М.О.Мельник
начальник відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

Питання про створення у Миколаєві ракетного заводу постало після завершення Кримської війни. Ракетний завод у Санкт-Петербурзі через відсутність державних замовлень прийшов у занепад і його командир, відомий вчений і винахідник в області артилерії та ракетної техніки генерал-лейтенант Константинов Костянтин Іванович, який протягом кількох років займався розробкою проекту нового вдосконаленого ракетного заводу, створенням високомеханізованого та автоматизованого обладнання для нього, пошуком нових оптимальних конструкцій бойових ракет та покращенням технології їх виготовлення, обрав саме Миколаїв для його розташування. Місце на півдні Росії було обрано не випадково: кліматичні умови Санкт-Петербургу змушували застосовувати для обігріву заводу пічі з відкритим вогнем, що було вкрай небезпечно з огляду на безпеку. Після схвалення морським міністерством та особливою імператорською комісією проекту нового заводу імператор Олександр ІІ 24 листопада 1862 року дозволив відкрити новий ракетний заклад у Миколаєві.

Переговори військового міністерства з миколаївським військовим губернатором Б.О.Глазенапом та миколаївською міською думою щодо відведення місця під забудову заводу розпочалися 1860 року – до Миколаєва був направлений помічник командира Санкт-Петербурзького ракетного закладу, штабс-капітан Колкунов, який обрав місцевість між Мішковим хутором та Бєліковою балкою, яка дозволяла розмістити необхідні майстерні і полігон для випробувань [1]. На площі міської землі у 4166 десятин 1600 кв. сажень були розташовані приватні володіння з садибами, орною, вигонною та сінокосною землею (міська влада віддавала її в орендне утримання з символічною платою 1-2 крб. за десятину) [2]. Через необхідність переселення жителів артилерійське відомство було вимушене виплатити компенсацію кожному власникові від 420 до 6500 карбованців за ділянку, торги затягнулися на довгих п’ять років [3].

К.І.Константинов з 1864 року керував будівництвом ракетного заводу, а 1867 року оселився у Миколаєві для безпосереднього керування новобудовою. 1868 року він став співорганізатором та першим головою Миколаївського відділення Імператорського Російського технічного товариства, продовжуючи працювати над удосконаленням ракетної техніки, надаючи пріоритет розробці ракет для мирного застосування. 1870 року він звернувся до військового міністерства з проектом заснування у Миколаєві школи фейерверкерів та переведення ракетного заводу на випуск сигнальних та святкових ракет, але відповіді не дочекався – раптово помер у січні 1871 року. Місту він залишив не лише завод, але й так зване Ракетне Урочище – передмістя Миколаєва, яке з’явилося завдяки розпорядженню К.І.Константинова висадити за територією підприємства трав’яні газони та розбити великий парк.

Миколаївський ракетний завод був відкритий 1871 року і, хоча першу продукцію було вироблено вручну, вже з 1873 року було запроваджено механізований спосіб виготовлення ракет, адже головною особливістю підприємства було широке застосування «телединамічної передачі руху» - тобто механізація та автоматизація виробничих циклів. Завод випускав бойові та сигнальні ракети для армії, освітлювальні та рятувальні – для флоту. 1892 року підприємством було безоплатно виготовлено 100 рятувальних ракет для Російського товариства рятування на водах у Санкт-Петербурзі [4].

У «Календарі та довідковій книзі міста Миколаєва за 1883 рік» є описання ракетного заводу: «… знаходиться у північній частині півострову, який обіймає місто. Це ціла система казенних та дерев’яних будівель, розташованих на 22-х десятинах землі та обнесених кам’яною стіною на протязі двох верств… Завод облаштований усім новітнім приладдям, виробленим наукою, забезпечений великою кількістю дорогих машин та механічних верстатів, які приходять у рух парові машини, за допомогою дротового повітряного проводу від них, на відстані 500 сажень. З найбільш вартих уваги машин слід вказати на гідравлічні преси, котрі взмозі виробляти тиск до 18000 пудів на квадратний дюйм, на реторти для випалювання вугілля для сумішів та кілька спеціальних верстатів з виготовлення залізних гільз для ракет. Увесь завод складається з 33-х окремих майстерень та 6-ти різних складів. Довжина головної майстерні 60 сажень».

