І.В.Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

Виділення національних районів та рад на території України розпочалося в середині 20-х рр. ХХ ст. Законодавчою основою для їх утворення стала постанова РНК УСРР «Про виділення національних районів і рад» від 29 серпня 1924 р., прийнята 19 лютого 1925 р. четвертою сесією ВУЦВК восьмого скликання як постанова «Про низове районування». Вона передбачала ряд пільг при створенні національних адміністративних одиниць.

При проведенні національного районування враховувалися не лише національний склад населення, а й тяжіння до певного господарського центру та бажання населення [1].

І.В.Крикалова, головний спеціаліст
відділу інформації та використання
документів Державного архіву
Миколаївської області

З ім’ям Павла Яковича Защука пов’язана героїчна сторінка історії Миколаєва у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Народився Павло Якович Защук у 1907 році, білорус, член ВКП(б) з 1928 р., мав родину – дружину та двох дітей. Працював секретарем заводського комітету комсомолу заводу ім. А.Марті. Напередодні війни працював завідувачем відділу кадрів Миколаївської облспоживспілки, політрук запасу [1].

З перших днів війни Павло Якович був призваний до лав Червоної Армії. Після двох місяців боїв частина, у котрій він був політруком штабної батареї, потрапила у оточення. У жовтні 1941 року Защук прибув до Миколаєва, вже окупованого фашистами. «У 1941 році, у жовтні місяці приблизно о 10 годині вечора, - згадувала Титаренко Єфросинія, - до мене постукався невідомий товариш. Вигляд він мав колгоспника, з бородою, у рваному плащі та порваних чоботях. Коли він увійшов до кімнати, я у ньому впізнала …Защука Павла Яковича. Товариш Защук був призваний на фронт одночасно з моїм чоловіком. Товариш Защук розповів мені про те, що вони потрапили у оточення…» [2].

Повернувшись до Миколаєва, Защук створив підпільну групу для боротьби з окупантами, яка пізніше влилася до групи Анатолія Палагнюка. Відповідно до спогадів Віри Олександрівни Остафейчук, яка під час окупації працювала лікарем на «Південній верфі» у м. Миколаїв, Павло Защук неодноразово приводив до неї додому військовополонених, які втекли з табору на перев’язки, кілька разів просив її надати допомогу хворим, що перебували в інших квартирах [3]. Разом зі створенням груп у Миколаєві він також багато працював над організацією підпілля у Новобузькому районі [4].

Юлія Бугаєвська,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного
архіву Миколаївської області

«Атомград на Бузі» - з такою назвою розпочиналося будівництво потужного підприємства енергетики, частини великого енергетичного вузла України – Південно-Української атомної електростанції в Миколаївській області.

Початок 1975 року. Куточок Миколаївщини. Чисте поле. З одного боку – лісосмуги з довгою звивистою балкою, з іншого – гранітні береги Південного Бугу. На фоні цієї картини: невеликий кілок – передвісник великої будови – Південноукраїнської АЕС. Це опис найперших фото з початку будівництва електростанції. Трохи далі, над річкою, у мальовничому місці розкинуться квартали міста енергетиків з сучасними будинками, школами, клубами, магазинами, кінотеатрами.

Вирішення суперечок в арбітражному порядкові має тисячолітню історію. У давні часи суд провадився на підставі місцевих традицій та звичаїв з урахуванням станового стану. У сільській місцевості переважав третейський розгляд за сприяння старців і посередників на сільських сходах.  Особливі суди для вирішення торгівельних суперечень поширились у середньовіччі з розвитком торгових відносин. За царювання Петра І було створено магістрати та ратуші, де судили торгівельні справи, було введено станову організацію купецтва за західним зразком, а також заборонено застосовувати у торгівельних судах звичаї, керуючись лише нормами права – статутами та указами.