Олександр Серединський,
заступник начальника відділу інформації
та використання документів
держархіву Миколаївської області
Тема червоного терору на Миколаївщині у 1919 році практично недосліджена в історичній літературі. У книзі Мельгунова Сергія Петровича є окремі відомості з цього питання [1, с. 132, 150, 155, 182, 193]. Питанню загибелі миколаївського градоначальника Мязговського Олександра Івановича в 1919 році присвятив свою публікацію старший науковий співробітник Миколаївського обласного краєзнавчого музею Піскурьов Сергій Євгенович [2, c. 16-17].
15 березня 1919 року в м. Миколаїв була установлена радянська влада[3, с. 112]. З перших днів більшовики стали проводити репресивну політику «диктатури пролетаріату» до основної маси населення. На підставі відношення виконавчого комітету Ради робітничих депутатів м. Миколаїв від 20 березня 1919 року Миколаївською міською думою на засіданні від 22 березня 1919 року було прийнято постанову про здачу всіх міських справ Миколаївській Раді робітничих депутатів з 24 березня, тобто більшовики фактично примусили Миколаївську міську думу розпуститись [4, арк. 3]. Опираючись на військово-революційні комітети (ревкоми), які створювались на місцях, та на комітети бідноти більшовики за російським шаблоном почали запроваджувати економічний курс під назвою «воєнний комунізм». Його складовими частинами були: націоналізація всіх підприємств, заборона свободи торгівлі, згортання грошового обігу, запровадження карткової системи розподілу продуктів, мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності, уведення продовольчої розкладки, яка передбачала запровадження монополії на торгівлю хлібом, штучне утримання твердих цін, формування продовольчих загонів для примусової хлібозаготівлі. Українським селянам така політика не сподобалася. Навесні 1919 року селянські повстання охопили більшу частину території Півдня України від Черкас та Катеринослава до Херсона та Миколаєва [5, c.310-312]. На початку травня 1919 року більшовиками з допомогою Кримського полку було придушено повстання селян в с. Пересадівка (нині Вітовського району Миколаївської області). Чотирьох керівників повстання було заарештовано та відправлено до Миколаєва [6].
У кінці березня 1919 року розпочались арешти у м. Миколаїв. У квітні були заарештовані миколаївський градоначальник 1916-1917 років Покровський Андрій Георгійович, колишній директор суднобудівного заводу «Наваль» Юренев Борис Олександрович та ін. Юренев Б.О. був вбитий конвоєм, коли його ввели до тюрми після допиту в «надзвичайки» [7]. Часто заарештовувались заручники з «буржуазних» верств населення міста. С.П.Мельгунов пише: «В Николаевских Ч.К. и Трибунале происходили систематические оргии. В них заставляли принимать участие и женщин, приходивших с ходатайством об участи родственников, за участие арестованные получали свободу» [8, с. 193]. Головою Миколаївської надзвичайної комісії був садист С.Гуткін (Абашидзе).
Репресії з боку Радянської влади обрушились в першу чергу проти «буржуазних» верств міського населення та «куркулів» на селі. Так, наказом Миколаївського військового комісара від 13 травня 1919 року було об’явлено «обязательную всеобщую мобилизацию граждан, проживающих в городе Николаеве, эксплуатирующих и эксплуатировавших чужой труд и живущих на нетрудовые доходы в возрасте от 20 до 40 лет, для работ по укреплению города…Лица, уклоняющиеся и содействующие уклонению от мобилизации, будут привлечены к ответственности по законам военного времени, как враги народа…» [9].Згідно постанови виконавчого комітету комунального відділу м. Миколаїв місцева «буржуазія» була мобілізована в червні 1919 року на прибирання вулиць, майданів та міських канав [10].На очаківську «буржуазію» була накладена контрибуція на 2 млн. крб. [11, с. 140].
