Юлія Анатоліївна Бугаєвська
Провідний спеціаліст відділу інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

В історію нашої країни вкарбовані страшні сторінки Великої Вітчизняної війни і радість великої Перемоги. Велике значення у її здобутті мали підпільні групи та партизанські загони, в які об’єднувались люди, які знаходились на окупованій території: селяни, робітники, преставники інтелігенції і навіть школярі-підлітки. Відома партизанська організація «Партизанська іскра» діяла у с. Кримка Первомайського району на Миколаївщині. 12 жовтня виповнюється 105 років з дня народження керівника цієї організації Моргуненка Володимира Степановича.

Народився він 1905 року у м. Одеса у родині робітників. 1913 року Моргуненки переїхали до с. Скопьєвка Добровільчівського району Кіровоградської області. На початку першої світовой війни батько Володимира Степановича, Степан Аббакумович, був призваний до армії і до лютневої революції перебував у Петрограді. Лише у грудні 1917 року Степан Аббакумович повернувся додому. За прикладом батька Володимир змалечку виховувався у дусі героїзму, що зіграло немалу роль у його подальшому житті.

1922 року Володимир Степанович вступив до лав ЛКСМУ і став очільником місцевого комсомольського осередку. За спогадами його дружини Олександри Іллівни «… коренастий, середнього зросту з карими очима – секретар комсомольської організації… увесь погруз у багатогранне життя молоді, всюди у драмкружках, на зборах, у семирічці (с. Добровеличівка, до якої ходив за 5 кілометрів) Володя був першим організатором». [1]

Після закінчення 1928 року Добровеличківського педагогічного технікуму відмінником, Володимир Степанович почав працювати завідувачем початкової школи, вів активну громадську діяльність: у с. Кумари Первомайського району допоміг в організації двох колгоспів, комсомольської організації. 1930 року був назначений директором Кримської семирічки. Того ж року Володимир Степанович був зарахований на заочне відділення історичного факультету Одеського педагогічного інституту, який успішно закінчив у 1937 р. Його дружина пізніше згадувала: «За цей період школа виросла у десятирічку. Із сусідніх сіл – Кумари, Кам’яний Міст, Стернівка, Полтавка, Кам’яна Балка, із сіл Врадіївського району десятки юнаків і дівчат шли до середньої школи… Село переродилося. Виріс чудовий парк у центрі села, який посадила школа, а фруктовий сад, а клуб, а вечори і доповіді…». [2] Здавалося, що нічого не може затьмарити налагоджене життя, аж раптом почалася війна. Дружина і дочка Моргуненка не змогли виїхати з села перед окупацією і Володимир Степанович залишився, щоб провести евакуацію колгоспного обладнання. Для всіх настали важкі часи… Населення окупованих територій було обкладене великими податками, майно, і громадське, і особисте, було обліковане. Розпорядженням миколаївського рейхскомісаріату було затверджено: «Незаконний забій худоби – саботаж. Покарання для саботажників – смерть на шибениці». [3]

У Моргуненка окупанти забрали всі документи і заборонили виїзд із села. «Він став похмурим, задумливим і якимось зібраним. Іноді до нього заходили його колишні учні... з деякими з них він залишався один у своїй кімнаті і довго про щось переконливо говорив. Але кожного разу при зустрічах просив мене залишити його самого зі співрозмовником». [4] Як стало відомо пізніше, Володимир Степанович разом з учнем 9-го класу Парфентієм Гречаним у жовтні 1941 року створив молодіжну партизанську організацію «Партизанська іскра» з учнів школи с. Кримка, яка складала спочатку 17 партизан і розрослася до 33 учасників. Прагнучи захистити свою родину від окупантів, Моргуненко приховував від дружини та дочки свою підпільну діяльність, хоча сам був переслідуваним. Підозри у румун щодо Володимира Степановича виникли з самого початку окупації, жандармський інспектор доповідав губернатору Транснистрії ще 14 січня 1942 р.: «Маю честь просити вас зволити видати наказ Голтській префектурі про заміну на займаних посадах нижче вказаних осіб за діяння, вказані про кожного: … Володимир Степанович Моргуненко, директор початкової школи с. Кримка – за те, що при відступі червоних військ намагався формувати банди партизан, погрожував розстрілом теперішньому примарію за те, що останній начебто заховав двох німецьких шпигунів. Вищевказаний пішов з села, повернувся і підозрюється, що був підісланий більшовиками з якоюсь метою…». [5]

