Олександр Серединський,
заступник начальника відділу інформації
та використання документів держархіву
Миколаївської області

Миколаївська митна застава була створена 225 років тому, відповідно до іменного імператорського указу від 22 листопада 1793 року, тобто майже одночасно із заснуванням міста Миколаєва [1].

Розвиток митної інфраструктури півдня Російської імперії кінця XVIII ст. знаходився в нерозривному зв’язку з політичною зовнішньо-економічною ситуацією на той час. Саме політичні відносини з європейськими державами і зовнішньоекономічні фактори, перш за все – торгівельні, визначали митну політику держави, митні тарифи, розташування і розмір штатів митних органів.

Створення, правовий стан й основні напрямки діяльності Миколаївської митної застави перебували у тісному взаємозв’язку з соціально-економічним розвитком міста. Миколаївська митна застава в перші роки свого існування, як і всі митні установи, була підлегла Комерц-колегії, яка одержувала всі митні прибутки і здійснювала суворий контроль за діяльністю митних органів, а з 1811 року – Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства фінансів. Зі створенням митних округів Миколаївська митна застава увійшла до складу Одеського митного округу. Керівні пости в митних органах доручались представникам вищого дворянства. Одеським митним округом на початку XIX ст. керував князь Трубецький.

Миколаївською митною заставою в 1821-1830-х роках керував титулярний радник Коломієць. У 1820-40-х роках штат Миколаївської митної застави складав вісім одиниць, зокрема були такі посади, як пакгаузний наглядач, корабельний доглядач, вахтстепельмейстер. Посада об’їждчиків не була передбачена, і їхні функціональні обов’язки покладалися на козаків Бузького козачого полку. Особовий склад митниць був, як правило, озброєний. Миколаївській митній заставі від початку її заснування було встановлено щорічне утримання в розмірі 953 руб., які мали надходити з митних прибутків Катеринославського намісництва. У перші п’ять років існування застави місто Миколаїв займало перші позиції на Півдні України за кількістю ввізної і вивізної продукції. Експорт  хліба з Миколаївського порту перевищував у 1795-1797 роках аналогічні позиції портів Херсона, Очакова і Таганрога. Суми митних зборів на той період сягали 700 руб. на рік [2].

1789 року у Франції розпочалася революція. Російський імператорський уряд розумів, яку загрозу мали для царя та його влади французькі революційні ідеї. До Миколаївської митної застави, як і до інших митних установ, надійшли обіжники з вимогами пильно стежити за тим, що ввозилося в країну з Франції й вживати заходів для виявлення і знищення різноманітної літератури революційного характеру. Серед документів, які надсилалися митним установам, у тому числі Миколаївській митниці, були також укази з вимогами до митників виявляти серед прибулих до Російської імперії противників королівського режиму і вживати заходів для їх затримки і наступної висилки. Згодом було заборонено ввезення до імперії французьких товарів. В роки «континентальної блокади» у відповідних указах заборонялось ввезення товарів з Англії.

У 1830-1831 роках відбулося повстання у Варшаві, учасники якого хотіли відокремити ту частину Польщі, яка входила до складу Російської імперії. Після придушення повстання багато його учасників виїхали за кордон, де продовжили боротьбу за створення незалежної польської держави. Зокрема, на території Франції діяло польське демократичне товариство. До Миколаївської митної застави надходило багато різних документів з вимогами не допускати в’їзду членів цього товариства та інших польських емігрантів на територію Російської імперії. Миколаївській митній заставі суворо приписувалось всю революційну літературу російською мовою, яка друкувалась за кордоном і ввозилась на територію імперії, надсилати до цензурних комітетів, а для цього «призводить самый строгий досмотр багажа всех без исключения приезжающих из-за границы лиц, а также купеческим товарам при выпуске их из заставы, причём обращать особенное внимание на печатные обёртки, футляры и т.п.».

Значна робота проводилась заставою і щодо виявлення фальшивих кредитних білетів, для цього Міністерством фінансів надавались їх описи. Для покращення торгівлі для суден, котрі проходили через Миколаївську та Херсонську митні застави, було запроваджено правило: «… все суда, грузящиеся на пристанях, и лежащих выше портов Херсона и Николаева и предназначенных для каботажного плавания, т.е доставляющих грузы в Черноморские наши порты, по прибытии в г. Херсон и Николаев, подавали бы в тамошние заставы об’явление, на имеющихся на них товары, а сии заставы, для выдачи паспортов на дальнейшее плавание, досматривали их согласно правилам, постановленным в ст. 1044 и 1050 таможенного Устава. Те же суда, кои принимают грузы в лежащих ниже сих портов, должны давать об’явление до начала погрузки, дабы оная могла быть производима под надзором заставы в незаповедных местах по окончании погрузки и получении на отход паспортов, те из судов, кои имеют назначение за границу, должны быть сопровождаемы досмотрщиком до Очакова, все остальные, следующие в каботажное плавание, отпускать без досмотрщиков» [3].

