Альбіна Яковлева, провідний спеціаліст
відділу інформації та використання документів
держархіву Миколаївської області
Окупаційна політика більшовиків спричинила спалах повстанського руху на Україні. 1919 року повстанський рух досяг найвищого розвитку. Були створені формування державного типу - Висунська та Баштанська республіки, які намагалися встановити "селянську владу", об'єднавши навколо великих сіл декілька волостей. Саме в "республіках" склався симбіоз "селянської вольниці" і партійної дисципліни. Він виявився здатним і протягом кількох місяців успішно протистояв переважаючим силам денікінських військ. Корені виникнення "республік" слід шукати не лише в економічному та політичному становищі Миколаївщини періоду громадянської війни, а набагато глибше - в історії заселення цих територій, де протягом всього існування зберігалися волелюбні традиції предків бунтарів.
24 серпня 1919 року село Полтавку (нині м. Баштанка) захопили денікінці та встановили режим терору і грабіжництва. Було відновлено поміщицьке землеволодіння, старі порядки. Уведено примусові реквізиції хліба, коней, насильницькі загальні мобілізації. Режим одразу ж показав себе як антиселянський та антиукраїнський. 15 вересня 1919 року староста села Павло Тур та його брат Іван за підтримки місцевого населення організували перший загін з 50 чоловік. Повстанським комітетом була оголошена мобілізація чоловіків віком від 18 до 35 років. Заклику до бою чекали 20 тис. селян навколишніх сіл [1]. Для встановлення зв’язку щодо спільної боротьби проти Денікіна до села прибув представник Миколаївського підпільного комітету Логненко Т.О. [2]. В ніч на 16 вересня дзвони двох церков вдарили на сполох, що було сигналом до повстання. На місцевих зборах жителі Полтавки обрали повстанський комітет, до складу якого увійшло 6 комуністів (В.Ф.Гайдук, М.С.Прихода, С.Ф.Гайдук, С.О.Дуб’яга, М.В.Прядко, С.В.Теселько) і 5 селян-бідняків [3]. Відновивши Радянську владу у Полтавці, повстанком проголосив 16 вересня 1919 року Баштанську республіку (за назвою Баштанської балки, в якій розкинулось село Полтавка). У Привільне, Новогеоргіївку, Христофорівку, Сергіївку та інші навколишні села повстанський комітет послав своїх представників для організації повстанських груп. Протягом перших двох тижнів було організовано 5 загонів загальною кількістю 2000 чоловік, а на початку жовтня був сформований 6-й загін. Командирами загонів були: І. Тур, М. Прядко, П. Вилкул, Є. Фощенко, М. Дубогрій, Л. Услов. Кость Балдук був призначений командиром баштанської кінної сотні. Територія, охоплена повстанням (Полтавка-Баштанка та навколишні села), сягала 1,5 тис. кв. км., а кількість селян-повстанців – понад 3 тис. бійців. Партизани не пропускали жодного потяга з вантажем, які білогвардійці направляли з Херсону та Миколаєва на фронт, не пропускали продовольчі обози і гурти худоби, руйнували телефонно-телеграфні лінії, залізничні колії.
Два місяці героїчно трималася Баштанська республіка. У селі відновили роботу школи, працював навіть самодіяльний театр [4]. Два місяці над Баштанкою вирував дух свободи, два місяці прості баштанські селяни протистояли навченій і озброєній денікінській армії, та на придушення повсталого села були направлені нові сили, сформовані нові каральні загони.
12 листопада частини денікінської армії оточили Полтавку. Дві доби тривав нерівний бій. Не досягши успіху, генерал Слащов прислав з фронту підкріплення. Повсталі селяни мужньо захищали свою республіку. За неї віддали своє життя М.Рець, П.Ф.Вилкул, К.Ф.Балдук, П.І.Гапішко, Т.І.Смола, жінки Ф.М.Яценко, М.П.Семиліт та інші.
19 листопада білогвардійці увірвались у село. Почалася звіряча розправа над повстанцями. Карателі ретельно виконували наказ генерала Слащова: «Знищити все, тільки два храми залишити…». Баштанка була віддана білогвардійцям на розграбування і знущання [5]. Лише в Полтавці було розстріляно і закатовано 852 повстанці, спалено 350 дворів. Згодом за доносами куркулів було заарештовано ще близько 100 партизан, заочно засуджених до страти. Так званий загін самооборони, створений куркулями, чинив самосуди. Серед страчених були Ф.Змієвський, А.Костирко, В.Прядко, П.Руденко, Я.Змієвський, Василь і Конон Гапони, І.Тур та інші [6]. Небагатьом повстанцям вдалося врятуватися у ті буремні дні, але, пізнавши дух свободи, вони продовжували боротьбу в підпіллі до приходу регулярних частин Червоної Армії.
