В’ячеслав Максимович Чорновіл народився 24 грудня 1937 р. у с.Єрках Звенигородського району Черкаської області в родині вчителів української мови та літератури. З ранніх років він знав, що таке бути неугодним радянській владі. Рідний дядько Вячеслава був заарештований 1937 р. і помер у в’язниці. Найстрашнішим спогадом дитинства для Чорновола був голодний 1947 р. Однак, незважаючи на тягар повоєнного часу, Вячеслав добре вчився й 1955 р. закінчив школу із золотою медаллю. Своєю майбутньою професією він обрав журналістику. Уже під час навчання в Київському університеті ім. Т.Шевченка в Чорновола сформувалися «антиімперські й антикомуністичні переконання». Закінчивши університет з відзнакою, Вячеслав, під час випускного вечора, дав клятву на Володимирській гірці присвятити своє життя боротьбі за незалежність України.
Три роки після закінчення університету Чорновіл працював редактором молодіжних програм на Львівській телестудії, згодом переїхав до Києва, де став активним учасником руху шістдесятників. Разом з А.Горською він друкував і поширював літературу самвидаву. Вячеслав Чорновіл не побоявся в 1965 році виступити на прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» з протестом проти арештів української інтелігенції. Після цього його відразу ж звільнили з роботи (у газеті «Молода гвардія»), почалися обшуки й допити.
У другій половині 1960-х років за кордоном побачили світ дві книги В.Чорновола: «Правосуддя чи рецидиви терору?» та «Лихо з розуму» – правдиві документи про злочинні дії КДБ і радянського суду. В Англії за ці книги йому присудили міжнародну журналістську премію, а в СРСР – три роки ув’язнення.
Після визволення Вячеслав не зміг найти пристойної роботи і мусів перебуватись випадковими заробітками: був грабарем в археологічній експедиції, спостерігачем на метеорологічній станції в Закарпатті, вагарем на Західній залізниці у Львові. У той же час В’ячеслав Максимович разом з іншими правозахисниками нелегально видавав журнал «Український вісник», який став найпомітнішим явищем політичної боротьби в Україні тих років. Улітку 1971 р. Чорновіл мав сміливість звернутися в Комісію з прав людини в ООН з приводу навислої загрози арештів української інтелігенції. Державні органи влади не дрімали, і 1972 р. відомого в світі правозахисника було знову заарештовано за «антирадянську пропаганду й агітацію». Покарання за це було відповідним: 6 років таборів і 3 роки заслання.
1979 р., перебуваючи у засланні, Вячеслав став членом Української Гельсінської групи – нелегальної правозахисної організації. У 1980 р. за відказ публічно відректися від своїх поглядів і оголошене 120-денне голодування, Чорновіл одержав ще п’ять років ув’язнення.
В Україну Вячеслав Чорновіл повернувся навесні 1985 р., працював кочегаром – роботу за фахом не давали. Але вітер змін робив свою справу. 1988 р. стало можливим створення першої опозиційної організації партійного типу – Української Гельсінської спілки (УГС). Вона декларувала ідеї поновлення української державності, надання українській мові статусу державної, права громадян на політичні об’єднання й багато іншого. В’ячеслав Чорновіл був одним з трьох робочих секретарів, згодом – членом виконкому УГС, став одним із засновників нової громадської організації – Народного Руху України.
1990 р. Вячеслав Максимович став депутатом Верховної Ради України, у квітні того ж року – головою Львівської облради. Під час президентських виборів 1991 р. Чорновіл був кандидатом від Руху і посів друге місце. 1992 р. В.М.Чорновіл очолив Народний Рух України і був ініціатором переходу партії в опозицію до існуючої влади.
25 березня 1999р. в автомобільній катастрофі загинув голова Народного Руху України В’ячеслав Чорновіл. Він був яскравим громадським діячем і в той же час – наївним романтиком, не схожим на політика у звичному значенні слова. Своєю безкомпромісністю він завоював повагу як прихильників, так і супротивників. Чорновіл увійшов в історію України як символ української національної ідеї, як один з тих, хто сміливо виступав на захисті прав людини в СРСР.
