Марина Мельник,
начальник відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області

У Державному архіві Миколаївської області знаходяться на зберіганні документи Миколаївського губернського управління рибними промислами (227 одиниць зберігання за 1920-1922 рр.). Установа була створена у травні 1921 р. на базі ліквідованого Азовсько-Чорноморського обласного управління рибними промислами Українського відділення з риболовства та рибопромисловості у Росії (“Головриба”), перебувало у віданні управління заготівель Народного Комісаріату продовольства УСРР. «Губриба» керувала роботою районних управлінь рибними промислами, організовувала риболовецькі спілки і артілі, постачала їм матеріали та снасті. Організовувала охорону вод, заготівлю, обробку та зберігання риби.

У документах фонду є накази по Азовсько-Чорноморському обласному та Миколаївському губернському управліннях рибними промислами; протоколи засідань колегії управління, загальних зборів членів рибальських спілок і артілей; доповідні записки уповноважених із заготівлі риби; звіти про роботу відділень і районних управлінь рибними промислами; угоди на контрактацію риби; листування про організацію риболовецьких спілок, роботу засолювальних пунктів, організацію охорони вод, обробку та зберігання риби на складах, а також документи з особового складу.

Згідно з постановою Ради Народних Комісарів УСРР від 11 лютого 1921 року «Про організацію рибальства та рибної промисловості на Україні» увесь промисловий вилов риби мав проводитися лише з дозволу органів управління рибальством; організація рибальства, встановлення порядку та засобів використання рибних ресурсів та промислового реманенту, рибальського спорядження та суден підлягали веденню Народного Комісаріату продовольства через його рибогосподарські органи, котрим дозволялося обліковувати та конфісковувати понаднормове спорядження у рибалок та націоналізовувати великі знаряддя праці, що потребували найманої або артільної роботи. Усі пункти промислової переробки риби підлягали націоналізації разом з реманентом та спеціальним обладнанням. Увесь флот, який обслуговував раніше рибний промисел, мав бути переданий рибогосподарським органам. [1]

Декретом Ради Народних Комісарів УССР від 12 липня 1921 року «Про рибну промисловість» було відмінено державну монополію на рибні промисли в усіх водних басейнах України, крім тих, що призначалися для державного вилову. Право експлуатації таких водойм належало виключно Укрголоврибі Наркомату промисловості УСРР. [2]

У протоколі засідання колективу співробітників «Губриби» від 27 липня 1921 року № 1 є рішення про обрання головою правління колективу Сичова, секретарем – Бендерського, членом правління – Шрайбера. На засіданні було встановлено норму щомісячної продовольчої пайки для співробітників (з розрахунку на кожного вартості трьох пудів риби – 225000 крб.), створено страховий фонд з відрахувань по 10 фунтів риби для видачі виключно в особливих випадках. [3]

На загальних зборах комітету службовців «Губриби» 29 липня 1921 року було прийнято рішення про відрахування на користь голодуючих 15 відсотків заробітної плати за липень та серпень. [4]

У документах фонду є копія договору, укладеного 8 листопада 1921 року, про передачу в оренду Народним Комісаріатом продовольства УСРР Всеукраїнській кооперативній спілці виключного права риболовства у водах Чорного моря та водоймах, що перебували у веденні Одеської та Миколаївської «Губриб», а також обладнання та прав на переробку риби. [5]

У грудні 1921 року – січні 1922 року Миколаївська «Губриба» укладала договори з артілями  та приватними особами про обмін риби на картоплю, крупи, фасоль та борошно. [6]

У липні 1922 року Миколаївська «Губриба» звітувала «Укрголоврибі» Народного Комісаріату продовольства УРСР про наявність снестей під час весінньої путини та для проведення осінньої, а також матеріалів для їх ремонту:

- у Миколаївському районі під час весняної путини використовували неводів від 100 до 200 саженів – 18 шт., волоків від 60 до 80 саженів – 11 шт., волок від 30 до 60 саженів – 13 шт., бурил – 100 шт., сіток різних – 902 шт., гачків осетрових – 32000 шт. Для повного використання рибальських можливостей району потрібно було неводів довжиною від 300 до 500 саж. та заввишки від 4 до 6 саж. – ь8 шт., волокуш рибних довжиною від 120 до 160 саж. та заввишки від 3 ½ до 4 ½ саж. – 30 шт., бреднів бурильних – (для вилову тюльки) довжиною від 10 до 20 саж. та заввишки 3 саж. – 200 шт., гачків осетрових – 100000 шт., сіток для вилову осетра – 3000 шт., а також сіток пузанкових (та бичкових) – 4000 шт., оселедцевих – 1500 шт. У Софіївці, Станіславі, Олександрівці та Миколаєві були ставки для держвилову, де застосовували 5 неводів від 120 до 200 саженів;

