І.В.Крикалова
Головний спеціаліст
Державного
архіву Миколаївської області

У 1925 р. при Миколаївському будинку піонерів був створений гурток дитячої художньої самодіяльності «Червоний галстук», який складався з заводської та шкільної молоді. Успішні виступи цього гуртку привернули до себе увагу юних глядачів, за рік члени гуртка дали вистав для 31500 дітей, зацікавив їх, вони полюбили своїх акторів.

У листопаді 1927 р. гурток був реорганізований у театр юного глядача. У ньому не було жодного професіонала, крім режисера, жодного актора з театральною освітою. Увесь багаж молодих ентузіастів складався з захоплення мистецтвом, палкого бажання вчитися та, вочевидь, чималих здібностей, якими кожен володів. Щасливому випадку було завгодно, щоб на цей молодий колектив звернув увагу заслужений артист РРФСР М.С.Плотніков, який став першим педагогом і, по суті, художнім керівником. Він дав акторам начатки мистецьких знань та практичні навики у творчий роботі. Цілий ряд молодих акторів, зіткнувшись з серйозною роботою, потім закінчили театральні вузи та технікуми.

Першим директором ТЮГ був М.І.Григор’єв, першим художнім керівником - В.Кредін, надалі у театрі працювала режисерська колегія [1].

Театр на початку своєї діяльності не мав певної матеріальної бази, що, безумовно, обмежувало його роботу [2]. У доповідній записці директора театру Шипітієвського до голови Миколаївської міської ради від 14 лютого 1935 р. зазначалося:  «…стан  Миколаївського театру юного глядача нині, як ніколи, дуже важкий, на сьогодні працівникам театру протягом місяця не виплачується заробітна плата, заборгованість перед оркестром становить півтора місяці, крім цього, театр має заборгованість з виплати за разову роботу наступні суми: … авторського гонорару – 1500 крб., … постановнику Венгре – за постановку п’єси «Продолжение следует» - 1000 крб., композитору за музику – 800 крб., перукарю за перуки – 300 крб. … Для дітей старшого класу з колосальною скрутністю здали п’єсу «Продолжение следует», зараз немає можливості продовжити роботу над постановкою п’єси «МИК» для дітей молодшого класу» [3]. Приміщення театру вимагало ремонту, у ньому не було фойє, де можна було б проводити роботу з глядачами до початку вистав, роздягальня була затісна, актори ТЮГ не мали відповідних умов для підготовки до роботи (через відсутність окремих акторських кімнат).

Незважаючи на труднощі, 1937 рік (десятирічний ювілей) театр зустрів значними досягненнями. До репертуару театру 1936-1937 рр.  було включено ряд нових п’єс – «Казка про царя Салтана», «Недоросль», «Запорожець за Дунаєм». Художній керівник театру – С.А.Мануйлович вміло керувала роботою, зокрема, поставила складну виставу «Казка про царя Салтана», а у ляльковому театрі, який діяв при ТЮГ – «Гусеня».

До свого десятирічного ювілею театр готував такі вистави: «Дитинство» М.Горького, «Золотий ключик» Толстого, «Як гартувалася сталь» М.Островського, у ляльковому театрі (режисер - О.С.Юшкевич) готувалися п’єси: «Сигнал», «Казка про рибака та рибку», «Троє поросят», «Червона шапочка». Ляльковий театр при Миколаївському ТЮГ за 4 місяці 1937 р. дав 100 вистав для 20 тисяч глядачів. У його репертуарі було на той час 6 п’єс та 8 естрадних номерів для дошкільнят та учнів.

Репертуарний план давав можливість продемонструвати творчі сили акторам театру. Оркестр під керівництвом І.С.Бруна музично оздоблював вистави театру: прекрасне звучання музики Римського-Корсакова у казці «Казка про царя Салтана», та мелодійну музику Гулака-Артемовського у «Запорожці за Дунаєм». Художник театру Б.В.Трегуб яскраво оформив останній спектакль за орнаментальними мотивами народного мистецтва.

