Мельник Марина Олександрівна,
начальник відділу інформації та використання
документів державного архіву Миколаївської області

На території сучасної Миколаївщини існували різні поліцейські установи відповідно до наявного у той чи інший час адміністративно-територіального поділу. З часу заснування Миколаєва місто перебувало у складі Новоросійської губернії, яку у жовтні 1802 року було розділено  на Миколаївську, Катеринославську і Таврійську, а вже у травні 1803 року губернське управління було переведено з Миколаєва до Херсону, перебуваючи у складі Херсонського повіту тієї ж губернії до 1805 року, коли Миколаїв отримав особливий статус, обумовлений історичним минулим.

За Указом Олександра І від 23 березня 1804 р. поліцейське управління комплектувалось „особливим штатом” відповідно до площі міста, кількості населення, торгових промислів та інших місцевих особливостей. 1806 р. населення Миколаєва складало 8480 осіб, на цю кількість жителів приходилось 5 церков і один молитовний будинок, дві богадільні, 1000 будинків и 188 землянок, 233 лавки, 7 заводів (з них два горілчаних та один пивоварний), 22 питні будинки, 82 погреби, 14 харчевень і пекарень, 4 торгівельні лазні. Крім того, на міській землі знаходилось 66 хуторів [1]. Перший військовий губернатор, французький маркіз Іван Іванович де Траверсе, який з 20 березня 1805 р. обіймав посади головного командира Чорноморського флоту і портів та Миколаївського і Севастопольського військового губернатора, 3 лютого 1806 р. направив до Петербургу перший штатний розклад міської поліції, який 11 травня було затверджено імператором Олександром І. На чолі поліції став поліцмейстер, у віданні якого перебували приватний пристав, квартальний наглядач, дев’ять десятських та поліцейська команда з двох унтер-офіцерів і дванадцяти драгунів [2].

Міське поліцейське управління забезпечувало громадський спокій і порядок, охорону особистої та майнової безпеки миколаївців, а також мало здійснювати нагляд за виконанням законів, охороняти державний устрій, виконувати обов’язки у справах судового, казенного та військового відомств.

         Військовий губернатор опікувався організацією фінансування поліції, забезпеченням службовців зброєю, кіньми, одягом, взуттям, харчуванням. З цих питань він постійно листувався з губернатором Новоросійського краю Арманом Рішельє дю Плессі, Малоросійським генерал-губернатором, а згодом міністром внутрішніх справ Олексієм Куракіним [3].

         1829 р. за поданням головного командира та військового губернатора О.С.Грейга було затверджено нові штати миколаївської поліції. До її управління входили поліцмейстер, приватний пристав, діловод, повітник, 6 писарів, 4 квартальних наглядачі, єврейський десятський. Поліцейська команда складалась з 40 нижчих чинів. Крім того, з огляду на просторість міста, військовим губернатором було додатково затверджено у штаті приватного пристава та трьох квартальних наглядачів. Міська поліція утримувалась не за казенний кошт, а за рахунок прибутків Миколаєва, тобто перебувала на утриманні жителів міста[4].

         У серпні 1836 р. у складі миколаївської поліцейської команди нараховувалось 38 нижчих чинів, з них 4 унтер-офіцери, інші – рядові[5], а у травні наступного року – вже 36 нижчих чинів (четверо вибули у різний час, хто через вислугу років, хто помер) [6].

