданні 12 лютого 1908 року було вирішено асигнувати наступні суми: на придбання парової машини у 170-200 д.к.с. – 8000 крб., машини Дизеля у 250 д.к.с. – 44500 крб., на розширення електростанції – 9700 крб., на купівлю двох динамо-машин – 20000 крб., разом думою було виділено 91220 крб. [8]

На засіданні міської управи 12 лютого 1911 року було прийнято рішення про укладання угоди з Першим російським страховим товариством щодо страхування миколаївської лектростанції з будівлями та машинами на суму 250000 крб. з виплатою страхової премії по 3 крб. 10 коп. з тисячі, з умовою влаштування чотирьох наружних гідрантів біля станції. [9]

Для збільшення потужності електричної станції 1908 року було виготовлено та встановлено суднобудівним заводом «Наваль» чотирьохтактний вертикальний трьохциліндровий дизель-динамо № 1 постійного струму потужністю 166 квт 500/600 вольт при 175 обертах. У березні 1910 року АТ машинобудівних заводів «Аугсбург-Нюрнберг» було відправлено до Миколаєва замовлення Миколаївської міської управи для електростанції на 41 тис. крб.: трьохциліндровий тепловий двигун «Патент-Дизель», який розвивав при 175 обертах на хвилину 250 д.к.с., для з’єднання з динамо-машиною. [10]

У березні 1910 року міська електрична станція мала 617 абонентів, напруга у мережі складала 440 вольт, був збудований резервуар для зберігання нафти на 10000 пудів, розпочато будівництво майстерні при станції. У будівлі міської управи було облаштовано лабораторію для перевірки та ремонту лічильників та ліхтарів. Валовий прибуток електростанції за 1909 рік склав 145791 крб. 97 коп., чистий прибуток – майже 20000 крб. [11]

1912 року було виготовлено та встановлено суднобудівним заводом «Наваль» чотирьохконтактний вертикальний чотирьохциліндровий дизель-динамо № 3 постійного струму потужністю 235/300 квт 460/600 вольт при 160 обертах.

У 1913-1914 роках були виготовлені та встановлені АТ «Аугсбург-Нюрнберг» три дизель-генератора №№ 4, 5 і 6, кожен горизонтальний двоциліндровий подвійної дії чотирьохконтактний дизель-генератор трьохфазного перемінного струму потужністю 450 кл. в амп. або при cos j = потужність 360 квт 6000 вольт при 150 обертах на хвилину та 50 період. на секунду. Для перетворення струму з перемінного на постійний та навпаки на електростанції було встановлено два перетворювача (умформера) потужністю струму 350 к.с. 6000 вольт, 23,5 амп. 50 періодів і 750 обертів, та постійного струму 295 к.с. 600 вольт 392 амп. при 750 обертах. [12]

У зв’язку з пуском електричного трамвая у 1914 році на електростанції було встановлено буферну акумуляторну батарею ємністю 444 ампер-години та вольтододаткову машину системи “Пірані”. Розподільний пристрій електростанції займав два поверхи: на першому були розміщені шини перемінного струму, олійні вимикачі, вимірювальні трансформатори, понижуючий службовий трансформатор 6000/220 вольт і захист електростанції від перенапруг роговими громовідвідами та алюмінієвими розрядниками. Другий поверх розподільного приладу був зайнятий щитом фідерів постійного струму і пультами для перемінного струму.

1916 року електростанцією було відпущено абонентам для освітлення 567477 квт/год, з них 40000 квт/год - для кінематографів і театрів. [13]

У січні 1917 року плата за електроенергію з урахуванням 50-відсоткового зростання складала: від 8,5 до 17 коп. за 1 кв/год для промислових підприємств і 40 коп. за 1 кв/год для інших абонентів.

«Кошторис прибутків з експлуатації міської електростанції на 1918 рік» передбачав отримання готівкою від абонентів за електроенергію – 880780 крб., інших прибутків – 47500 крб., а також перерахування з міського бюджету за електроенергію для потреб міста (травмвай, водогін, міська лікарня, освітлення вулиць та будівель) – 357613 крб. [14]

Джерела:

1. Державний архів Миколаївськоі області, ф. 216, оп. 1, спр. 915, арк. 48, 63, 65-67зв.
2. Там саме, арк. 302-308.
3. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 431, арк. 7-18 зв.
4. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 1168, арк. 9.
5. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 426, арк. 4-8.
6. Там саме, ф. 229, оп. 1, спр. 429, арк. 1-7.
7. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2076, арк. 106, 118.
8. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2157.
9. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2227, арк. 14, 18.
10. Там саме, ф.-216, оп. 1, спр. 2183, арк. 22, 48
11. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 4150, арк 44-44зв.
12. Там саме, ф.Р-161, оп. 1, спр. 1076, арк. 125-125зв.
13. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2400, арк. 4-5.
14. Там саме, арк. 4.