Новою рисою ТЮГ стало підвищення інтересу до його вистав дорослого глядача, що особливо помітно було під час вистави «Запорожець за Дунаєм» у постановці режисера О.К.Бондарчука, котра пройшла на сцені 36 раз, що свідчить про симпатію глядача до комедії та музичних форм.

Серед найбільш талановитих акторів театру були: Р.А.Гаврилко, котрий створив образи блазня у «Казці про царя Салтана», скупого рицаря, Мітрофанушки, але найбільше його досягнення - створення складного історичного образу героя епохи Відродження, борця за науку – Галілео Галілея у виставі «Великий єретик». Актор Л.Г.Юштейн створив образи царя Салтана, Пімена, Івана Карася (наповнений гумором та життєрадісний). Акторка О.С.Станченко вдала створила такі різноманітні образи, як Бабариха, Одарка, герцогиня Медичі; акторка Н.Б.Соколова показала добрі музикальні та вокальні здібності.

1937 р. театр тричі виїздив на село з виставами, був у гастрольних подорожах у м. Херсон та у Кірові [4].

У 1934-1937 рр. видавався печатний орган ТЮГ газета «Юний глядач», де глядачі давали оцінку роботи театру, печаталися критичні статті, розповіді акторів про роботу над п’єсами тощо [5].

З 1937 р. художньо-режисерську частину театру очолив К.М.Францев, досвідчений постановник і педагог [6].

До відкриття театрального сезону 1939-1940 рр. театру Миколаївською міською радою було виділено 140000 крб. на ремонт. У зв’язку з його проведенням театральний сезон був відкритий  4 листопада 1939 р. [7].

За роботу та громадську діяльність у 1931-1940 роках театр був нагороджений ювілейною медаллю Т.Г.Шевченка, а колектив був премійований творчим відрядженням до Москви та Ленінграду [8].

Театральний сезон 1941 р. театру у рідному місті провести не судилося, війна перекреслила всі плани та творчі задумки. Колектив Театру юного глядача пережив евакуацію, його шлях пролягав з Миколаєва до м. Будьоновськ, далі до м. Мари (Середня Азія),  де театр був тимчасово об’єднаний з Кишинівським театром [9]. Згідно з наказом Комітету у справах мистецтв при РНК СРСР з 27 вересня 1943 р. театр був переведений до м. Георгієвськ (Північний Кавказ), вже на початку жовтня 1943 р. трупа прибула до місця призначення та приступила до роботи у повному складі  [10].

З 1 серпня 1943 року театр очолив Абрам Григорович Вайсенблюм, який вже був директором  ТЮГ  з червня 1940 р. по липень 1941 р., до призову його до Червоної Армії. Після поранення він знов повернувся до керівництва театром [11]. А.Г.Вайсенблюм згуртував колектив, зберіг його цілим та працездатним протягом перебування під час Великої Вітчизняної війни у евакуації, невтомно працював на чолі колективу по поверненні до Миколаєва. Художнім керівником театру залишився К.М.Францев (його смерть незадовго до повернення театру до рідного міста стала великою втратою для колективу). З 1944 р. художнім керівником працював А.Л.Оселедчик, якому належали кращі постановки театру 1940-1950-х років [12].

З 15 серпня по 4 грудня 1943 р. театром було дано на стаціонарній сцені (кількість місць у залі – 350): ранкових вистав – 1 (глядачів – 350), вечірніх – 54 (глядачів – 13343), вистав на виїзді – 27 (глядачів – 7352). Всього  було дано 82 вистави, які відвідали 21045 глядачів. Йшли такі вистави: «Урок жизни» - 7 вистав, «Без вины виноватые» - 12, «Чужой ребенок» - 13, «Жди меня» - 9, «На бойком месте», «Парень из нашого города», «Русские люди», «Предложение», «Юбилей», «Крепостные», «Женитьба»  [13].

За весь період роботи у 1943 р. прибуток театру склав 25801,90 крб. (за 82 вистави), план був перевиконаний на 150 відсотків [14].

У Георгієвську за травень 1944 р. на стаціонарі театром було дано 79 вистав (19521 глядач), на гастролях – 58 (10897 глядачів) [15].