Саме міським поліцмейстерам Миколаїв багато у чому завдячує назвами своїх вулиць. Перша спроба номінації була здійснена поліцмейстером Павлом Івановичем Федоровим, який у 1822 році розробив перший проект назв вулиць міста, щоправда, так і не затверджений головним командиром Чорноморського флоту і портів та військовим губернатором О.С.Грейгом. Вдруге пропозиції щодо найменувань вулиць дав Григорій Григорович Автамонов, який з 6 грудня 1829 р. виконував обов’язки миколаївського поліцмейстера. Він мав гарний послужний список: походячи з родини санкт-петербурзьких купців, Автамонов у 1812-1824 роках служив у армії та на флоті. Розпочавши службу солдатом у лейб-гвардії гренадерському полку, брав участь в усіх великих битвах Вітчизняної війни 1812-1814 рр. (від Бородинської до Паризької), мав срібні медалі пам’яті 1814 р. та за взяття Парижа. Завершив службу у званні майора. 1827 р. Г.Г.Автамонова було прийнято на службу до Чорноморського відомства і призначено командиром 12-го робочого екіпажу у чині майора.  19 березня 1830 р. імператор затвердив його на посаді поліцмейстера Миколаєва. Новопризначений тридцятисемирічний очільник поліції був атестований головою тимчасового розпорядчого комітету по Головному управлінню Чорноморського флоту і портів як „поведінки шляхетної, до служби старанний, дуже здібний і моторний” [7].

Г.Г.Автамонов розробив проект номінації вулиць Миколаєва, з яким у січні 1835 р. разом з міською думою звернувся до військового губернатора М.П.Лазарєва. Зважаючи на те, що новим проектом найменувань вулиць було охоплено усі частини міста і запропоновано багато назв, пов’язаних з кораблебудуванням і флотом, проект було затверджено [8]. Крім того, поліцмейстер вніс пропозицію „влаштувати у Миколаєві, за взірцем інших міст, на будинках жителів дошки з поясненням на них номеру, частини, кварталу та імені господаря..”,  доповідаючи при цьому,„що дошки ці можна зробити економічним чином, без усіляких утруднень жителів” [9].

У межах своїх повноважень миколаївська поліція здійснювала нагляд за торгово-промисловими закладами, театрами, клубами, готелями, шинками, публічними та нічліжними будинками, заїжджими дворами; видавала свідоцтва на право проживання у місті, наглядала за іноземцями, розшукувала та затримувала злочинців, опікувалась санітарним станом міста та пожежною безпекою.

1846 р. військовий губернатор М.П.Лазарєв звернувся до Міністерства внутрішніх справ з пропозицією щодо створення у Миколаєві постійної пожежної команди, для якої необхідно було витратити з міських коштів 4623 крб. сріблом (для купівлі коней – 1286 крб. 50 коп. та пожежного реманенту – 3336 крб. 50 коп.), але ця пропозиція так і не була підтримана впродовж багатьох років [10].

У листопаді 1846 р. штат міської поліції складався з поліцмейстера, трьох приватних приставів, семи квартальних наглядачів, діловода та дванадцяти канцелярських служителів, на їх утримання з міських коштів виділялось 2931 крб. 42 коп. У місті нараховувалось більше 4400 будинків, крім того, на території міських хуторів – майже 400 домоволодінь, населення Миколаєва значно збільшилося і нараховувало близько 38 тисяч мешканців, у місті також перебувала значна кількість „різного звання осіб”, які прибували сюди для виконання казенних та приватних робіт. Протягом 1844-1846 років міською поліцією було розглянуто 34480 справ [11]. Саме на ці обставини вказував очільник поліції Г.Г.Автамонов у своєму рапорті до губернатора щодо необхідності збільшення штату і жалування чиновникам міської поліції, адже „при окладі приватного пристава 101 крб. 80 ½ коп. (на рік) поліція не може мати здібних чиновників” [12].

1848 р. миколаївською поліцією було розглянуто 212 цивільних справ, 198 слідчих та кримінальних, 68 справ арештантів, з них на 1 січня 1849 р. вирішено 197 цивільних, 123 слідчих та кримінальних і 68 арештантських [13]; протягом 1850 р. міською поліцією було опрацьовано  12 064 справи, з них вирішено 11 200 [14].

З лютого 1851 р. миколаївську поліцію очолив П.М.Гулевич [15].

