Необхідність виникнення чорноморських адміралтейських поселень наприкінці XVIII ст. було обумовлене соціально-економічним розвитком Російської імперії, вирішенням чорноморської проблеми та створенням військово-морського флоту. Будувати новий Чорноморський флот за допомогою вільнонайманих робітників, коли у державі панувало кріпосне право, було неможливо. Тому у 1790 р. на Півдні України були створені Чорноморські адміралтейські поселення, мешканці яких були примусово приписані до морського відомства і мусили працювати на адміралтейських роботах (в основному чорноробами), а також у сільському господарстві. Чорноморському адміралтейству були передані шість сіл: Богданівка і Знам’янка (нині Кіровоградська обл.), Богоявленськ (нині м. Миколаїв), Воскресенськ і Калинівка (нині Миколаївська обл.), Покровськ (нині Херсонська обл.). У 1820 р. замість Богданівки та Знам’янки морському відомству були передані села Березнегувате і Висунськ (нині Миколаївська обл.).

Чорноморські адміралтейські поселення заселялись у кінці XVIII – на початку XIX ст. різними верствами населення з України, Росії, Біларусі, як добровільно, так і примусово. Тут селились селяни, які втекли від поміщиків. адміралтейські  майстрові, звільнені  від служби  матроси, солдати-інваліди, заштатні церковнослужителі, державні селяни, вільнопоселенці та ін.

Будучи залежними від морського відомства, поселенці (чоловіки) мусили позмінно працювати на його підприємствах або деякий час платити оброчні гроші чорноморському адміралтейству. Від сплати  податків у казну, відбування земських грошових та натуральних повинностей, рекрутства, постійного квартирування військ адміралтейські поселенці були звільнені. Земля в адміралтейських поселеннях належала морському відомству і не роздавалась мешканцям цих населених пунктів у довічну і спадкоємну власність, а знаходилась у користуванні громади. Життя поселенців регламентувалось інструкціями морського відомства 1744, а потім 1818 р., а також наказами чорноморського адміралтейства, яке сприймало їх як своїх кріпаків. В адміралтейські села морським відомством призначались доглядачі з офіцерів, які мали наглядати за порядком та виконанням поселенцями повинностей. У кожному поселенні знаходились місцеві управління, до складу яких входили старости, писарі, збирачі податків, голосні, десятські та ін. Старости перебували у безпосередньому віданні офіцерів-доглядачів, а інші члени сільських управлінь підпорядковувались сільським старостам і виконували їх розпорядження згідно своїм обов’язкам.

У другій половині 50-х років XIX ст. примусова праця мешканців адміралтейських поселень на підприємствах морського відомства через низьку продуктивність праці повністю вичерпала себе, і гостро повстало питання скасування залежності поселенців від морського відомства та заміни примусової праці на її підприємствах на вільнонайману. 14 липня 1861 р. «Высочайше утверждённым мнением Государственного Совета» була скасована залежність чорноморських адміралтейських поселенців від морського відомства. Колишнім поселенцям було надане право записуватись до міських або сільських станів на підставі загальних законів. Вони мали платити казні і земству податки та відбувати повинності. Самі ж чорноморські адміралтейські поселення були перетворені на передмістя і підпорядковувались Миколаївському військовому губернатору.