Юлія Бугаєвська, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів держархіву Миколаївської області

 

Миколаївський спиртогорілчаний завод розташовувався за адресою: вул. Радянська, 69 (згодом - 43) у м. Миколаїв. Головний корпус заводу, що складався з одноповерхового та двоповерхового приміщень, будівлі виробничих відділів, майстерні, кузні, складів були споруджені з каменя у період 1896-1900 рр. 29 грудня 1926 р. підприємство зареєстрували у філії посередніх податків. Хлібне вино було основною продукцією заводу.

Завод підпорядковувався Центроспирту і мав робочу назву «Миколаївський спиртогорілчаний завод № 22». На території підприємства були приміщення: головний корпус (котельне відділення, електромашинне відділення, столова для робочих, очисне відділення, відділення для миття, розливне відділення, відділення готового розливу, відділення зберігання, контора), будівля цистерн (спиртоприйомне відділення, приміщення цистерн для зберігання спирту, артезіанський колодязь, відпускне відділення, денатураційне відділення), будівля майстерень (кузня, слюсарня, теслярня, комора), навіси для зберігання ящиків, скляної посуди, житловий будинок.

Спиртоприйомне відділення складалося з двох конусних мірил на 300 відер, двох циліндричних у 62 відра кожен - для прийому ректифікату та для прийому сирого спирту. Передача прийнятого спирту в цистерни здійснювалася за допомогою двох встановлених парових насосів. Для прийняття новопривезеного спирту діяла комісія, до якої входили завідувач виробництвом, майстер з очистки і один робітник. Прийнятий спирт надходив до спиртового підвалу.

Відділення спиртових цистерн мало три цистерни для ректифікату загальною місткістю у 27 тисяч відер і однієї цистерни для сирцю у 2 тисячі відер. Передача спирту  в очисне відділення здійснювалася самовільно з цистерн. Відпуск спирту для технічних потреб здійснювався у спеціально обладнаному для цієї потреби підвалі.

Денатураційне відділення – для приготування та розливу денатурату складалося з одно приміщення, де було встановлено два чани у 214 відер (для приготування денатурату), ванну, стіл та ін інвентар для розливу. Для очищення повітря функціонував електричний вентилятор.

Очисне відділення, в якому проводилася очистка води, що йшла для розведення спирту. Очищення проводилося вапняком і кальцинованою содою за рецептом лабораторії. Попередньо змішана вода змішувалася зі спиртом у сортувальному чані потім відстоювалася, далі подавалася паровим насосом до чанів, звідки до вугільного та піщаних фільтрів.

Розливне відділення. Продукція до цього відділення надходила з очисного відділення на розливні машини через фільтри, що загружалися фільтровою тканиною чи папером. Розлив напоїв проводився на двох столах, за якими працювало шість робітників.

Відділення для миття. Тут склотара милася у ваганах, біля кожного працювало по 5 робітників, мийка та очистка від етикеток проводилася вручну.

Склад готового розливу. Склад продукції розташований був під розливним відділенням і відділенням для миття. Подавалися та видавалися готові напої з допомогою лебідки.

Склад посуду. Складався з двох кам’яних сараїв – один для скляного посуду, інший – для ящиків. Подача посуду від складу зберігання до миття здійснювали по рейках на вагонетках.

1926-1927  рр. на заводі проводилися відновлювальні роботи та капітальний ремонт, на виконання цих робіт спочатку було виділено близько 75000 крб.

Прохід на територію заводу здійснювався лише за встановленими пропусками, що видавалися черговим міліціонером. На виробництві чітко дотримувалися протипожежної безпеки. Чергувала добровільно-пожежна дружина з 12 осіб, підтримувався зв'язок з міською пожежною командою, пожежний інструктор заводу регулярно проводив як теоретичні так і практичні навчання робітників. Підвищена увага протипожежній безпеці пояснювалася тим, що на території заводу зберігалося до 2 000 000 літрів спирту, до 40 000 дерев’яних ящиків, а також велика кількість соломи для упаковки вина.

1 жовтня 1929 р. завідувачем виробництва Голодковським було затверджено перелік спиртових напоїв: горілки – «Зубрівка», «Хінна», «Померанцева», «Англійська гірка», «Перцева»; настоянки – «Київська вишня», «Спотикач», «Запіканка», «Яблунева», «Абрикосова», «Слив’янка», «Вишнівка», «Ніжинська горобинна», «Журавлинна».