У квітні 1919 року в м. Миколаїв був створений революційний трибунал [12, арк. 25].В положенні про революційний трибунал було написано: «Революционные трибуналы учреждаются со специальной целью рассмотрения дел о контрреволюционной и всяких иных деяний, идущих против всех завоеваний октябрьской революции и направленных к ослаблению силы и авторитета Советской власти. В соответствии с этим трибуналам предоставляется ничем неограниченное право в определении меры репрессии. Оспаривания подсудности по делам, принятым в революционном трибунале, не допускается» [13, арк. 11].Революційним трибуналам дозволялось розглядати справи в судовому засіданні при наявності трьох членів у складі присутності [14, арк. 18].На 14 червня 1919 року до Миколаївського трибуналу надійшло 236 справ. Із них посадових злочинів – 135, спекулятивних – 77, контрреволюційних – 13, інших – 11 [15, арк. 36].
Ще страшніше за революційні трибунали були надзвичайні комісії з боротьби з контрреволюцією, спекуляцією, саботажем, посадовими злочинами, які взяли на себе монопольне право на розстріли. Уповноважений робоче-селянським урядом України по містам Миколаєві, Херсоні та їх районам Й.Скляр у своєму наказі від 18 квітня 1919 року писав: «Чрезвычайным комиссиям и комендантам городов приказываю: 1). Самым решительным, энергичным образом бороться со всеми распускающими провокационные слухи и ведущими контрреволюционную, антисемитскую пропаганду,расстреливая их на месте. 2). Учредить самый тщательный надзор за источниками и очагами всех провокационных слухов, как то, базар, торговые ряды т.д.» [16].Першим «клієнтом» Миколаївської «надзвичайки» був полковник Димов, заарештований 22 березня 1919 року, останнім селянин Сергій Чернов, заарештований 11 серпня 1919 року [17].
У травні 1919 року на Півдні України антибільшовицьке повстання підняв начдив радянських військ, в минулому отаман військ Директорії УНР Григор’єв. У своєму універсалі від 09 травня 1919 року він закликав український народ: «Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильництво справа, геть насильництво зліва! Хай живе влада рад народу України!». Григор’євцям вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Херсон [18, с. 312-313].
З 24 до 28 травня 1919 року загони Григор’єва утримували в своїх руках Миколаїв, захопивши його з допомогою анархічно налаштованих матросів. У ці дні повстанцями був страчений голова Миколаївської надзвичайної комісії С.Гуткін (Абашидзе). Миколаївський революційний трибунал та Миколаївська «надзвичайка» були розігнані. В с. Нечаяне (Козлово) відбулося антибільшовицьке селянське повстання, під час котрого було вбито уповноваженого Українського Радянського уряду по Херсону та Миколаєву Й.Скляра та інших миколаївських комуністів (всього 16 осіб), які відступили з Миколаєва. Однак помилкове гасло Григор’єва «Україна – для українців» відлякувало значну кількість потенціальних союзників, а традиційна для його військ практика мародерства та погромів не сприяла консолідації сил повстанців та зростання їхніх лав. Більшовики отямившись перейшли в наступ та розбили війська Григор’єва. Миколаївським комуністам за допомогою червоноармійських загонів, які прибули з Одеси, вдалося вибити григор’євців з Миколаєва та придушити селянські повстання в с. Нечаяне (Козлово) та інших місцях. У липні 1919 року Миколаївською «надзвичайкою» був розстріляний один із керівників селянського повстання в с. Нечаяне (Козлово) Іванов-Казаков [19].
