Миколаївщина під час перебування на її території білогвардійських військ генерала А.Денікіна

Print

Здійснення продрозкладки, жорстока репресивна політика більшовиків налаштувала більшість українського селянства проти радянської влади. Білогвардійські війська генерала А.Денікіна скористалися цією обставиною і влітку 1919 р. захопили значну територію України.

18 серпня 1919 р. білогвардійці захопили м. Миколаїв, а до кінця місяця - майже всі населені пункти сучасної Миколаївщини.

Проте денікінський режим не мав позитивної ідеології, що й послужило головною причиною його поразки. Відновлювалися дореволюційні порядки, підприємства перейшли до рук колишніх власників, поверталося поміщицьке землеволодіння. Білогвардійські податки з селян виглядали не краще від більшовицької продрозкладки. За невиконання наказів страчували. Офіційний робочий день тривав 11-12 годин.

Денікінці, прихильники «єдиної і неділимої Росії», боролися не тільки з українським національно-визвольним рухом, а й з будь-якими проявами українського національного життя, вони однаково ненавиділи як більшовиків, так і «соціалістичного авантюриста» С.Петлюру і східноукраїнських «зрадників-сепаратистів». Позицію білих в українському питанні прямо висловив їхній провідний ідеолог Василь Шульгін, коли війська А.Денікіна захопили Київ: «Південно-Західний край є російським, російським, російським… ми не поступимося ним ні перед зрадниками-українцями, ні перед катами-євреями» (натяк на численних євреїв у складі більшовицького Чека).

У м. Миколаїв денікінську владу представляв генерал Я.Слащов. Економічне та фінансове становище у місті було тяжким, дуже погано було з паливом, заводи та фабрики закривались, зростала кількість безробітних, лютувала епідемія тифу. В той же час міська дума не шкодувала коштів для влаштування пишних зустрічей білогвардійським генералам. Не краще було і у сільській місцевості. Селян нещадно грабували: вони мусили віддавати третину хліба з кожної поміщицької десятини і, крім того, сплачувати податок по 1 пуду. Свободи слова у пресі не було, запроваджувалась попередня цензура для друкованих видань, діяли тільки окремі профспілки, які видавали свою газету «Луч».

Противники денікінського режиму підлягали під дію військово-польового суду.

Політику генерала А.Денікіна підтримували країни Антанти.

Однак і в той тяжкий час у м. Миколаїв діяли початкові школи, гімназії, учительський інститут, музеї, міській акваріум, була відкрита вечірня школа для дорослих робітників, у жовтні 1919 р. було відновлено трамвайний рух.

В умовах жорстокого білогвардійського терору на Миколаївщині створювались підпільні групи і партизанські загони. Так, на початку жовтня 1919 р. підпільна більшовицька організація у м. Миколаїв налічувала біля 200 чоловік. Але незабаром денікінцям вдалося напасти на слід підпілля. За наказом генерала Я.Слащова у листопаді 1919 р. на площі перед заводом «Руссуд» було розстріляно 61 людину – комуністів, комсомольців і тих, кого підозрювали у зв’язках з підпільниками.

Миколаївщину охопив могутній повстанський рух. З вересня 1919 р. по січень 1920 р. на території сучасної області відбулося 89 селянських повстань різних типів: більшовицькі, боротьбистсько-борьбистські, національні, промахновські. Унікальним явищем стало створення двох формувань державного типу – Висунської і Баштанської республік.

31 січня 1920 р. до м. Миколаїв вступили частини Червоної Армії, а на початку лютого 1920 р. на території сучасної Миколаївської області відновилась радянська влада з продрозкладкою і жорстокою репресивною політикою щодо більшої частини українського селянства.

 

Пошук