9 червня 1862 року уряд Російської імперії прийняв рішення про зосередження у Миколаєві південнослов’янської молоді – сербів, болгар, чорногорців – яка здобувала середню освіту за кошти державної скарбниці у різних містах Росії. Спочатку вихованці навчалися у казенному пансіоні при Миколаївській гімназії, котрий 1867 року був реорганізований у приватний закритий заклад – Південнослов’янський пансіон, якому було надано 35 казенних стипендій. До нього мали право також вступати православні виходці із балканських областей Туреччини, що мали бажання за власні кошти отримати середню освіту. З 1863 по 1892 рр. пансіоном керував дійсний статський радник Тодор Мінков – чиновник особливих доручень при Міністерстві народної просвіти. У пансіоні навчалися майбутні керівники національно-визвольного руху Болгарії: Панайот Волов, Атанас Узунов, Петро Єнчев, Михайло Греков, один із засновників Болгарської соціал-демократичної партії Георгі Кірков, письменники-демократи Алеко Константинов і георгі Стаматов та  багато інших відомих діячів науки і культури Болгарії. За час існування Південнослов’янського пансіону у ньому виховувалися майже 800 болгарських юнаків і близько 50 представників інших народів (сербів, чорногорців, герцеговинців та ін.). Закриття пансіону 1892 року було пов’язано з виконанням свого основного завдання: південні слов’яни, які прибували до Росії наприкінці ХІХ ст., потребували переважно вищої освіти, середні навчальні заклади вони закінчували у себе на батьківщині.