Юлія Бугаєвська,
головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів Державного
архіву Миколаївської області

«Атомград на Бузі» - з такою назвою розпочиналося будівництво потужного підприємства енергетики, частини великого енергетичного вузла України – Південно-Української атомної електростанції в Миколаївській області.

Початок 1975 року. Куточок Миколаївщини. Чисте поле. З одного боку – лісосмуги з довгою звивистою балкою, з іншого – гранітні береги Південного Бугу. На фоні цієї картини: невеликий кілок – передвісник великої будови – Південноукраїнської АЕС. Це опис найперших фото з початку будівництва електростанції. Трохи далі, над річкою, у мальовничому місці розкинуться квартали міста енергетиків з сучасними будинками, школами, клубами, магазинами, кінотеатрами.

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 20 травня 1975 р. №  181 «Про надання земельних ділянок Південно-Українській атомній електростанції Міністерства енергетики та електрифікації СРСР» виділено земельну ділянку загальною площею 1074,36 га. [1] На площі, що перевищувала тисячу гектарів, було заплановано звести величезні корпуси енергоблоків, дев’ятиповерховий будинок дирекції, лабораторії, побутові приміщення, котельну, склади, залізничну станцію. Річку й балку мали перегородити греблями гідроелектростанцій.

Проект електростанції розробляло харківське відділення Всесоюзного інституту «Теплоелектропроект».

12 лютого 1975 р. на посаду виконувача обов’язків директора майбутньої Південно-Української АЕС було призначено В.Г.Коваленка, який пропрацював на цій посаді до серпня 1976 р.; далі він працював заступником директора з капітального будівництва ПУ АЕС до квітня 1980 р.

26 липня 1976 р. директором Південно-української АЕС було призначено Володимира Павловича Фукса.

Величезний обсяг робіт з будівництва забезпечувала потужна будівельна база, що включала автопідприємства, дільниці механізації, цех передмонтажних операцій, складальні майданчики, бетонний і асфальтобетонний заводи, полігон залізобетонних виробів, деревообробний і домобудівний комбінати.

Навесні 1975 р. розпочато будівельні роботи. 24 квітня 1975 р. головний геодезист В.В.Онищенко зробив розбивку автошляхів і за його командою бульдозеристи Браганець і Сакович почали знімати верхній шар землі. [2]

5 травня 1975 р. на промисловому майданчику було забито перший кілок – репер. Ця дата вважається початком будування першого реактору.

На великому будівництві важливе все: і шляхи, і підсобні приміщення, і житло, і будівлі культурно-побутового призначення, але головне, заради чого і зводиться все це –  реакторний корпус і машинний зал. У першому корпусі розміщується серце будівництва, у другому – її в’язи. Круглий реакторний корпус діаметром 48 метрів піднявся на висоту 76 метрів. Будівля машинного залу також вражала своїми розмірами – довжина його дорівнювала 280 метрам.

Споруджувати електростанцію на Бузі було доручено новоствореному управлінню будівництва  Південноукраїнської атомної електростанції ордена Леніна тресту «Донбасенергобуд». До цього досвідчений колектив будував Зміївську, Старобешівську, Углегорську, Новочеркаську, Курську, електростанції, Криворізьку доменну піч № 9 та ряд інших об’єктів. Головним інженером будівництва був Микола Стулін.

Одними з перших приступили до роботи автогрейдерист М.М.Побежимов, автоскреперисти П.Г.Білоус, І.М.Бабась, М.Д.Сопільняк, екскаваторник І.І.Кравченко та інші. З різних міст України прибули вони на будівництво до Миколаївщини. [3]

9 вересня 1976 р. у фундамент реактора укладено перший кубометр бетону, а також капсулу з нержавіючої сталі зі «Зверненням до нащадків третього тисячоліття». Високої честі брати участь у закладанні фундаменту реактора № 1 були удостоєні ударники праці Леонід Самойлович Топчій, Сергій Михайлович Колесник, Володимир Петрович Дьомін, Микола Васильович Хомутовський, Володимир Іванович Ковчак, Геннадій Олександрович Крюков та інші. Далі почалося й будівництво Ташлицької греблі ставу-охолоджувача для АЕС. Найбільше довелося попрацювати над будуванням реакторного корпусу. Вимоги тут високі, вони ще більше підвищились після того, як стіни башти піднялися на дванадцять метрів. На цій висоті робиться геометричне перекриття – укладається монолітний залізобетон, а поверх – суцільний настил зі сталі. На цю плиту й опирається вся вага реактора і чимало приборів. Будівля реактора повинна бути повністю геометрична. І все це залежало від теслярів-бетонярів. Будівельників непокоїла думка – як прискорити темпи роботи зі зведення споруди-гіганта. Було внесено пропозицію: арматуру встановлювати не окремими деталями набору, а цілими блоками, зварюючи їх у цеху. Потім блоки підвозилися до будівлі реактора і краном подавалися на місце. Першою зварювати такі блоки почала бригада арматурників Василя Вітутянського промдільниці № 8.

Легкої роботи на будівництві реакторного корпуса не було, всюди потребувалася підвищена якість, абсолютна точність виконання. Проте останній ярус все ж виділявся: це купольна частина реакторного корпусу. Тут вирішили проводити роботи з допомогою армоблоків. Всі вони складної конфігурації, збільшених габаритів. Внутрішня частина куполу, як і внутрішні стіни облицьовувалися. Робота тяжка, зварювальники з бригади Абдуллаєва показали тут свою майстерність. Рентгенівський контроль підтвердив якість виконаних робіт.