У кінці червня-липні 1919 року стан більшовиків на Миколаївщині погіршився у зв’язку з наступом білогвардійських денікінських військ. 28 червня 1919 року м. Миколаїв відвідав нарком України у воєнних справах М.Подвойський, який на пленарному засіданні Миколаївської Ради робітничих, червоноармійських та червонофлотських депутатів заявив: «Мы должны смело бросить в пролетарские массы тревожный лозунг: «Социализм в опасности! Мировая революция в опасности!»... Все на борьбу за тот строй, который сделает из рабов свободных людей и из господ – прах» [20]. На Миколаївщині офіційно було об’явлено про застосування червоного терору до ворогів революції. 28 червня 1919 року Миколаївською «надзвичайкою» був розстріляний віце-адмірал Олександр Іванович Мязговський, який у 1909-1916 роках був Миколаївським градоначальником. У провину йому поставили, що 11 липня 1914 року в м. Миколаїв була розстріляна мирна робітнича демонстрація. Також розстріляли за контрреволюційну діяльність поліцейських чинів Корецького (Кирецького) та Белецького (Билецького), генерала Замчалова, гласного цензової думи Грачова та гласного цензово-німецької міської думи Лазарева [21]. Під час допитів адмірала Мязговського О.І. жорстоко били [22, с. 150]. У липні 1919 року, у відповідь на білий терор, були розстріляні полковник Галашек, генерал-лейтенант Данилов, генерал-майор Котлубай (Котлубей) та полковник (за іншими даними капітан) Андріанов (Андреянов) Олексій, які повернулися із Франції. Ніяких обвинувачень їм не було пред’явлено [23]. На зберіганні у держархіві області є особовий фонд генерал-лейтенанта Василя Миколайовича Данилова (ф. 306). В Одесі, за розповсюдження контрреволюційних чуток, був розстріляний інженер Хрисанф Михайлович Матвєєв, який був Миколаївським міським головою у 1918 році [24]. Мельгунов Сергій Петрович у своїй книзі «Красный террор в России. 1918-1923» писав, що ряд свідків у денікінській комісії розповідали про розстріли в Миколаєві у 1919 році під звуки духової музики [25, с. 182]. Розстрілювали військових, священників, купців, міщан, представників інтелігенції. Один із свідків писав 21 серпня 1919 року денікінській комісії, яка розслідувала злочини більшовиків: «Особенно тяжело было положение рабочих и крестьян, не имевших возможности откупиться: их расстреливали во много раз больше, чем интеллигенции» [26, с. 132]. Жертви підвергались жорстоким тортурам. Той же С.П.Мельгунов писав: «Обнаружены трупы облитых горячей жидкостью с ожогами живота и спины, зарубленных шашками, но не сразу, казнимому умышленно наносились сначала удары несмертельные с исключительной целью мучительства.И где трупы не отыскивались бы в более или менее потаённых местах, везде они носили такой же внешний облик. Будь то в Одессе, Николаеве, Царицыне» [27, с. 155].
Якщопроаналізувати метричні книги церков м. Миколаїв за 1919 рік, то можна побачити таку картину: по Полковій церкві – генерал-майор Орест Густавич Котлубей (Котлубай), 58 років, замучений «надзвичайкою» 20 липня, похований 06 вересня [28, арк. 43 зв.-44]; Семенівській церкві – інженер-технолог Хрисанф Михайлович Матвєєв, 52 років, вбитий 03 липня 1919 року, похований 08 вересня [29, арк. 117 зв.-118]; Новокупецькій церкві – священник Архангело-Михайлівської церкви села Трикрат Єлисаветградського повіту Микола Ілліч Неплій, 36 років, розстріляний 08 липня «надзвичайкою» м. Вознесенськ, похований 21 вересня [30, арк. 106 зв.-107]; церкві при міській лікарні – 8 осіб, розстріляних при каторжній тюрмі, поховані 21 серпня [31, арк. 199 зв.-200]; Грецькій церкві – поручик Євген Сергійович Чорба, 28 років, жертва «надзвичайки», загинув 25 червня, похований 29 серпня; генерал-лейтенант Василь Миколайович Данилов, 59 років, жертва «надзвичайки», загинув 20 липня, похований 07 вересня; капітан Олексій Володимирович Андреянов (Андрианов), 45 років, жертва «надзвичайки», загинув 20 липня, похований 07 вересня; полковник Вячеслав Іванович Галашек, 50 років, жертва «надзвичайки», загинув 20 липня, похований 07 вересня; відставний капітан 2-го рангу Павло Аполлонович Значко-Яворський, 53 років, вбитий більшовиками 18 травня, похований 12 вересня [32, арк. 189 зв.