Масштабний за кількістю своїх жертв голод 1921-1923 рр. в Україні, окрім природних чинників та зруйнованого господарства після семи років виснажливих воєнних дій, мав і соціальні причини, зумовлені владною більшовицькою політикою «викачування» хліба з села, руйнування його традиційних основ. Жорстока посуха у південних губерніях України призвела до перших голодувань, однак на Ліво- на Правобережній Україні селяни зібрали непоганий врожай. За можливості перерозподілу зерна з цих регіонів трагедії можна було уникнути.

Хліб з України справді перерозподілили, але на користь голодних Поволжя та Північного Кавказу, південні українські землі лишилися без допомоги. До Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини наприкінці 1921 р. додалися Миколаївщина та Одещина. У січні 1922 р. кількість голодуючих сягнула 1890000 осіб, у березні – 3250000, в червні – 4103000. Однак хлібозаготівля в голодуючих районах України продовжувалася.

У січні 1922 р. смертність набрала масового характеру. Більшовицька влада звернулася по допомогу до міжнародної спільноти. Як наслідок, було створено широку мережу гуманітарних установ, що спромоглися врятувати життя багатьох людей. Американська адміністрація допомоги (АРА) надала найбільшу частку допомоги – 180,9 млн. пайків. Окрім того, в Україні працювала місія Ф.Нансена та утворений у Берліні за участі Комінтерну Міжнародний комітет допомоги голодуючим. Наприкінці 1922 р. масову смертність з голоду подолали завдяки активній допомозі міжнародних організацій.