У квітні 1851 р. миколаївський поліцмейстер звернувся до військового губернатора віце-адмірала М.Б.Берха з проханням додати до виділених для щоденного нічного обходу міста 32-х осіб нижчих чинів та 4-х унтер-офіцерів ще певну кількість військовослужбовців морського та сухопутного відомства, посилаючись на чималу територію міста і часті крадіжки. Губернатор, у свою чергу, звернувся до миколаївського коменданта з клопотанням про збільшення кількості нижчих чинів, особливо у вихідні та свята, „...бо саме в ці дні робітники на волі більш вдаються до пияцтва”.  Вже у травні начальник штабу Чорноморського флоту і портів повідомив губернатора, що для нічного обходу міста щоденно надсилають у розпорядження поліції по 2 унтер-офіцери та 20 рядових з флотських екіпажів, крім того, для денного обходу у святкові дні – по 2 унтер-офіцери та 12 рядових, а внаслідок клопотання поліцмейстера вирішено додати ще по 2 унтер-офіцери та 10 рядових для нічного обходу, а також по 15 нижчих чинів при трьох унтер-офіцерах для денного обходу під час свят  [16].

Наприкінці 1853 р. в Миколаєві нараховувалось 5 044 будинки, 34 753 мешканці; протягом року укладено 432 шлюби, народилось 2 131, померло 1929 осіб (серед них зареєстровано значний випадок довголіття: селянин Тульської губернії Петро Ромашов помер у віці 132 років); сталося 3 пожежі; зареєстровано 9 нещасних випадків; 3 випадки насильницької смерті (новонароджена дівчинка, яку знайшли заритою у купі золи, виявилась мертвонародженою, п'ятимісячного хлопчика з’їла свиня, рядовий 4-го Ластового екіпажа Ян Янковський був убитий кріпосним Семеном Разумовським спільно з міщанином Макаром Новіковим „ненавмисно”); 8 самогубств (усі чоловіки). Головним заняттям жителів вищих звань були військові підряди, бідні займались візництвом, рибною та хлібною торгівлею у місті. З міських сум на утримання поліції було витрачено 2589 крб. 42 коп.; у миколаївській в’язниці утримували впродовж року 950 чоловіків та 250 жінок, в адміралтейському острозі, де перебували арештанти, що виконували роботи на користь морського відомства  – 679 чоловіків. Миколаївська поліція займалась: розшуком винних у крадіжках - 12, з них на суму більше 5860 крб. сріблом – 11 випадків, розслідуванням самогубств – 2, утаєння новонароджених дітей – 1, буйства – 8, розслідування фактів виявлення фальшивих грошей – 19, бродяжництво – 289, дезертирів – 40, прострочення паспортів – 145, грабежів – 6, „кормчество” – 37, пияцтво та бійки (найбільше випадків зафіксовано у січні, найменше – у лютому)  – 435; під наглядом поліції перебували 4 особи; міськими лікарями проведено розтин 26 осіб, виявлено „одержимих любострасною хворобою” – 61, „перебуваючих п’яними до розпачу життя” – 3, вбито кіньми та екіпажами – 10. Загалом міською поліцією впродовж року вирішено 228 кримінальних та слідчих справ, 154 боргових, 21 позовну, з інших причин – 7480 [17].

1 травня 1854 р. інспекторський департамент Морського міністерства надіслав повідомлення головному командиру Чорноморського флоту і портів про те, що „государь император высочайше повелеть соизволил: полицейским чиновникам городов Николаев и Севастополь иметь морские кивера, с морским гербом и гладким щитом, по цвету тровиц” [18].

