1935 р. став вирішальним у розвитку системи соціальної допомоги дітям. 31 травня 1935 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) було прийнято спеціальну постанову «Про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності», де зазначалося, що в країні ліквідована масова безпритульність, а відповідальність за своєчасне влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, покладалася на місцеві органи влади. Таким чином, товариство «Друзі дітей» виконало свої основні функції у справі ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності та було ліквідовано.

Марина Мельник, начальник відділу
інформації та використання документів
держархіву Миколаївської області

На початку 1919 року був створений Народний комісаріат державного контролю УСРР, який мав здійснювати нагляд у порядку попередньої, фактичної та подальшої ревізії за законністю, правильністю, господарністю і доцільністю обороту грошових і матеріальних засобів, а також за збереженням цих засобів і мав право у разі порушення законодавства іншими народними комісаріатами звертатися із доповіддю безпосередньо до Президії ВУЦВК.

У складі Наркоматю держконтролю було створено Верховну соціалістичну інспекцію, у травні 1919 року вона була виділена у самостійний Наркомат радянської соціалістичної інспекції (НК РСІ УСРР), котрий мав інспектувати, контролювати і «направляти» політичну діяльність усіх центральних та місцевих органів влади. За Положенням від 8 липня 1919 року на НК РСІ УСРР покладався обов’язок залучати до участі в інспектуванні «широкі пролетарські маси та їх організації», використовувати понятих з трудящих, проводити летючі ревізії за скаргами громадян. Новостворений орган мав об’єднати роботу всіх відомчих контрольно-інспекційних органів для проведення боротьби з порушеннями законів, зловживаннями  тощо у державному апараті. До певної міри контрольна діяльність НК РСІ УССР поширювалась навіть на такі установи, як органи НК (Надзичайні комісії).

Необхідність виникнення чорноморських адміралтейських поселень наприкінці XVIII ст. було обумовлене соціально-економічним розвитком Російської імперії, вирішенням чорноморської проблеми та створенням військово-морського флоту. Будувати новий Чорноморський флот за допомогою вільнонайманих робітників, коли у державі панувало кріпосне право, було неможливо. Тому у 1790 р. на Півдні України були створені Чорноморські адміралтейські поселення, мешканці яких були примусово приписані до морського відомства і мусили працювати на адміралтейських роботах (в основному чорноробами), а також у сільському господарстві. Чорноморському адміралтейству були передані шість сіл: Богданівка і Знам’янка (нині Кіровоградська обл.), Богоявленськ (нині м. Миколаїв), Воскресенськ і Калинівка (нині Миколаївська обл.), Покровськ (нині Херсонська обл.). У 1820 р. замість Богданівки та Знам’янки морському відомству були передані села Березнегувате і Висунськ (нині Миколаївська обл.).