-191]; Старокупецькій церкві – статський радник Олександр Федорович Грачов, 64 років, убитий комуністами 28 червня, похований 25 серпня; миколаївський купець Авраам Микитович Лазарев, 72 років, вбитий Миколаївською «надзвичайкою» 15 червня, похований 25 серпня; віце-адмірал Олександр Іванович Мязговський, 64 років, вбитий Миколаївською «надзичайкою» 15 червня (за старим стилем), похований 25 серпня; титулярний радник Павло Семенович Билецький (Белецький), 64 років, вбитий Миколаївською «надзвичайкою» 15 червня, похований 25 серпня; колезький асесор Тимофій Іванович Кирецький (Корецький), 52 років, вбитий Миколаївською «надзвичайкою» 15 червня, похований 25 серпня; генерал-майор у відставці Іларіон Йосипович Замчалов, 65 років, вбитий Миколаївською «надзвичайкою» 28 червня (за новим стилем), похований 25 серпня [33, арк. 150 зв.-152]; церкви Святої Марії Магдаліни – вбито міліцією та «надзвичайкою» 10 осіб [34, арк. 91 зв.-92]; Цвинтарній церкві – вбиті комуністами у Варваровці 04 серпня та поховані 13 серпня – дворянин Петро Петрович Шепетько, 21 року, полковник Вячеслав Францевич Тишко, 47 років, селянин Франц Марціанович Пуж, 53 років; розстріляні «надзвичайкою» та поховані 15 серпня мічман Василь Васильович Жеватов, 26 років, лейтенант Сергій Олександрович Вітт, 26 років; розстріляний «надзвичайкою» 21 липня та похований 26 серпня Михайло Аполлонович Шмідт, 55 років; вбитий «надзвичайкою» 30 липня та похований 01 вересня дворянин Володимир Володимирович Єсипов, 40 років; вбитий комуністами 03 серпня та похований 01 вересня херсонський міщанин Олександр Андрійович Охрименко, 58 років; замучений «надзвичайкою» та похований 07 вересня підполковник Володимир Олександрович Рожко, 40 років; замучений 01 серпня «надзвичайкою» та похований 07 вересня миколаївський міщанин Стефан Іванович Курдюков, 27 років [35, арк. 171 зв.-174, 176 зв.-177, 179 зв.-181, 182 зв.-183].
Миколаївською «надзвичайкою» 19 липня (за новим стилем) був вбитий священник хутора Мішкове Карпо Стефанович Малицький, 52 років, похований 25 серпня [33, арк. 150 зв.-151; 36, арк. 5]. Одного хлопця 16 років розстріляли замість батька, який переховувався від арешту. Розстрілювали також помилково та із-за особистої помсти. Так, пристав Белецький (Билецький) був розстріляний зате, що до революції заарештував одного більшовика за вбивство, який у 1919 році став одним із керівників «надзвичайки». Особливо жахливим було положення заручників. Їм не пред’являли ніяких обвинувачень та держали на всякий випадок, коли буде потрібним розстріляти у відповідь на білий терор.Дружині генерала Данилова, яка клопоталась за арештованого чоловіка, відповіли, що ніяких обвинувачень до нього не було пред’явлено та участь генерала буде залежить від подальших успіхів Добровольчої армії. Ці успіхи росли і 02 серпня (за новим стилем) генерал Данилов, разом з іншими трьома офіцерами, був страчений [37].
Денікіним була створена комісія з розслідування злочинів більшовиків. С.П.Мельгунов пише про результати роботи комісії щодо встановлення злочинів Миколаївської «надзвичайки»: «Комиссии удалось установить цифру в 115 расстрелянных; цифру явно уменьшенную – говорит комиссия – ибо далеко не все могилы были обнаружены: две могилы за полным разложением трупов оказались необследованными; не обследовано и дно реки. Вместе с тем Ч.К. опубликовала далеко не все случаи расстрелов; нет сведений и о расстрелах дезертиров. Комиссия могла установить сведения о социальном составе погибших лишь в 73 случаях; она разбила полученные данные на такие три группы: самая преследуемая группа (купцы, домовладельцы, военные, священники, полиция) – 25, из них 17 офицеров; группа трудовой интеллигенции (инженеры, врачи, студенты) – 15; группа рабоче-крестьянская – 33 [38, с. 132]. Із 690 арештантів каторжної тюрми основну масу складали селяни (особливо в кінці липня та на початку серпня під час придушення селянських повстань поблизу м. Миколаїв) та «буржуазія». За що розстрілювала Миколаївська «надзвичайка»? Є відомості на 86 осіб, із них: 45 – за контрреволюційну діяльність (тобто більше половини), 4 – у відповідь на білий терор, за спекуляцію – 1, за дезертирство – 1, за побіг з тюрми – 3, за різні карні злочини – 32 [39]. Такова сумна статистика червоного терору на Миколаївщині у 1919 році.