У кошторисі миколаївської поліції на 1855 рік значаться: поліцмейстер (оклад – 342 крб. 85 ¾ коп.), чотири приватних пристави (102 крб. 85 ¾ коп.), вісім квартальних наглядачів (85 крб. 41 ½ коп.), діловод (114 крб. 28 ½ коп.), вісім канцелярських службовців (114 крб. 28 ½ коп.), нижчих чинів, відряджених військовим відомством – 2 унтер-офіцери (5 крб. 14 ¼ коп.), шістнадцять рядових (3 кр. 42 ¾ коп.), а також сімдесят два вільнонайманих (від 84 крб. до 85 крб. 41 коп). Загальна сума витрат на платню поліції разом з канцелярськими видатками (285 крб.) складала 9133 крб. 19 коп., причому за державний рахунок утримувались лише нижчі чини, інші – з коштів міського бюджету [19].

Під час Кримської (Східної) війни 1853-1856 рр. Миколаїв був основною тиловою базою Чорноморського флоту. Через нього до Криму йшли загони регулярних військ, обози з продовольством та зброєю, у місті було зосереджено близько 40 тисяч ополченців, які направлялись на фронт. В адміралтействі  виготовляли гарматні лафети, артилерійські снаряди тощо. До Миколаєва з Криму прибували обози з пораненими та хворими, приїжджали біженці, сюди були евакуйовані поліція та пожежна частина Севастополя.

26 жовтня 1855 р. за порядок у місті поліцмейстеру В.М.Карабчевському було оголошено Височайше благовоління [20].

У червні 1861 р. Сенат прийняв указ щодо відокремлення від поліції ведення слідства щодо кримінальних злочинів, передавши його у відання новоствореній посаді судового слідчого, який призначався губернатором спільно з прокурором і перебував у штаті повітового суду [21]. Вирішення дрібних справ, які не мали складу злочину, було передано для вирішення мировим судам [22].

У вересні 1860 року поліцейська та пожежна команди Миколаєва нараховували 133 нижчі чини [23].

Після скасування у липні 1861 р. кріпацтва у колишніх адміралтейських поселеннях були створені думи, а для завідування поліцейською частиною були призначені пристави по одному на два сусідні передмістя (з жалуванням 120 крб. на рік), приміське поліцейське управління знаходилось у підпорядкуванні міської поліції Миколаєва, витрати на утримання цих установ покладались на громади передмість.

У лютому 1867 р. штат поліцейської команди м. Миколаєва нараховував 6 унтер-офіцерів та 82 рядових, поліцейської – 2 унтер-брандмейстера та 43 рядових [24].

1869 р. віце-директором департаменту виконавчої поліції МВС статським радником Юферовим було проведено перевірку місць ув’язнення на Півдні Росії. Перевірка миколаївської кордегардії виявила ряд порушень: у двох одноповерхових будинках утримувались до 80 арештантів, кримінальні ув’язнені перебували в одних камерах з неспроможними боржниками, кухні не було, готували у камерах, до робіт на користь міста арештантів не залучали; в арештантському будинку ув’язнені спали без матраців, на голих дошках, на продовольство земство виділяло арештантам по 10 коп. кожному [25].

У лютому 1876 р. в штаті поліції Миколаєва, її частинах та передмістях значились: поліцмейстер, капітан 1-го рангу Олександр Семенович Стройніков (мав орден Св. Володимира ІІІ ст.), помічник поліцмейстера, капітан 2-го рангу Михайло Іванович Прокоф’єв (мав орден Св. Станіслава ІІ ст.), пристав у цивільних справах, надвірний радник Мойсей Петрович Сущенко (мав орден Св. Анни ІІІ ст), діловод, титулярний радник Іван Єремійович Бібіков, канцелярський чиновник, колезький радник Василь Іванович Лебедєв, канцелярські служителі Никанор Іванович Лейбін, Степан Анастасійович Фотакі, Аристарх Дмитрович Стоянов, Микола Андрійович Винявський; в Одеській частині поліції – пристав Семен Фіванович Леонард (мав орден Св. Станіслава 2-го ст.), квартальні наглядачі Григорій Олександрович Герасимов, Ілля Гаврилович Мастюков; у Московській частині поліції – пристав Осип Кононович Щербина (мав орден Св. Анни 3-го ст.), квартальні наглядачі Григорій Данилович Даниленко та Григорій Данилович Кононов; у 1-й Адміралтейській частині – пристав Йосип Олексійович Нежинець (мав орден Св. Станіслава 3-го ст.), квартальний наглядач Василь Лукич Солуха; у 2-1 Адміралтейській частині – пристав Микола Федосійович Цаца (мав ордени Св. Анни 3-го ст. та Св. Станіслава 2-го ст.), квартальний наглядач Данило Кіндратович Чебаненко; у Річковій частині поліції – завідувач частиною Аполлон Вікторович Пєрєлєшин та його помічник Олександр Павлович Глаголєв; міською в’язницею завідував Андрій Олександрович Нежинець; міськими хуторами опікувався Семен Васильович Вергілесов; були приставами у передмістях Богоявленську та Покровську – Микола Якович Безунов, у Воскресенську та Калинівці – Іван Максимович Солодухін, у Березнегуватому та Висунську – Єгор Терентійович Кушинов [26].