Та попри нагляд окупантів «Партизанська іскра» продовжувала діяти. Під керівництвом Моргуненко В.С. молоді партизани провели значну роботу: придбали 2 радіоприймача і друкарську машинку, завдяки чому мали змогу розповсюджувати новини Радінформбюро та листівки у селах Первомайського району: Кримці, Катеринці, Кумарах, Кам’яній Балці, Новоандріївці. Бойові підпільні групи були створені в усіх названих селах, очолювали їх колишні учні Володимира Степановича: Володя Вайсман, Поліна Лойченко, Дарина Дяченко, Надія Буревич. Партизани збирали зброю, боєприпаси, організовували саботаж, диверсії: перша воєнна операція була проведена іскровцями на залізниці станції Кам’яний Міст – підірвали 2 ешалони: три десятка вагонів, чотири цистерни з паливом, півтора десятка платформ з автомашинами та тягачами, два паротяги. У червні 1942 року «Партизанська іскра» пустила під укіс неподалік від с. Кримка німецький військовий ешелон з 48 вагонів, платформ, завантажених воєнною технікою і боєприпасами, бензоцистерн з паливом. [6]

Під час бойового завдання у ніч на 15 лютого 1943 року була арештована група з 10 партизанів, наступного дня – ще четверо. У ніч з 17 на 18 лютого 1943 р. іскровці на чолі з Парфентієм Гречаним здійснили напад на жандармський пост, де знаходились арештовані товариші, і звільнили їх. Після цього почалися арешти членів підпілля, до кінця лютого усі члени «Партизанської іскри», у тому числі в В.С.Моргуненко, були арештовані. Після нелюдських тортур вранці 28 лютого 1943 року більшу частину підпільників було виведено на вулицю для фотографування, потім їх зв’язали за руки дротом по двоє і вивели з воріт жандармерії. «Вони були оточені посиленим конвоєм і направлялись із міста по дорозі на с. Конецпіль. У холодному бруді, по снігу, який танув, рухалась верениця змучених голодом и тортурами членів підпільної організації та їх помічників». [7] Партизан вели 20 кілометрів, попереду колони голодних, побитих, без верхнього одягу чоловіків йшли чотири дівчини. За 200 метрів до першої хати с. Кримка була дана команда спочатку бігти, а потім повернути вліво. І жандарми почали стріляти, «… першими впали дівчата. Людей розстрілювали жорстоко і методично… Поранених добивали пострілами з пістолетів і прикладами по голові. Ця кривава розплата тривала більше години, над трупами глумились, на краю дороги лежав Моргуненко, його череп був роздроблений прикладом… Три дні трупи лежали на землі, над ними глумились, роздягали, родичів до трупів не підпускали і лише 1 березня завезли на скотомогильник с. Кримка, розташований в 2 кілометрах від села, і зарили в яму». [8] 1 березня був вбитий у перестрілці Парфентій Гречаний, а члени групи Дарини Дяченко, яких вивезли до Тираспільської в’язниці, були розстріляні 2 квітня 1944 року.

У липні 1944 року тіла вбитих підпільників були перепоховані у парку, який вони власноруч посадили перед війною, на честь іскровців у Кримці було споруджено обеліск із написом: «Їх безсмертний подвиг запалюватиме багато поколінь радянської молоді на великі справи в ім’я щастя своєї Вітчизни». Школі, якою завідував Володимир Степанович, було присвоєно ім’я «Партизанської іскри», 1967 року у селі відкрито музей підпільної організації. 1966 року було спущено на воду сухогруз «Партизанська іскра», збудоване на миколаївському Чорноморському суднобудівному заводі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1958 року Володимиру Степановичу Моргуненку, Парфентію Карповичу Гречаному, Дарині Григорівні Дяченко було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Джерела:

1. ДАМО, ф.П-10, оп. 1, спр. 83а, арк. 60;
2. Там саме, ф.П-10, оп.1, спр.83а, арк. 60;
3. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 181, арк. 69;
4. Там саме, ф.П-10, оп.1, спр. 83а, арк. 61;
5. Там саме, ф.П-10, оп.1, спр. 181, арк. 18;
6. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 214, арк. 93;
7. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 83а, арк. 25;
8. Там саме, ф.П-10, оп. 1, спр. 83а, арк. 26.