Одним з найбільш важливих обов’язків митників у перше десятиліття після створення митної застави був прийом колоністів, яких активно залучали до освоєння південноросійських степів. Іноземцям гарантували земельні наділи, кошти на облаштування, звільнення від податків, релігійну терпимість і інші привілеї. Від 200 до 300 греків, албанців і молдаван – ветеранів турецьких воєн – було запрошено оселилися в Миколаєві. Їм було виділено близько 2 тис. десятин землі. Колоністи мали право провезти через митницю безмитно свої пожитки і навіть товари, призначені для продажу, на суму до 3 тис. руб. Товари понад цю суму обкладалися пільговим податком – ¼ звичайного тарифу [4].

Миколаїв на початку свого існування мав досить значну каботажну флотилію. Цей каботаж працював, обслуговуючи транспортний коридор до Херсона й Одеси. Завантажувалися і розвантажувалися судна в Миколаєві у військовій пристані на річці Інгул. Ця пристань характеризувалася практично повною відсутністю обладнаних для вантажів місць на березі, оскільки справа торгівлі була в Миколаєві не самостійною, а придатковою, супутньою військово-морській справі. У Бузькій затоці в Поповій балці була збудована дерев’яна пристань. За користування нею і її берегом стягувалися різного роду збори. Однак незважаючи на вжиті заходи, митна справа в Миколаєві протягом першої половини XIX ст. розвивалася слабко. Такий стан обумовлювався тим, що в 20-х роках XIX ст. уряд прагнув надати Миколаєву значення винятково військово-морського порту. Іноземні судна ні в якому разі не могли ввійти до Миколаївського порту. Негативно також вплинуло на розвиток митної справи виселення з міста євреїв, серед яких було багато  ремісників і торговців, від чого торгівля в місті занепала. З відкриттям Одеського порту, який став  головними морськими воротами півдня імперії, Миколаїв, Херсон і Очаків втратили торгівельне значення. Митні збори Миколаївської застави за 1849-1859 роки склали у середньому лише 75 руб. на рік. У цілому, факторами негативного впливу на розвиток торгівлі, а отже, і митних установ у Миколаєві були: 1) віддаленість його від моря; 2) закритість порту для вільного доступу іноземних суден; 3) зростання на той час ролі Одеської митниці і встановлення в квітні 1817 р. режиму порто-франко в Одесі [5].

З 1838 по 1859 рік посаду наглядача Миколаївської митної застави Одеського митного округу обіймав Пантелеймон Семенович Ящинський. У своїх доповідях по митному відомству він неодноразово вказував на необхідність збільшення штату Миколаївської митної застави і скасування закритості міста в зовнішньоторговельному відношенні. 1858 року Ящинський П.С. у листуванні із керівництвом Одеського митного округу наполягав на недоцільності скасування митної структури в Миколаєві і розпуску штатного складу. Однак його повідомлення і клопотання не знаходили належного розуміння. Так, 28 квітня 1859 року наказом начальника Одеського митного округу № 1015 по Миколаївській митній заставі останній пропонувалося не пізніше 1 травня 1859 року здійснити передачу всіх справ Одеській портовій митниці і звільнити всіх цивільних осіб, які перебували в штатному розкладі застави. П. Ящинський був звільнений наказом начальника Одеського митного округу від 19 червня  1859 року і день його звільнення можна вважати днем ліквідації Миколаївської митної застави [6].

Після припинення діяльності Миколаївської митної застави функції митної установи в Миколаївському порту з 1861 року здійснювала служба митного надзору при брандвахті, котра діяла до початку функціонування повноцінного самостійного митного органу – Миколаївської портової митниці, тобто до літа 1862 року [7]. 10 квітня 1862 р. «Государственный Совет в департаменте государственной экономики и в общем собрании, рассмотрев представление бывшего министра финансов об открытии Николаевского и Херсонского портов и об учреждении в сих портах таможен, мнением положил: I. Николаевский и Херсонский порты открыть для входа иностранных судов. II. В Николаеве учредить таможню 1-го класса 2-го разряда, а в Херсоне таможню 3-го класса 2-го разряда и действия сих таможен открыть с 1 июня сего 1862 г.» [8]. Миколаївський порт став відкритим для заходу суден іноземних держав. Так почалась нова сторінка з історії розвитку Миколаївської митної служби.