З другої половини 70-х років ХІХ ст. у Миколаївському військовому губернаторстві діяв стан посиленої охорони, губернатор видавав накази про підтримання державного порядку і спокою, у місті було посилено штат поліції. Поліцейське управління на початку 80-х років очолював поліцмейстер А.П.Пєрєлєшин.

У січні 1895 р. в штаті міської поліції значились поліцмейстер та його помічник, чотири пристави, завідувач міськими хуторами, вісім квартальних наглядачів, 22 околодочних наглядачів та 227 нижчих чинів поліцейської команди, з них 152 городових (утримувались за рахунок міських коштів), 45 городових та 30 кінних стражників (утримувались за державний рахунок)  [27].

1900 року утримання особового складу поліції потребувало 2618 крб. [28].

1903 р. поліцмейстер отримував 2104 крб. 85 коп., його помічник – 2100 крб., діловод – 485 крб., чотири пристави та завідувач міськими хуторами – 402 крб. 85 коп., вісім квартальних наглядачів – 335 крб. кожний  [29].

1905 рік відомий зростанням революційного руху на території усієї Росії, не оминули ці події й Миколаївщину. Крім систематичних страйків на миколаївських заводах, продовжував зростати і селянський рух: у повітах і волостях Херсонської губернії селяни громили економії, палили і знищували поміщицьке майно. Ані репресії, ані вмовляння влади не могли спинити хвилі народних виступів, протягом року на території сучасної Миколаївщини селянським рухом було охоплено 50 населених пунктів. До березня 1906 р. із 44 незавершених слідчих справ у зв’язку з погромами маєтків у Херсонському повіті 6 справ припадало на села Євгенівку, Павлівку, Новокондакове, Іванівку, Новософіївку сучасних Снігурівського та Березнегуватського районів. Восени 1906 р. особливо значні селянські виступи відбулися у Голті, Ольвіополі й Богополі (нинішній Первомайськ), де селяни роззброювали поліцію, розправлялися із землевласниками.

1908 р. у миколаївському градоначальстві проживало 102 036 осіб, діяло 23 промислових підприємств, вантажообіг торгівельного порту склав 76631738 пудів, у ньому впродовж року побувало 328 суден, з них 222 – з-за кордону. Протягом 1908 р. в м. Миколаєві зареєстровано 131 злочин, серед них 37 крадіжок, 22 розбійні напади, 17 пограбувань, 14 випадків нанесення побоїв, 11 вбивств, 7 злочинів проти государя та членів імператорського дому, 6 чиновницьких злочинів [30]. У цьому році у Миколаєві було споруджено каторжну в’язницю. Одним із її перших в’язнів став Григорій Іванович Котовський, засуджений на 12 років, який перебував тут близько двох років. 1912 року сюди з м. Володимир було переведено відомого революціонера Михайла Фрунзе.