У Державному архіві Миколаївської області документів з історії Миколаївського ракетного заводу збереглося небагато, хоча є окремий фонд (Ф-440) з трьох справ за 1890, 1892-1893, 1909-1913 роки: це документи про виготовлення рятівних ракет для товариства рятування на водах, про закупівлю матеріалів для виготовлення продукції, а також документи про призначення допомоги за каліцтво колишньому працівникові заводу М.Федорову. Документи про будівництво заводу знаходяться в окремій справі фонду «Канцелярія Миколаївського військового губернатора». Статистичні відомості про кількість працівників та суми виробництва містяться у фонді «Миколаївський міський статистичний комітет» та оглядах військового губернаторства та градоначальства: 1872 року на заводі працювало 45 робітників, сума виробництва склала 150000 крб. [5], 1881 року звернулось для роботи на заводі 296 вільнонайманих майстрових та чорноробів, на виробництво було витрачено 96000 крб. 95 коп.  [6], 1883 року –109 робітників, сума виробництва склала 61350 крб. [7], 1884 року –170, сума виробництва – 72000 крб. [8], 1885 року – 186 робітників, сума виробництва – 63000 крб. [9], 1891 року на заводі працювало 168 робітників, сума виробництва склала 124251 крб. 56 коп. [10], 1892 року – 175 робітників, сума виробництва – 122910 крб. [11], 1894 року – 189 працівників, сума виробництва – 133000 крб. [12], 1895 року  -  відповідно 195 та 129100 крб. [13], 1899 року – 132 та 82109 крб. [14] (різке зменшення показників зумовлене офіційним зняттям бойових ракет з озброєння російської армії 1898 року), 1900 року – 119 та 91350 крб. [15], 1901 року – 127 та 91000 крб. [16], 1902 року – 141 та 111732 крб. [17], 1903 року – 168 та 161741 крб. [18], 1904 року – 160 та 12100 крб. [19], 1905 року – 185 та 166032 крб. [20] (збільшення показників можна пояснити потребою у ракетах під час російсько-японської війни 1904-1905 років). 1906 року завод було переведено до м. Шостка, а у 1910 році – закрито через відсутність замовлень на продукцію. В огляді Миколаївського градоначальства за 1910 рік у переліку підприємств значиться казений ракетний завод, але відомості про кількість працівників та виробничі потужності відсутні [21].

На розу вулиць Спаська та Артилерійська у Миколаєві збереглася будівля заводської контори з меморіальною дошкою: «В этом доме работал выдающийся русский ученый, основоположник экспериментальной ракетодинамики Константин Иванович Константинов «1818-1871 гг.». У Ракетному Урочищі також збереглися будівлі колишнього ракетного заводу.

Використані джерела:

1. Державний архів Миколаївської області (далі – ДАМО), Ф-230, оп. 1, спр. 3654, арк. 4-5.
2. Там саме, арк. 6-8.
3. Там саме, арк. 16-16зв.
4. Там саме, Ф-440, оп. 2, спр. 2.
5. Там саме, Ф-239, оп. 1, спр. 20, арк. 56зв.
6. Там саме, спр. 98, арк. 7-7зв.
7. Там саме, арк. 30-30зв.
8. Там саме, арк. 40.
9. Там саме, арк. 53.
10. ДАМО, Обзор Николаевского военного губернаторства, № 10925.
11. Там саме, Ф-239, оп. 1, спр. 125, арк. 29зв.
12. Там саме, № 10933.
13. Там саме, № 10934.
14. Там саме, № 10936.
15. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10938.
16. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10941.
17. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10942.
18. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10945.
19. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10946.
20. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10948.
21. ДАМО, Обзор Николаевского градоначальства, № 10952

Також ви можете ознайомитись з документами у нашій виставці "До 140-річчя створення ракетного заводу у Миколаєві".