Олександр Валентинович Серединський,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

Історія поштового зв’язку сягає корінням у сиву давнину. Адже необхідність передачі інформації на значні відстані обумовлювалася самим існуванням людської цивілізації.

Однак у XIX ст. з ростом кількості населення у містах Російської імперії, під владою якої знаходилась більша частина України, виникло питання про створення міської пошти, щоб листи можна було відправляти не тільки в інші населені пункти, але й у межах самих міст.

У 1835 р. Санкт-Петербурзька міська пошта була офіційно  визнана постійно діючою установою для доставлення внутрішньоміської кореспонденції. У 1844 р. були затверджені «Правила про міську пошту у Москві», яка почала працювати з першого січня наступного року. Листи службовці цієї пошти розносили по місту шість разів на день. У 1860-х роках склався порядок, за яким міські пошти створювалися в економічно найбільш розвинутих і великих містах, у тому числі і на території України, за проектами, які надавалися з місць на розгляд поштового департаменту і затверджувалися імператором і комітетом міністрів. Згідно з цим порядком були затверджені положення про міські пошти в Одесі, Києві і Харкові. У 1871 р. поштовий департамент звернувся з циркулярною пропозицією у всі губернські і обласні міста про відкриття в них міської пошти. Вже у 1876 р. така пошта була відкрита у всіх містах, де розносили пошту з інших міст додому.

Відкриття міської пошти у багатьох містах призвело до різних нововведень, які були направлені на вдосконалення її роботи. У 1863 р. департамент економії розглянув записку поштового департаменту про випуск поштових марок для листів, які пересилалися міською поштою. У результаті був дозволений прийом листів у торгових крамницях і встановлення повсюдно поштових скриньок. У 1869 р. були випущені штемпельні конверти для міської пошти. На знаках поштової оплати ставився напис «Городская почта. За письмо 5 к. за конв. 1 к.» і зображення герба [1].

У Миколаєві міська пошта була заснована у 1879 р. У місті були встановлені поштові скриньки, до яких прикріпили металеві дошки з написами про час виїмки кореспонденції. Міська кореспонденція розвозилась адресатам на конях [2].

У 1882 р. з метою запобігання крадіжок грошей при поштовому будинку був встановлений нічний караульний пост від поліцейської команди  [3]. Кошти на утримання міської пошти миколаївський поштмейстер одержував від Миколаївської міської управи. Так, на утримання міської пошти у 1886 р. було виділено 750 руб. [4].

У 1880-ті роки значні розміри нових телеграфних будівель і складне фінансове становище державного казначейства поставили перед урядом питання про з’єднання телеграфних установ з поштовими для можливого перетягування коштів із поштових прибутків для побудови нових телеграфних ліній. Проект цієї реформи, внесений на розгляд у Державну Раду, був затверджений 22 травня 1884 р.: поштовий і телеграфний департаменти Міністерства внутрішніх справ були об’єднані в одну установу, яка отримала назву Головного управління пошт і телеграфів. Одночасно було прийнято думку Державної Ради від 28 травня 1885 р. про початок поступового (протягом п’яти років) перетворення місцевих поштових і телеграфних установ в об’єднані поштово-телеграфні установи. Всю територію імперії, у тому числі підвладної їй України, було поділено на 35 поштово-телеграфних округів. Херсонська губернія увійшла до Одеського поштово-телеграфного округу. Система поштово-телеграфних округів проіснувала до 1917 р. [5].

У м. Миколаїв службовців міської поштової контори у 1885 р. направили до телеграфної станції вивчати телеграфну справу [6].