Наступними роками поряд з розслідуванням кримінальних злочинів миколаївська поліція більшу частину часу приділяла боротьбі зі зростаючим революційним рухом. У Миколаєві – суднобудівному і портовому місті – становище було особливо гострим, адже більшість заводів виконувала військові замовлення. З початком першої світової війни 1914 р. більшість робітників була мобілізована до армії, інші фахівці працювали на підприємствах як військовозобов’язані. На заводах був встановлений порядок обов’язкових понаднормових робіт, за яким робітники лише на третю добу потрапляли додому. Крім місцевих жителів, на заводах працювали фахівці т. зв. контрагентних підприємств з Петербургу та інших міст Росії. Так у 1915 р. на будівництві лінійного корабля „Императрица Мария” працювало 120 осіб з інших міст. Як доносив градоначальнику поліцмейстер, „... вони вимагали підвищення зарплатні та мали розкладаючий вплив на інших працівників”. Для попередження революційних виступів штат поліції та жандармерії було збільшено.

Крім того, у Миколаєві діяли різноманітні підпільні організації, які час від часу підбурювали працівників до страйкування. Більшовицька організація Миколаєва проводила агітацію серед робітників суднобудівних заводів „Наваль” і „Руссуд” та солдат, налагодила друкування та розповсюдження листівок. У грудні 1914 р. партійну групу вдалося ліквідувати, захопити друкарню та арештувати „всіх головних діячів”. У донесенні миколаївського градоначальника Департаменту поліції за лютий 1915 р. повідомлялося: „Деякі члени тієї ж групи, які залишилися, продовжували у січні збір грошей для тієї ж мети (для допомоги депутатам-робітникам)”.

За роки війни на території губернії сталося 86 страйків, у яких взяли участь 23 тисячі робітників. Для придушення найтривалішого антивоєнного страйку на заводі „Наваль” на початку 1916 р., коли відбулася примусова мобілізація до діючої армії 6 тисяч працівників, знадобилися додаткові наряди поліції з Одеси та Херсона.

У березні 1917 р. поліцейські установи були ліквідовані.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.ДАМО, Ф-230, оп.1, спр. 4, арк. 13.
2.Там саме, арк. 22.
3. Там саме, арк. 32-34, 42-43, 65, 70.
4. Там саме, спр. 153, арк. 58-59.
5. Там саме, спр. 219, арк. 3.
6. Там саме, арк. 8.
7. Там саме, спр. 146, арк. 3-4зв.
8. Там саме, спр. 208, арк. 10.
9. Там саме, арк. 7.
10. Там саме, спр. 1295, арк. 3-3зв.
11. Там саме, спр. 1295, арк. 32-33.
12. Там саме, арк. 10-11.
13. Там саме, спр. 305, арк. 4зв. – 5.
14. Там саме, спр. 692, арк. 4.
15. Там саме, спр. 699, арк. 1,5; спр. 836, арк. 9.
16. Там саме, спр. 844, арк. 1, 6, 9.
17. Там саме, спр. 1895, арк. 1-27зв.
18. Там саме, спр. 1524, арк. 4.
19. Там саме, спр. 1588, арк. 19.
20. Там саме, Ф-231, оп. 1, спр. 1083, оп. 1, арк. 31.
21. Там саме, спр. 453, арк. 38-74.
22. Там саме, арк. 104.
23. Там саме, спр. 136, арк. 43-45 зв.
24. Там саме, спр. 707, арк. 9.
25. Там саме, спр. 721, арк. 16-17.
26. Там саме, спр. 1284, арк. 82-83.
27. Там саме, Ф-229, оп. 1, спр. 4, арк. 6, 7.
28. Там саме, спр. 70, арк.1.
29. Там саме, спр. 4, арк. 186.
30. Там саме, спр. 1275, арк. 2зв., 6зв.-7, 23, 35.

В розділі Документальнi виставки on-line ви знайдете виставку "З історії поліції Миколаєва (1789-1917 рр.)"