О.В. Серединський,
провідний спеціаліст
Державного архіву Миколаївської області,
магістр державного управління
Спиридон Феодосійович Черкасенко, український письменник та освітянин, народився в селянській родині 11 (24) грудня 1876 р. у містечку Новий Буг Херсонської губернії [1].
Після закінчення Новобузького двокласного училища С.Черкасенко у червні 1892 р. подав прохання на ім’я директора Новобузької учительської семінарії: «Желая поступить во вверенную Вам учительскую семинарию, имею честь подвергнуть меня поверочному испытанию и, по выдержании оного, зачислить казённокоштным стипендиатом…» [2]. Склавши вступні іспити, Спиридон був зарахований у перший клас учительської семінарії [3].
Навчався С.Ф.Черкасенко в семінарії добре, одержував стипендію [4]. У 1893 р. за відмінні успіхи у навчанні і зразкову поведінку був нагороджений цінною книгою [5]. У 1895 р. успішно склавши випускні іспити, Спиридон одержав свідоцтво про закінчення Новобузької учительської семінарії [6], в якому зазначалось «… что он при отличном поведении оказал успехи: в Законе Божьем – 5, педагогике – 5, русском и церковном языке – 4, математике – 4, истории – 5, географии – 4, естествоведении – 4, чистописании – 4, рисовании и черчении – 5, пении – 4, практических занятиях в преподавании – 5. Вследствие сего он удостоивается звания учителя начального училища…» [7]. В характеристиці було визначено, що у Спиридона Черкасенка «…способности весьма хорошие…, обнаруживал особенную любовь к чтению и начитанность…» [8].
З 1895 р. Спиридон Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 р. його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники, там він прожив дев'ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Довголітня вчительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях та п'єсах. С.Ф.Черкасенко перейнявся робітничою тематикою. Він першим, після Івана Франка, змалював образ пролетаря в українській художній літературі першого десятиліття XX ст. і циклом поезій «Настрої», «В царстві праці», «Тихої ночі» увійшов у вітчизняну літературу цілком самобутнім, неповторним поетом.
З 1910 р. Спиридон Черкасенко — у Києві, працює у редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа». Пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», в ній веде рубрики «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно-науковий вісник» — рубрику «З українського життя», входить до складу редакції журналу «Дзвін».
Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання були закриті, він іде працювати у театр М. Садовського, де займає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організовувати українське театральне життя у Києві.
Повалення династії Романових, що 300 років панувала в Росії, та революційні події, які відбулися в Україні, повністю захопили за натурою діяльного і романтичного С. Черкасенка. Одержавши запрошення від Головного шкільного комітету, тобто Міністерства освіти Центральної Ради, протягом 1917—1918 рр. він укладає читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). У 1919 р. на повен голос зринає-звучить громадсько-патріотична поезія вже знаного поета-громадянина, який за долею обставин став безпосереднім і активним учасником революційних подій в Україні, відчув радість перемог та біль втрат і розчарувань. Його вірші «Україна», «Україні», «За рідний край», «Вартуймо!», «Воля» сприймалися багатьма як бойові пісні, як заклики «битися до загину за рідний край, за Неньку-Україну».
У 1919 р. С.Ф.Черкасенко переїздить до Кам'янця-Подільського, куди змушені були перебратися з Києва урядові і культурно-освітні інституції Української Народної Республіки. Тут він продовжує активно працювати у Міністерстві освіти УНР, у театрі Миколи Садовського, займається культурно-освітньою та просвітницькою діяльністю. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки.
Чужина виявилася злою мачухою для ніжної і вразливої душі поета. У Відні він не знаходить спільної мови з тодішньою українською політичною еміґрацією, яку роз'їдала групова боротьба, класова і міжпартійна ворожнеча. Українські видавництва, у яких він працював, поволі припиняють свою діяльність, і С.Ф.Черкасенко залишає Відень. Основна частина української еміґрації на початку 1920-х рр. перебирається з Відня до Праги. Письменник обирає інший шлях — 1923 р. їде до м. Ужгород, яке на той час входило до складу Чехословацької республіки.
В Ужгороді доля знову звела Спиридона Черкасенка з Миколою Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром М.Садовський виїхав до Праги, а у 1926 р. до радянської України, а С.Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді. Тут письменник прожив до 1929 р., брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті. Закарпатський письменник і журналіст В. Ґренджа-Донський згадував, що С. Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926 р. на Закарпатті було відзначено 50-річчя з дня народження письменника. Василь Ґренджа-Донський написав про нього прихильну статтю, що з'явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 р. Це стало причиною того, що поліція звинуватила С.Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край.
Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного перебування на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор в Україні, про дикі репресії і знищення пам'яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 р., у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу.
Одержавши у березні 1939 р. звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 р. письменника не стало. Поховали С.Ф.Черкасенка на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд — могили О. Олеся та С. Русової [9].
Спиридон Феодосійович Черкасенко – автор 30 збірок поезій, оповідань, драм, романів, численних нотаток і рецензій, літературознавчих студій, значної епістолярної спадщини (поезія в трьох томах «Твори», 1920-1922 рр.; збірки оповідань «На шахті», 1909 р. та «Вони перемогли», 1917 р.; драматичний етюд «Жах», 1906 р.; драм «Казка старого млина», 1914 р. та «Про що тирса шелестіла», 1916 р., трагедії «Коли народ мовчить», 1933 р. та ін.
Література
- Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 484, оп. 1, спр. 752, арк.167.
- ДАМО, ф. 137, оп. 1, спр. 357, арк. 92.
- Там же, арк. 9-10.
- ДАМО, ф. 137, оп. 1, спр. 422, арк. 14-15.
- Там же, спр. 382, арк. 43.
- Там же, спр. 434, арк. 4-5.
- Там же, спр. 422, арк. 150.
- Там же, арк. 13.
- Ржепецький Л.А.Спиридон Черкасенко: постать у вирі історії. – Миколаїв:Вид-во МФ НаУКМА, 2000. – С. 6-17.