Невдовзі Миколаївська поштова контора була перейменована на поштову-телеграфну контору, де у 1891 р. працювало 75 осіб  (начальник контори, його помічник, поштово-телеграфні чиновники різних розрядів, механіки, наглядачі, листоноші та ін.). У 1890 р. Миколаївською поштово-телеграфною конторою було відправлено 42049 грошових пакетів та         6089 посилок, одержано 27719 пакетів та 6447 посилок. Одержано поштових зборів на 66137 руб. Було відправлено внутрішньої кореспонденції -         52406 платних телеграм, прийнято – 54473, відправлено міжнародної кореспонденції – 6245 телеграм, прийнято – 6019. Безплатних телеграм було відправлено – 2586, прийнято – 7298. Одержано телеграфних зборів на    60648 руб. У 1898 р. у м. Миколаїв вже було 23 поштові скриньки, хоча така кількість не могла повністю задовольнити потреби у листуванні місцевого населення [7].

У зв’язку із збільшенням потреби міського населення у поштових операціях у 1899 р. Головне управління пошт і телеграфів дозволило у           м. Миколаїв на Військовому ринку відкрити поштово-телеграфне відділення Миколаївської поштово-телеграфної контори для прийняття поштової кореспонденції, яке почало функціонувати з 1 вересня. Був затверджений штат поштово-телеграфних чиновників: завідувач відділення (поштово-телеграфний чиновник IV розряду), два поштово-телеграфних чиновника     VI розряду, листоноша, сторож [8].

Діяльність цього відділення за перший рік існування (з 1 вересня 1899 р. по   1 вересня 1900 р.) характеризується такими цифрами: продано поштових марок на 3274 руб. 67 к., штемпельних конвертів на 107 руб. 52 к., бланків для поштових переводів, відкритих та закритих листів – 517 руб. 95 к. Було відправлено кореспонденцію: грошові та цінні пакети – 2003 пакети на   20275 руб.; посилок – 375 на 2656 руб. Було прийнято 1930 переводів на 23415 руб. Ощадна каса була відкрита 1 лютого 1900 р. і до 1 вересня того ж року було прийнято 202 вклади на 6071 руб., видано 23 вклади  на 269 руб.  25 к. [9]. Для покращення роботи відділення у 1901 р. був встановлений безперервний прийом телеграм з 8 години ранку  до 6 години вечора [10].

Штат чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори постійно збільшувався. Якщо у 1904 р. її склад становив 91 чиновника, то напередодні Першої світової війни – 113 осіб. Начальником контори був призначений статський радник В. Іванов, його помічником – І. Булле. Із      113 осіб штату контори чиновниками 1-го розряду було 3 особи, 2-го розряду – 5, 3-го розряду – 7, 4-го розряду – 20 (із них три жінки), 5-го розряду – 32 (із них тринадцять жінок), 6-го розряду – 39 осіб (із них шість жінок), один старший та один молодший механіки, 5 наглядачів. Поштово-телеграфна контора у м. Миколаїв розміщувалася на розі вулиць Спаської, 18 і Наваринської. З 1906 р. міською поштою пересилали бандеролі, рекомендовані відправлення, закриті і відкриті листи, посилки [11].

Напередодні Першої світової війни у м. Миколаїв, крім згаданої контори та поштово-телеграфного відділення на Військовому ринку, працювали поштове-телеграфне відділення при Біржовому комітеті по       вул. Велика Морська та поштово-телеграфна контора «Миколаїв-Вокзальна» [12].