Невмирущою сторінкою в історію героїчної боротьби українського народу проти денікінщини увійшла Баштанська республіка. У 1925 році за заслуги перед революцією дев’ятий Всеукраїнський з’їзд Рад, на пропозицію голови Всеукраїнського Виконавчого Комітету Г. І. Петровського, нагородив Полтавку почесним Червоним прапором. У 1928 році Полтавка була перейменована на Баштанку, оскільки під цією назвою героїчна республіка ввійшла в історію [7]. 29 жовтня 1971 року у м. Баштанка було відкрито пам'ятник учасникам Баштанського повстання 1919 року проти денікінців [8].
На взірець Баштанської республіки під час денікінської навали на південь України виникла повстанська республіка і в колишньому посаді Миколаїв-ського адміралтейства – Висунську (нині с. Висунськ Березнегуватського району Миколаївської області).
2 жовтня 1919 року на сільському майдані відбулися загальні збори жителів Висунська та представників навколишніх сіл. Повстанцями була проголошена Висунська народна республіка та обрано уряд - раднарком. Уряд республіки очолив Ф. С. Юхименко. Народним комісаром військових справ і першим заступником голови уряду було рекомендовано колишнього старшого унтер-офіцера В.Н.Яриловця. Народним комісаром з мобілізації обрано колишнього політв’язня Є.У.Ярошенка. Народним комісаром юстиції став Я.С.Кужільний. Наркомом фінансів затверджено М.К.Іванця, наркомом продовольства – бідняка, колишнього політкаторжанина, учасника революції 1905-1907 років П.І.Тарасова. Командиром повсталої кінноти було обрано З.М.Мурляна. В уряді були також представники інших сіл, у тому числі Великої Олександрівки і Новосевастополя. Таким чином, склад уряду Висунської республіки був повністю виборним і затверджений загальними зборами мешканців Висунська та навколишніх сіл [9].
Для керівництва бойовими діями повстанських загонів було створено Висунську раду оборони, яку очолив М. С. Шевченко. Рада оголосила надзвичайний стан у республіці, провела мобілізацію військовозобов’язаних громадян Висунська, запровадила 96-годинну військову підготовку. Оскільки рада оборони єдиною цінною валютою визнавала лише радянські гроші, а їх в обігу було дуже мало, то уряд республіки постановив випустити місцеві грошові знаки [10].
Висунська республіка включала в себе більше 15-ти населених пунктів та займала територію приблизно 1750 км². День у день військо повстанців зростало. З навколишніх сіл йшло поповнення, прибувало чимало втікачів від білогвардійської «мобілізації». На кінець жовтня військові сили республіки налічували понад 3,5 тис. бійців, з яких тисяча — кіннотники. Серед військових перемог висунчан були захоплення залізничної станції Явкине, хутора Кобзаря, села Снігурівки, Чорнобаївських хуторів та розгром інтендантської команди білогвардійців [11].
Для придушення Висунської республіки денікінське командування направило 2 піхотні полки, дві батареї гармат, ескадрон кінноти та загони куркульської «самооборони». В ніч з 19 на 20 листопада вони повели наступ на Висунськ. 21-го листопада 1919-го року білогвардійці захопили Висунськ і вчинили жорстоку розправу над місцевим населенням. Основні сили повстанців відступили і, об'єднавшись з загонами Баштанської республіки, вони продовжували боротьбу проти денікінців до визволення Херсонщини в січні 1920-го частинами Червоної Армії [12, с. 118].
І хоч сама республіка протрималась не довго, але це буда величезна моральна перемога над денікінською армією. Про становище, що сталося на Миколаївщині, підпільна газета «Одеський комуніст» писала: «…оплот повстанців — Висунськ і Баштанка — значно потерпіли. Але в головному знищити живу революційну силу слащовцям не вдалося».
Список використаних джерел:
1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), Р-940, оп. 2, спр. 210, арк. 3-4.
2. ДАМО, Р-2232, оп. 1, спр. 249, арк. 5.
3. ДАМО, П-4074, оп. 1, спр. 19, арк. 6-7.
4. Боротьба за владу Рад на Миколаївщині (1917-1920 рр.): збірник спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни.- Миколаїв, 1959. – С.176-177.
5. Історія міст і сіл УРСР: Миколаївська область.-К.: УРЕ, 1971. – С. 159.
6. ДАМО, П-526, оп. 2, спр. 222, арк. 2.
7. ДАМО, П-85, оп. 1, спр. 21, арк. 50-51.
8. Коцюбинський А. Пам’ятник нескореним : [про відкриття пам’ятника учасникам Баштанського повстання / А. Коцюбинський // Ленінське плем’я. - 1971. - 7 листопада.
9. ДАМО, Р-2878, оп. 1, спр. 41, арк. 69.
10. Шкварець В.П. Українська національно-демократична революція і боротьба за незалежність на Миколаївщині 1917-1921 рр. – Миколаїв: Видавництво МДГУ ім. Петра Могили, 2007. – С.64.
11. ДАМО, Р-1814, оп. 1, спр. 13, арк. 2-3.
12. Радянська енциклопедія історії України. – К., 1969. – Т. 1. – С.450.