Очаківська митна застава була відкрита на підставі розпорядження начальника Одеського митного округу від 12 жовтня 1828 року. Штат Очаківської митної застави складався з наглядача, писця, двох доглядачів [9]. Писцем був призначений канцелярист Йосип Сергійович Педашенко, доглядачами – відставний унтер-офіцер Тихон Афанасійович Кущев та канцелярист Іван Васильович Ришков. Наглядачем Очаківської митної застави був призначений губернський секретар Наум Павлович Гладун [10]. Перебувала застава у веденні начальника Одеського митного округу.

Чиновники Очаківської митної застави отримували списки осіб, яким було заборонено в’їзд до Російської імперії за їх революційну діяльність та з інших обставин. Таких осіб затримували та видворяли за межі держави [11]. На Очаківську митну заставу були покладено також обов’язок доглядати за всіма суднами, які проходили через Кінбурнську протоку «… с тем, чтобы все суда, приходящие с моря, останавливались как и ныне при брантвахте и чтобы застава высылала немедленно для досмотра их одного чиновника при трёх досмотрщиках; те из них, кои следують с балластом должны досматриваемы окончательно, а у судов с грузом были бы по возможности опечатываемы люки и прочие отверстия в трюме; всё же остальное должно быть досмотрено и для препроводения к месту назначения поставлен досмотрщик. При выполнении сего делать на судовых паспортах пометы, что судно или окончательно досмотрено и пропущено к дальнейшему плаванию, или же что к люкам и другим местам приложено столько-то печатей и для сопровождения поставлен такой-то досмотрщик» [12].

З 1833 року наглядачем Очаківської митної застави був титулярний радник Франц Петрович Грачковський, його помічником з 1840 року – колезький секретар Георгій Феодосійович Капилєтов. У 1859 році штат Очаківської митної застави складався з наглядача, двох його помічників,                    30 доглядачів [13].

У липні 1861 року Очаківська митна застава тимчасово була переведена до Херсона. Митний нагляд здійснював митний чиновник при брандвахті. Згодом застава відновила свою роботу у м. Очаків, припинила свою діяльність на початку 1920 року з встановленням Радянської влади [14].

Список використаних джерел:

1. Полное собрание законов Российской империи, с 1649 года. Том XXIII. № 17.162. С. 471. – С. Петербург, 1830.
2. Ковальський В.К. Становлення та розвиток митної справи на Півдні України з давніх часів до 1917 року (на прикладі Миколаївської митниці). – Одеса: Юридична література, 2006. – С. 60-61; Ю. Білий. Продавнє і давнє в діяльності Миколаївської митниці. – С. 10 // Миколаївська митниця. 1862-2002. Миколаїв, 2002, ЧП «Шамрай»,    112 арк.
3. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 264, оп. 1, спр. 27, арк. 139-140, 163-164, спр. 32, арк. 170-171, спр. 35, арк. 12-13 зв., 77, 91; ф. 265, оп. 1, спр. 168, арк. 1 зв.; Ю. Білий. Продавнє і давнє... – С. 11.
4. Ковальський В.К. Становлення... – С. 61-62.
5. Ковальський В.К. Становлення... – С. 62-65, 73.
6. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 226, арк. 13; Ковальський В.К. Становлення... – С. 71-72.
7. ДАМО, ф. 264, оп. 1, спр. 45, арк. 4, 97 зв.; Ковальський В.К. Становлення... С. 72.
8. ДАМО, ф. 230, оп. 1, спр. 5023, арк. 78.
9. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 6, арк. 1, 3.
10. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 7, арк. 1, 3, 7, 17; спр. 16, арк. 2 зв., 4 зв.,5 зв., 6 зв.
11. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 12, арк. 38, спр. 69, арк. 1-47.
12. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 168, арк. 1-1 зв.
13. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 134, арк. 1 зв., 14 зв., спр. 228, арк. 3.
14. ДАМО, ф. 265, оп. 1, спр. 237, арк. 1, 25-25 зв., спр. 249, арк. 39.