У другій половину 20-х рр. ХХ ст. до заводу були прикріпили законсервовані заводи (склади): Каховський, Давидо-Бродський, Вознесенський. Найкращий стан мав Каховський завод, Бродський був старої конструкції, Вознесенський не мав необхідного обладнання. Оптових покупців нараховувалося 96, з них 4 бази районної спілки – Херсон, Новий Буг, Вознесенськ, Каховка, що обслуговували до 80 точок.

Розлив за рік проводився у відерному вимірі, бо завод користувався відерною тарою. У виробничій програмі заводу на 1929 р. було прийнято розливу 173 500 відер продукції, а фактично виконано 166 441 відро.

Собівартість виробництва спиртової продукції 1929 р., до якої додавалися витрати на транспорт, було знижено на 17,3% (у порівнянні з попереднім роком). Це відбулося за рахунок скорочення штату – з 11 працівників контори скоротили 4, залишивши старшого бухгалтера, бухгалтера, помічника бухгалтера, касира-табельщика, рахівника-статиста, конторника, машиніст-друкарку. Було скорочено завідувача зі збуту, ліквідовано посаду завідувача розливним відділенням. Штат службовців був затверджений у кількості 6 одиниць: директор, завідувач виробництва, механік, комірник посуду, майстер з очистки, кур’єр. 1927 р. на підприємстві нараховувалося всього 85 працюючих.

Завод працював з 7 ранку до 16 години, обідня перерва тривала 1 годину - з 11 до 12 години. Одночасно працювало 2 стола, де розливалася продукція. Середній денний виробіток на 1 робочий стіл становив 301 відро, середній виробіток на одного робочого – 41,95 відра.

1929 р. були ліквідовані законсервовані заводи, спочатку Давидо-Бродський склад, потім Каховський, а Вознесенський склад було передано іншому місцевому підприємству з переробки хлібної продукції.

1929 р. споживання хлібного і столового вина на душу населення було таким (одиниці виміру «дал» – декалітр):

Назва губернії	Продаж дал		Всього дал
	місто	село
Миколаївська	46117	52945	99062
Херсонська	20414	50636	71050

28 жовтня 1935 р. було укладено акт прийому-передачі майна і справ заводу від звільненого директора Є.В.Айсина новопризначеному Я.Ф.Козію. Відповідно до акту наряд-замовлення заводу на 1935 р. складав: розливу: горілка 40⁰ – 320 000 дал, горілка 56⁰ - 2 900 дал, денатурат 7 100 дал; збуту: горілка 40⁰ – 320 000 дал, денатурат – 7 100 дал, горілчані вироби – 7 000 дал. Бюджетне завдання становило 26086000 крб. Матеріальні цінності заводу, враховуючи вартість спиртів, становили 1 628 000 крб.

У довоєнний період на підприємства окрім гужового транспорту використовували ще й водний. В експлуатації було моторне дерев’яне судно «Чапаєвець» та буксирна шаланда «Тася».

У період нацистської окупації 1941-1944 рр. завод припиняв свою діяльність. Під час звільнення Миколаєва на території заводу окупанти вчинили підрив, унаслідок чого було пошкоджено виробничі будівлі та обладнання. Загальна сума збитків становила 1158223,5 крб.

Згідно з наказом Народного Комісаріату харчової промисловості від 30 квітня 1944 р. №  8СО було відновлено роботу заводу і призначено директором Олексія Миколайовича Маконовицького.

Відповідно до наказу Народного Комісаріату харчової промисловості СРСР від 30 жовтня 1944 р. № 1210 «Про віднесення лікеро-горілчаних заводів до груп підприємств Головспирту» Миколаївський лікеро-горілчаний завод віднесений до ІІІ групи підприємств.

За перший післявоєнний робочий 1944 р. було виготовлено горілки: «Пшенична» – 4185,13 дал, «Московська особлива» - 26410,55 дал. Собівартість виготовленої продукції становила 696089 крб.

За 1947 рік випуск продукції становив: групи гірких напоїв 29583 дал («Перцівка» 35⁰- 1746 дал, «Степова» 30⁰ – 2326 дал, «Померанцева» 30⁰ – 12850 дал, «Тминна» 30⁰ – 12661 дал), групи гірки, розлитих у дрібну тару – 2573 дал, групи солодких напоїв, розлитих у дрібну тару – 1071,95 дал («Вишнева» 20⁰ – 284,65 дал, «Абрикосова» 22⁰ – 273,6 дал, «Сливова» 18⁰ - 268,1 дал, «Ніжинська горобинна» 24⁰ – 245,6 дал), денатурату 457 дал. Реалізовано усієї продукції за рік 89680 дал: по місту 45816 дал, по селу – 40780 дал.

