Період Української революції (1917–1921 рр.) є надзвичайно важливою й захоплюючою сторінкою в історії України. Усього за кілька років відбулася величезна кількість подій, які змінили спосіб мислення людей, посиливши їх прагнення до створення незалежної держави, пронесене через увесь радянський період аж до проголошення Незалежності у 1991 р. Миколаїв і Миколаївщина від падіння самодержавства відразу потрапили у вир революційних подій. У сучасній українській історіографії «потік революційних подій» в Україні (березень 1917 р. – квітень 1918 р.) традиційно визначається як період Української Центральної Ради. Однак в історії Миколаївщини вбачається розподіл цього періоду на два етапи, що чітко відображають регіональну специфіку. Перший етап (3–4 березня – 10 листопада 1917 р.) характерний надзвичайним підйомом громадянської активності населення, яке вітало падіння монархії, створенням громадських організацій і професійних спілок, у тому числі жіночих і національних, а затим і осередків політичних партій, обранням представницьких органів влади – Громадського комітету, Ради робітничих і військових депутатів, демократичної Миколаївської міської думи. Упродовж цього етапу відбулося становлення українських громадських організацій і осередків українських політичних партій у Миколаєві, зокрема були засновані Український організаційний комітет, осередки Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) і Миколаївська Рада об’єднаних українських організацій. Їх діяльність підготувала ґрунт і сприяла визнанню на Миколаївщині Української Центральної Ради.

Другий етап, пов’язаний із Українською Центральною Радою, розпочався від звернення Миколаївської Ради об’єднаних українських організацій 10 листопада 1917 р. до представницьких органів влади й населення із закликом про визнання Української Центральної Ради й закінчився з проголошенням П. Скоропадського Гетьманом Української Держави 29 квітня 1918 р. Другий етап характерний впливом українських політичних сил на всі процеси, їх участю у всіх подіях, що відбувалися в Миколаєві й на Миколаївщині; чіткою орієнтацією представницьких органів влади, насамперед демократичної Миколаївської міської думи, на Українську Центральну Раду; початком роботи низки українських місцевих органів державної влади (Українського військового комісаріату та Комісара українських військ м. Миколаєва, Української комендатури м. Миколаєва, Тимчасового цивільного комісара, а згодом – Українського комісара м. Миколаєва по цивільних справах, фактично одним із органів влади була Миколаївська Рада об’єднаних українських організацій, реорганізована шляхом злиття Української цивільної ради та Української військової ради); спробами більшовиків захопити владу в місті й сільськогосподарській окрузі, протистоянням українських і більшовицьких політичних сил і збройними зіткненнями українських вояків і червоногвардійців; хазяйнуванням на суднобудівних заводах і на селі німецьких військ, прихід яких у Миколаєві місцевою владою, політичними силами та населенням було сприйнято як окупацію; поглибленням економічної кризи; переростанням мирної громадянської активності містян і селян в обурення й протести, що в Миколаєві вилилися в березневе повстання 1918 р. проти німців і призвели до оголошення воєнного стану (Миколаївщина у вирі революційних подій: березень 1917 р. – квітень 1918 р. : Документи та матеріали / упоряд. Л. Л. Левченко. — Миколаїв : Іліон, 2019, (Серія «Миколаївщина. 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років»), с. 11,  12).

            Виставка підготовлена за документами архівного фонду № Р-2247 «Миколаївська рада робітничих і військових депутатів» за 1917-1918 рр.