- в Очаківському районі під час весняної путини використовували такі снасті: сіток бичкових – 5465 шт., бурил – 25 шт., волокуш – 56 шт., кінців камбальних – 957 шт., осетрових гачків – 140000 шт., сіток оселедцевих – 226 шт., сіток коропових – 101 шт., лиманних неводів – 25 шт., переметових гачків – 225150 шт., глосикових сіток – 400 шт., судакових сіток – 475 шт. Проведення осінньої путини потребувало морських скумбрійних неводів довжиною до 300 саж. та висотою до 4 саж. – не менше 30 шт. (з розрахунком встановлення 14 неводів на острові Тендра та 16 – на Кінбурнскій та Покровській косах), волоків лиманських від 100 до 150 саж. – до 30 шт. (для встановлення у районі Парутиного, Аджигольської коси та Очакова для вилову пузанка, бичка та частикової риби), сіток скумбрійних – 12000 шт., пузанкових – 3000 шт., гачків осетрових – 500000 шт., сіток судакових – 3000 шт., сіток оселедцевих – 3000 шт., гачків бичкових – 350000 шт. У районі були особливо багаті ділянки під час вилову скумбрії: острів Тендра, Кінбурнська та Покровська коси, під час вилову пузанка – Покровська коса. У цих ділянках працювали 5 держневодів розміром від 80 до 160 саж.;

- у Херсонському районі під час весняної путини використовували 4 неводи довжиною від 250 до 500 саж. та висотою від 5 до 9 саж., 173 волокуші від 80 до 150 саж. та висотою 2 ½ - 4 саж., сіток – 1204 шт., ятерей – 9760 шт., котів – 9740 шт., гачків-самоловів – 151930 шт. Для осінньої путини необхідно було неводів від 250 до 500 саж. та висотою від 9 до 12 саж. – 50 шт., волоків довжиною від 100 до 200 саженів та висотою від 4 до 6 саж. – 250 шт., переметових гачків – 100000 шт., самоловів – 150000 шт., ятерей – 20000 шт., котів – 20000 шт. Для держвилову у районі було намічено 11 ставків. [7]

У документах фонду є цікаві відомості про діяльність Очаківської «Райриби». Наказом № 121 начальника Очаківського райуправління «Райриба» Глобачова (документ не датований, травень – червень 1921 року) організовано три держартілі, кожна у складі 16 членів: перша невідна на чолі з отаманом Ніколаєвим, друга – отаманом Голобродько, третя – невідна, очолювана отаманом Петряєвим. Снасті та необхідні для їх ремонту матеріали надавали за державний кошт, члени артілі мали отримувати 45-відсоткове відрахування з кожного вилову. [8]

У лютому 1921 року комісія з представників Очаківського райвідділу «Головриба» та представників райспілки рибалок розглядала питання щодо плану розверстки, призначеної для рибалок району – 150000 пудів риби та знайшла її «надмірною». [9] Згідно звіту за другу половину жовтня 1921 року (п’ятнадцять днів осінної путини) до Очаківського райуправління надійшло 1015 пудів 18 фунтів риби (за планом – 1351 пуд), невиконання плану було зумовлено відсутністю матеріалів для ремонту снаряддя вилову. [10] Наказом голови Очаківського місьвиконкому від 20 червня 1921 року № 123 через відмову Очаківської райспілки рибалок та його підвідділів від виконання накладеного на літню путину натурподатку та запропонованого натомість 20-відсоткового відрахування з кожного фактичного вилову риби, усім рибалкам району (крім тих, що працювали у держартілях), було заборонено виходити у море та лиман на вилов риби, також було анульовано всі посвідчення на право вивезення риби для обміну. Крім того, рибалкам, які були звільнені від мобілізації до діючої армії та відкликаним звідти за клопотанням «Головриби», було запропоновано з’явитися до райуправління «Райриба» в Очакові для «з’ясування їх подальшого стану». [11]

У липні 1921 року було затверджено тимчасові штати Очаківської «Райриби», встановлені на час оплати праці натурою: 108 осіб, котрим належить до сплати рибою 558 пудів 20 фунтів. До штату включено начальника управління та його заступника, працівників загального відділу, бухгалтерії, експлуатаційно-промислового відділу, рибосушарні, 4 пунктів (Очаківський, Парутинський, Василівський та Аджигольська коса), контролерів, а також робітників трьох складів, гужового та водного транспорту. [12]

У вересні 1921 року Очаківська «Райриба» пропонувала Миколаївському опродкомгубу 200 пудів солоної риби (осетр, білуга, скумбрія, чирус, морський пузанок) та 600 пудів сушених бичків. [13]

Ліквідоване Миколаївське губернське управління рибними промислами  у лютому 1922 р. з передачею функцій Миколаївській губернській конторі Всеукраїнської кооперативної спілки.

Використані джерела:

1. Державний архів Миколаївської області, ф.Р-433, оп. 1, спр. 36, арк. 25.
2. Там саме, арк. 73.
3. Там саме, спр. 110, арк. 5.
4. Там саме, арк. 6.
5. Там саме, спр. 108, арк. 1.
6. Там саме, спр. 108, арк. 8-11, 16-20.
7. Там саме, спр. 53, арк. 49-50.
8. Там саме, спр. 171, арк. 24.
9. Там саме, спр. 140, арк. 11.
10. Там саме, арк. 67.
11. Там саме, спр. 171, арк. 25.
12. Там саме, арк. 29-30.
13. Там саме, арк. 58.