Відповідно до Державної реєстрації 15 червня 1948 р. Миколаївський лікеро-горілчаний завод був підпорядкований новоствореному Українському виробничому лікеро-горілчаному тресту.

1951 р. головний корпус заводу займав 1467,14 квадратних метрів, де знаходилися: очисний і розливний цехи, склад готової продукції, відпускний цех, котельня, насосна, підвал для морсу, лабораторія, контора, гардеробна і санвузол. Головний корпус заводу було капітально відремонтовано після війни у 1946 р. Контора розташовувалася на другому поверсі над відпускним цехом. Підвал для морсу, склад готової продукції і насосна містилися у підвальному поверсі. На території заводу знаходився триповерховий житловий будинок (зведений ще у 1936 р.).

Капітальний ремонт складських приміщень № 1,2,3 проводився у 1945-1947 рр. Загальна квадратура складів становила 646 квадратних метрів і могла вмістити до 10 000 дал. (дата побудови і введення в експлуатацію цих будівель за документацією – 1900 р.)

На заводі було відсутнє основне механічне обладнання: токарні, стругальні станки, маятникова пила, фуганковий верстат. Це змушувало керівництво заводу робити замовлення у інших підприємствах, що в свою чергу впливало на вартість продукції та ритмічну роботу.

В експлуатації у транспортному господарстві заводу були: ГАЗ-51 – 1 шт., «Шевролє» - 1 шт., «Опель-Бліц» - 1 шт., ГАЗ АА – 1 шт., легкова машина – 1 шт., 2 коня.

Спиртзавод отримував в цистернах на під’їзному шляху заводу ЕМТ, насосом спирт перекачувався у спритоприйомне відділення. Сировина надходила із таких спиртозаводів: Чуднівський, Косарський, Каменський, Судновський, Попівський, Юрковецький, Пчельнянський, Чемерський, Лохвицький, Стадницький, Мартинівський. Інші вантажі завод отримував і відвантажував на станції Миколаїв, що знаходилася за 2 км від підприємства.

1951 р. було введено в дію машину для миття пляшок, що забезпечувала роботу двох бригад, виконання середньої норми машини становила 3840 пляшок за годину. Були встановлені нові розливні машини, одна – системи Котельникова, інша – універсальна. Машина Котельникова виконувала середньопрогресивну норму - 1850 пляшок за годину, а універсальна – 1870 пляшок за годину.

Завод було підключено до електричної силової лінії цехів заводу ЕМТ Міністерства суднобудівної промисловості. Паливо (вугілля) на підприємство регулярно постачалося трестами «Чистяковантрацит» і «Зуєвантрацит», вугілля марки АРШ і «Промпродукт» надходили також і від Дніпродзержинська.

На початку 1950-х рр. Миколаївський лікеро-горілчаний завод обслуговував дві адміністративні області, Миколаївську і Херсонську. Реалізація продукції проводилася через основні бази: Херсонську, Каховську, Новобузьку. Оптовий оборот продукції торгівельних організацій областей за 1951 р. становив: Миколаївська – 185406 дал, Херсонська – 205290 дал.

Укрлікерогорілчаним трестом було дозволено 1957 р. випуск на заводі настоянки чебрецю, і вже у першій половині січня 1957 р. було випущено 628 дал. З січня 1957 р. було припинено випуск перцевої та ялівцевої настоянок. У зв’язку  з цим настій з червоного перцю, що залишився, використали для приготування ароматного спирту для «Української горілки з перцем».

25 березня 1957 р. завідувачем лабораторії А.Дискант, очисним майстром С.Лук’яновим, хіміком І.Меланіною було проведено аналіз горілки, виготовленої з хлібного спирту:

Назва продукції Показники	«Звичайна»	«Московська особлива»
міцність наочна	39,50	39,50
міцність натуральна	40,00	40,00
лужність	2,9 мл 0,1/№ НСІ	3,4 мл 0,1/№ НСІ
щільний залишок	1464 мг/л	1580 мг/л

По 2 пляшки (0,5 л) кожного виду продукції направляли для підтвердження перевірки якості до центральної технохімічної лабораторії Українського лікеро-горілчаного тресту.