Однак, незважаючи на терор, боротьба проти більшовиків продовжувалась. У червні 1919 року селянські повстанці діяли в районі с. Новополтавка [40, с. 155], у серпні – в районі населених пунктів Нечаяне, Зульц, Ландау, Красне, Матвіївка. В жорстоких боях селянські повстання були придушені. Багато селян загинуло або кинуто до миколаївської каторжної тюрми [41].
18 серпня 1919 року денікінські війська захопили м. Миколаїв. Поміщикам повертали їхні маєтки, землю, інвентар. Робочий день на фабриках і заводах тривав 11-12 годин, заробітна плата була мізерною. Самостійність України не визнавалася в будь-якій формі. На території України, у тому числі на Миколаївщині, розпочалася боротьба вже проти денікінського режиму. Практику масових екзекуцій та розстрілів продовжив білий режим.
Джерела та література:
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России. Симферополь «Таврия», 1991. – 255 с.
- Пискурёв С.Е. К вопросу о дате гибели вице-адмирала, бывшего командира Николаевского порта и Николаевского градоначальника А.И.Мязговского по документам ГАНО // VIIМиколаївська обласна краєзнавча конференція «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв: Можливості Кіммерії, 2008. – С. 16-17.
- Николаевщина в годы иностранной военной интервенции и гражданской войны (март 1918 г.-декабрь 1920 г. Документы и материалы. Херсон. Книжно-газетное издательство, 1962. – 407 с.
- Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 216, оп. 3, спр. 16.
- Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999 – 568 с.
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 6 травня1919 р.,№ 32.
- ДАМО, ф. 250, оп. 5, спр.772, 1115; газ. «Известия» (Миколаїв),17 квітня 1919 р., № 21.
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 13 травня 1919 р., № 39.
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 20 червня 1919 р., № 65.
- Николаевщина в годы иностранной военной интервенции и гражданской войны…
- ДАМО, ф. Р-153, оп. 2, спр. 570.
- ДАМО, ф. Р-153, оп. 2, спр. 566.
- ДАМО, ф. Р-153, оп. 2, спр. 567.
- ДАМО, ф. Р-153, оп. 2, спр. 570.
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 18 квітня1919 р., № 22.
- Газ. «Южное слово», 4 жовтня, 1919 р., № 141.
- Бойко О.Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 568 с.
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 24 травня 1919 р., № 47, 31 травня1919 р.,№ 48, 1 червня1919 р. № 49, 4 липня 1919 р., № 77.
- Газ. «Знамя коммунара», 30 червня1919 р., № 3.
- Газ. «Знамя коммунара», 30 червня 1919 р., № 3.
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 3 серпня1919 р., № 103.
- Газ. «Известия» (Миколаїв), 18 липня1919 р., № 89.
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1620.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1562.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1574.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1668.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1628.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1651.
- ДАМО, ф. 484, оп. 1, спр. 1591.
- ДАМО, ф.484, оп. 1, спр. 1603.
- ДАМО, ф. 216, оп. 1, спр. 4027.
- Газ. «Южное слово», 4 жовтня1919 р., № 141.
- Мельгунов Сергей Петрович. Красный террор в России…
- Газ. «Южное слово», 4 жовтня1919 р.,№ 141.
- Николаевщина в годы иностранной военной интервенции и гражданской войны…
- ДАМО, ф. Р-2737, оп. 1, спр. 1, арк. 60, 66;газ. «Известия» (Миколаїв), 8 серпня1919 р., № 107, 10 серпня 1919 р., № 109.