Налагоджена мережа поштово-телеграфного зв’язку вимагала важкої праці робітників, яка часто приводила до погіршення стану здоров’я людей, а то навіть до самогубства. У рапорті міського лікаря Миколи Зоріна Миколаївському військовому губернатору від 24 серпня 1891 р. повідомлялось про непосильні для людей умови праці у Миколаївській поштово-телеграфній конторі. При встановленому порядкові служби у цій установі протягом 72 годин (трьох діб), службовець працював 44 години, тобто майже 15 годин на добу. Головне стомлення відбувалося від недостатнього сну, а саме: після денної роботи  з 9-00 до 14-00 (наприклад, у понеділок) і наступної безсонної ночі з 18-00 до 9-00 години ранку, проведеної біля апарату, або біля декількох апаратів, службовець, закінчивши свою роботу о 9 годині ранку у вівторок, мав знову бути на службі о 14-00 годині, тобто після 5-годинної  перерви, і працювати до 18-00. У середу службовець приступав до роботи о 9-00 годині ранку і працював до 14-00, а потім з 18-00 до 9-00 години ранку на четвер і т.д. Висновок лікаря був таким: «Я убеждён, что и в каторге не изнуряют людей до такой степени. При таких условиях немудрено сходить с ума, доходить до отчаяния и лишать себя жизни. Мне  пришлось освидетельствовать человек 30-40 этих тружеников, почти у всех их я находил  основную болезнь – изнурение от чрезмерной работы. Некоторые из них положительно казались идиотами, они не понимали и не могли отвечать на самые простые, предложенные мною, как врачом, вопросы. После 3-х дневного отдыха они стали совершенно другими людьми». Лікар просив Миколаївського військового губернатора звернутись до міністра внутрішніх справ з піклуванням щодо про збільшення штату чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори, прибутки якої збільшувались з кожним роком [13]. Після розслідування питання начальником Одеського поштово-телеграфного округу був зроблений висновок про те, що особовий склад чиновників Миколаївської поштово-телеграфної контори визначений штатами згідно потребам служби (працювали 75 чиновників із призначених  за штатом 76) [14].

У листі від 3 жовтня 1891 р. начальник Одеського поштово-телеграфного округу повідомляв Миколаївському військовому губернатору, що труднощі поштово-телеграфних чиновників полягали у тому, що поштові операції відбувалися у вказані години дня і ночі за узгодженим розкладом руху пошти, а телеграфна частина при постійній дії вимагала щоденної і щонічної праці при апаратах. Це дійсно викликало у службовців напругу фізичних сил та їхню втому [15]. Але, не дивлячись на вказані обставини, висновок начальника Одеського поштово-телеграфного округу був  такий: «…изменить это положение не представляется никакой возможности без явного ущерба для самого хода служебного дела» [16]. Таким чином, справа була закрита, умови праці службовців Миколаївської поштово-телеграфної контори покращені не були, штат чиновників не був збільшений, що відбивалося на якості роботи поштової служби міста [17].

Отже, питання організації міської пошти на Півдні України у другій половині XIX ст., у тому числі у м. Миколаїв, було пов’язано з розвитком торгового та комерційного життя, ростом чисельності населення міст. Пожвавлення міського життя сприяло тому, щоб міська пошта увійшла у побут і життя населення. Відкриття міської пошти призвело до різних нововведень і мало позитивне значення.

Список використаних джерел та літератури:

1. Міронова І.С. Поштові і поштово-телеграфні установи на півдні           України в системі зв’язку російської держави (друга половина XVII – початок XX ст.) : [монографія]. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2012. – С. 199-200.
2. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 216, оп. 1,       спр. 2670, арк. 14, 20-21 зв.
3. ДАМО, ф. 230, оп. 1, спр. 11001, арк. 3-3 зв.
4. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 2658, арк. 4-5.
5. Міронова І.С. Поштові… - С. 304-305.
6. ДАМО, ф. 87, оп. 1, спр. 65, арк. 26-26 зв.
7. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 5; Обзор Николаевского военного губернаторства за 1890 год. - № 10932. – С. 6-7; Міронова І.С. Поштові… - С. 203.
8. ДАМО, ф. 87, оп. 1, спр. 88, арк. 69-69 зв.
9. Там саме, ф. 87, оп. 1, спр. 88, арк. 178-179.
10. Там саме, ф. 216, оп. 1, спр. 967, арк. 147.
11. Там саме, ф. 87, оп. 1, спр. 109, арк. 7-14 зв.; Міронова І.С. Поштові…   -С. 203, 314.
12. ДАМО, ф. 216, оп. 1, спр. 3657, арк. 26; Міронова І.С. Поштові… -           С. 315.
13. ДАМО, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 6-10 зв.
14. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 5, 17-18 зв.
15. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 17-17 зв.
16. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 12784, арк. 17 зв.
17. Там саме, ф. 230, оп. 1, спр. 13374, арк. 1-3 зв.