1964 р. на заводі виробляли солодкі напої у вигляді настоянок: «Апельсинова», «Ожинна», «Полунична», «Яблунева», «Запіканка українська наливка» - всього 5115 дал; пунш: «Вишневий», «Малиновий», «Сливовий», «Яблуневий» - всього 6177 дал.

На відміну від попередніх років, у 1964 р. завод постачав свою продукцію до Миколаївської, Херсонської, частково Одеської, Черкаської, Вінницької, Київської областей .

1965 р. у роботі заводу були суттєві недоліки. План виробництва продукції не виконали на 29 000 дал лікеро-горілчаних виробів. Заводом випускався обмежений асортимент продукції, не було прийнято заходів для більшого випуску продукції, що користувалася попитом у місцевого населення. Цього року Миколаївський лікеро-горілчаний завод був єдиним із заводів республіки, котрий не виконав річний план.

Підприємство з 1 січня 1967 р. перевели на новий порядок планування й економічного стимулювання.

Протягом 1967 р. раціоналізаторами заводу Костенком, Малишевим, Кулєшовим, Щербаковим було запропоновано і введено у виробництво 14 рацпропозицій, основні з яких:

1. Удосконалення колектора подачі води для зовнішнього миття пляшок.

2. Удосконалення елеватора штампувального автомату для покращення подачі ковпачків на обкатний автомат, а також зміна конструкції повітряного вихлопного клапана (корпусник з пружиною замінений на циліндричний з кулькою).

3. Заміна на конвейєрах подачі пляшок металевих (пластинчатих) стрічок на ланцюг без пластин.

4. Заміна столів загрузки на штирьові елеватори для підйому пляшок на І поверх до мийки.

1968 р. на заводі працювало 180 осіб, з них 142 – робочий персонал. Через недостатню кількість інженерів проектно-конструкторські роботи виконувалися на замовлення у проектно-конструкторських бюро та інститутах.

1969 р. на заводі було впроваджено саратовську систему бездефектного виготовлення продукції. Штатний апарат лабораторії вів систематичний контроль за дотриманням технології режиму і якості виготовлення продукції. Організація і впровадження саратовської системи супроводжувались певними заходами:

1. Виготовлення цукроварні для приготування цукрового сиропу холодним методом.

2. Для приготування солодких продуктів встановлено купажні та напірні чани зі сталі, що не іржавіла.

3. Встановлення перегінного апарату «Аламбік» для отримання ароматного сиропу.

4. Встановлення обкаточного автомату системи УА, розливного автомату системи ВАР.

5. Впровадження безтарної подачі пляшок з посудного цеху до цеху миття і розливу.

Було організовано технічне навчання робочих основних цехів, для покращення якості роботи проводили «День якості».

1970 р. найбільшим попитом користувалися міцні напої: «Екстра», «Столична», «Українська» 45%, «Українська з перцем», «Ювілейна особлива», «Старка».

У 1975 р. було засвоєно випуск нових видів продукції: «Слов’янська», «Адміралтейська», «Листопад», «Любительська».

За 1975 рік вироблено:

Назва продукції	Ємкість л	Виробіток рік/дал	Товарна продукція
			Оптова ціна	Сума тис. крб.
Горілка	0,5	515521	3,60	1855,9
-//-	0,25	34602,45	3,90	134,9
Екстра	0,5	238852,3	3,80	907,7
-//-	0,25	45446,6	4,10	186,3
Гіркі міцні напої (вище 30%)
Кубанська любительська	0,5	22099,5	3,70	81,8
Українська з перцем	0,5	2556,5	3,80	9,7
Зубрівка	0,5	6939,0	3,80	26,4
Перцівка	0,5	4951,3	3,30	16,3
Старокиївська	0,5	19841,1	7,70	152,8
Старка	0,5	9907,2	13,30	131,8
Звіробій	0,5	7928,5	3,80	30,1
Мисливська	0,5	396,5	5,00	2,0
Ювілейна особлива	0,5	4655,6	11,30	52,6
Лимонна	0,5	1482,8	3,90	5,8
Поліська	0,5	1984,0	5,00	9,9
Слов’янська	0,5	1993,5	18,80	37,5
Адміралтейська	0,5	1979,5	7,80	15,4
Низькоградусні напої
Стрілецька	0,5	27237,8	2,90	79,8
Імбирна	0,5	23796,1	2,90	69,0
Українська степова	0,5	26767,4	2,90	77,6
Польова	0,5	5948,9	2,90	17,3
Любительська	0,5	34784,8	2,80	97,4
Листопад	0,5	6945,1	2,90	20,1
Напівсолодкі напої
Південна	0,5	2955,6	3,40	10,1
Східна	0,5	4922,6	3,50	17,2
Солодкі напої
Вишенька	0,5	298,4	7,20	2,1
Яблучко	0,5	1810,2	5,90	10,7
Айвова	0,5	1958,0	7,00	13,7
Лікер нижче 30%
Лимонний	0,5	1464,8	12,10	0,2
Лікер вище 30%
М’ятний	0,5	1953,3	7,30	14,3
Трояндовий	0,5	975,0	7,10	6,9
Українська горілка 45%	0,5	1177,0	4,40	5,2