На зварюванні стиків трубопроводів парогенератора своє уміння виявили зварювальники з бригади В’ячеслава Сотника: Михайло Данилов, Володимир Андрущенко, Іван Стебловський, Володимир Деревицький, Микола Демиденко, Василь Яновський. Трубопроводи майже метрового діаметру виготовлені були зі спеціальних сталей, зварювання їх проводилося у середовищі інертного газу – аргону. Технологія складна, роботи велися змінами цілодобово.

Кожний трудовий день наближав хвилюючий момент пуску першого енергоблоку Південно-Української АЕС. Серед передових колективів, які споруджували велетень атомної енергетики, була бригада монтажників з тресту «Донбасатоменергомонтаж» на чолі з Василем Миколайовичем Синьонком. Свою високу професійність цей колектив довів при споруджені реакторного відділення першого енергоблоку, й надалі вів монтаж сталевих конструкцій на другому енергоблоці. [4]

У вересні 1980 р. у реакторному відділенні було завершено монтаж і проведено випробування полярного крана вантажопідйомністю 400 тонн, з допомогою якого згодом здійснювалося підняття й встановлення корпусу реактора, парогенераторів та іншого великовагового устаткування.

У лютому 1981 р. до монтажу роторів турбіни-мільйонника, виготовленої на Харківському турбінному заводі ім. С.М.Кірова, приступила бригада О.В.Ритикова з Південно-Українського монтажного управління тресту «Теплоенергомонтаж». У березні в апаратному відділені встановлено в проектне положення корпус реактора. Цю операцію здійснили монтажники з бригад Зоріна та Могилевича з Костянтинівського монтажного управління тресту «Теплоенергомонтаж». Далі монтажники з бригади Юрчука з цього ж тресту встановили останній 4-й парогенератор.

Наприкінці весни 1981 р. подали напругу на пускорезервний трансформатор, що дало змогу розпочати прокручування механізмів у головному корпусі і допоміжних об’єктах станції. Успіх справи забезпечували бригади Власенка, Споденка, Терещенка у співпраці з трудівниками електроцеху дирекції і налагоджувально-монтажного управління тресту «Електропівденмонтаж».

Вже у вересні 1981 р. на будівельний майданчик прибув останній надвеликоваговий трансформатор – перший у Радянському Союзі ЦТ 1250000/330, сконструйований і виготовлений колективом Запорізького трансформаторного заводу. Наприкінці грудня 1981 р. у купол реактору покладено останній кубометр бетону й завершено спорудження апаратного відділення. [5]

У червні 1982 р. у реакторному відділені здійснено спуск електродвигунів головних циркуляційних насосів, було поставлено під напругу ВРП-330.

На цей час гідробудівники БУ «Дніпробуд» завершили роботу у першій черзі блочної насосної станції. Станція прийняла першу технічну воду і подала її на реакторне відділення. Почалося гідровипробування і циркуляційна промивка першого контуру. На блоці стартував перший етап пусконалагоджувальних робіт. Працівники Південно-Української спеціалізованої дільниці тресту «Гідроспецбуд» вибрали перші кубометри ґрунту з підвідної штольні майбутньої Ташлицької ГЕС-ГАЕС. Почалася гаряча обкатка обладнання.

У жовтні 1982 р. виконано пуск і випробування турбоагрегату на холостому ходу. Турбіну – «мільйонник» виведено на номінальні оберти. Здійснено випробування захисної оболонки реактора на щільність і міцність.

Для встановлення касет прибула група спеціалістів з Нововороніжської АЕС: Сухарєв, Юдін, Сафаров, Мещеряков, Бахирєв. Перша касета була закладена 20 листопада 1982 р. Робота велася позмінно, касети одна за другою встановлювалися у реакторі. ТВЕЛи (тепловиділяючий елемент) були встановлені за шість діб. Коли вчені та спеціалісти впевнилися у правильності установки касет, почалися роботи з ущільнення реактора і першого контуру.

9 грудня 1982 р. усі елементи реактора були введені на мінімальний контролюючий рівень – здійснено фізичний пуск реактора – почалася ланцюгова реакція. [6]

20 грудня 1982 р. турбіна потужністю в 1 мільйон кіловат, одержавши пару від атомного реактора, була виведена на проектні обороти. Південно-Українська атомна електростанція ввійшла до кола діючих.

Нині енергетичне підприємство офіційно називається ВП «Південно-Українська АЕС», входить до складу державного підприємства Національної атомної енергогенеруючої компанії «Енергоатом» України і є частиною Південноукраїнського енергетичного комплексу. Щорічне вироблення електоренергії – 17 млрд. кіловат-годин, що становить 10% загальнодержавного виробництва електроенергії і близько 25% виробництва АЕС України.

Список використаних джерел:

1. ф. Р-992, оп. 12, спр. 1580, арк. 87.
2. Божаткин М.И. Мирный атом: Документальная повесть. – К.: Дніпро, 1983. - С.50-53.
3. Газ. «Південна правда», № 80, від 5 квітня 1975 р., С. 1.
4. Газ. «Південна правда, № 228, 1 жовтня 1982 р., С.3.
5. Газ. «Південна Правда», № 292, 21 грудня 1982 р., С.3
6. Газ. «Південна Правда», № 287, 14 грудня 1982 р., С.1.