Караїми (самоназва «карай», «давньоєврейською читці») - корінний етнос України, котрий сформувався на території Кримського півострова за часів раннього середньовіччя. Особливістю караїмського народу є тюркське походження і прихильність до караїмізму - релігії, що виникла на межі розколу юдаїзму у VIII ст. на дві течії: равіністичний юдаїзм (Тора, Талмуд) і караїмізм (Тора). Караїми, незважаючи на вплив різних народів, упродовж століть зберегли віру та біблейську традицію проведення богослужіння. За матеріальною, духовною культурою і побутом близькі до татар або до населення, де проживають; використовують єврейське, латинське і кириличне письмо, яким записані релігійні тексти, світська література і фольклор. Різноманітність занять караїмів: ремісництво та торгівля в містах, городництво, садівництво, виноградарство в сільській місцевості. У Миколаєві вони славилися як досвідчені майстри з вичинки шкір та виготовлення ювелірних виробів. Займалися також продажем солі, зерна, борошна, тканин.

Карамська кенаса у Миколаєві була закладена 1844 року на перетині вулиць Католицької (нині адмірала Макарова) та Різдвяної (нині Лягіна). Її зведення завершено 12 лютого 1847 року. У дорадянський час при кенасі знаходилось караїмське училище, яке утримувалось за рахунок добровільних пожертвувань. 1930 року рішенням президії Миколаївської міськради від 1 грудня 1930 року (протокол № 7) вона була закрита, а будівля передана під так званий «міський Будинок безбожника».