1978 р. заводом впроваджено у виробництво випуск трьох нових видів продукції: гірких настоянок «Переяславська», «Славутич» і «Ром Гавана Клуб». Порівняно з 1977 р. збільшено випуск горілки «Екстра» на 29%.

За 1978 р. було випущено 33 найменування горілок і лікеро-горілчаних виробів у кількості 1303 тис. дал. Вироблена продукція у кількості 194 тис. дал відповідала І категорії якості і 100% атестації.

1982 р. відповідно до річного балансу підприємство працювало лише на 76,1%. Простої конвейєрних ліній пояснювалися недостачею необхідної кількості посуди, серед населення знижувався попит на лікеро-горілчані вироби заводу, невчасно повертався оборотний посуд та ящики від торгуючих організацій. За 1982 р. заводом було випущено 20 найменувань продукції у кількості 1027067 дал, у тому числі продукції вищої якості – 7 найменувань (80227 дал).

1983 р. введено в експлуатацію чотири комплексно-механізовані лінії розливу лікеро-горілчаної продукції 2 – 0,5 л, 1 – 0,25 л, 1 – 0,75 л з наливом до необхідного рівня та гвинтовою закупоркою.

З січня 1986 р. до 1992 р. Миколаївський лікеро-горілчаний завод був підпорядкований Київському виробничому об’єднанню лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирткрохмальпрому» (хоча з липня 1986 р. до березня 1987 р. тимчасово перебував у відомстві Миколаївського обласного управління харчової промисловості обласного агропромислового комітету).

1988 р. асортимент випущеної продукції залежав від потреб організацій, що торгували цим видом товару. Розлив у ємкість 0,25 л складав 5 тис. дал, з закупоркою під гвинт – 56 тис. дал. Випускали горілку та горілчані вироби: горілка «Російська», «Столична», «Московська», «Пшенична», «Старокиївська», «Українська 45⁰», «Золоте кільце», «Напій Гуцульський»; гіркі міцні напої «Перцівка», «Українська з перцем», «Лимонна»; міцні лікери «Апельсиновий», «Трояндовий»; гіркі низькоградусні напої «Любительська», «Стрілецька». У виробництві також були мінеральна вода «Снігурівська», штучна мінеральна вода «Садова столова» і товарні сиропи (апельсиновий, лимонний, мандариновий). Потужність заводу використовувалася на 49,2% .

За 1991 р. собівартість випущено продукції становила 75680 тис. крб., економія собівартості – 25 тис. крб. Всього за рік виготовлено 1065806 дал горілчаних напоїв. Чисельність працюючих на підприємстві була 134 осіб, 123 з яких - промислово-виробничий персонал.

Згідно з договором оренди від 22 грудня 1992 р. № РОФ24, укладеним між Регіональним відділенням фонду державного майна України у Миколаївській області та організацією орендарів Миколаївського лікеро-горілчаного заводу, підприємство було перейменоване в орендне підприємство «Миколаївський лікеро-горілчаний завод».

Відповідно до наказу Міністерства агропромислового комплексу України від 17 червня 1999 р. № 13 підприємство отримує назву Державне підприємство «Миколаївський лікеро-горілчаний завод».

Згідно з ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25 червня 2004 р. у справі № 16/377 порушено провадження про визнання Державного підприємства «Миколаївський лікеро-горілчаний завод» банкрутом.

З червня 2004 р. до лютого 2010 р. виробнича діяльність заводу була припинена. Відповідно до наказу Міністерства аграрної політики України від 05 лютого 2010 р. № 45 остаточно припинено функціонування ДП «Миколаївський лікеро-горілчаний завод» шляхом його ліквідації.