Театральні бригади ТЮГ обслуговували колгоспи Георгіївського району, воїнів військових частин та поранених, які лікувалися у шпиталях [16].

Збереглася велика кількість відгуків від глядачів тих місць, де колектив виступав у період евакуації. Так, наприклад, подяка від начальника військової бази НКО № 21 м. Георгієвськ від 27 лютого 1944 р.: «Від імені офіцерського, сержантського  і рядового складу висловлюємо глибоку подяку за виставу, поставлену Вами 24 лютого до дня Червоної Армії… Багатообразна форма роботи Вашого колективу, його сміливий ритм, образність, поєднання трагізму та легкого гумору створюють для глядача враження ілюзії та чудовий відпочинок…» [17].

Проте всі творчі помисли колективу театру, безперечно, були пов’язані з рідним містом та глядачами. Після звільнення 26 березня 1944 р. м. Миколаїв від тимчасової нацистської окупації, постало питання реевакуації театру юного глядача. На ім’я голові облвиконкому Борисова була надіслана Урядова телеграма від заступника голови Раднаркому України Бажана від 6 червня 1944 р. «Пропоную негайно розглянути питання про повернення до Миколаєва театру юного глядача з Георгієвська та надання приміщення створення необхідних умов тчк Відсутність постанови гальмує справу реевакуації театру» [18].

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 14 червня 1944 року № 188 «Про асигнування на реевакуацію та поновлення діяльності Миколаївського драматичного театру «Юного Глядача» у зв’язку з визволенням м. Миколаєїв від окупантів було вирішено реевакуювати ТЮГ з м. Георгієвськ у серпні 1944 р.; передати для роботи театру колишнє приміщення Будинку лікарів, переобладнавши його під театральне, виділити дирекції ТЮГу з місцевого бюджету для ремонту 50 тис. крб., передбачити при складанні кошторису на ІІІ квартал 1944 р. ще 150 тис. крб. на ремонт та переобладнання приміщення та 50 тис. крб. – на витрати, пов’язані з переїздом колективу театру та перевезенням майна; зобов’язати виконком Миколаївської міської Ради депутатів трудящих забезпечити працівників театру житлом у кількості 18 квартир [19].

24 липня 1944 р. робота ТЮГ у м. Георгієвськ була завершена, трупа театру готувалася  до виїзду у рідне місто [20].

12 вересня 1944 року ТЮГ почав свою роботу у Миколаєві з прем’єр: «Розкинулось море широке», «Хлопець із нашого міста», «На  жвавому місці» та ін. [21].

Опікувалася роботою театру не лише місцева влада: 21 жовтня 1944 р. була прийнята постанова Ради Народних комісарів УРСР і Центрального комітету КП(б)У № 1389 «Про поновлення роботи Миколаївського обласного українського театру юного глядача», відповідно до котрої виконком Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих мав забезпечити театр безперебійним фінансуванням, надати театру юного глядача приміщення, а також забезпечити робітників театру квартирами та відкрити для них їдальню закритого типу [22]. Для театру юного глядача було відбудоване зруйноване приміщення Будинку лікарів. Відбудовчі роботи коштували 350 тис. крб.  [23].

1947 року театрові виповнилося 20 років. Для проведення святкових заходів з міського бюджету було виділено 40 тис. крб. [24].

За 20 років театр зіграв 5600 вистав, було обслуговано 1960000 глядачів, випустив 120 прем’єр, з яких найбільший успіх мали вистави: «Кіт у чоботях» Шарля Перро, «Сказка о царе Салтане» О.С.Пушкіна, «Снежная королева» І.Шварца, «Хрустальный башмачок» Т.Г.Габбе; з російської класики: «Недоросль» Фонвізіна, «Не было ни гроша, да вдруг алтын», «Доходное место» Островського; з західноєвропейської класики – «Забавний случай» Гольдоні, «Мещанин во дворянстве» Мольєра; з вистав радянської драматургії – «Як гартувалася сталь» М.Островського, «Син полка» В.Катаєва. Було проведено 2476 шефських концертів, з них для дітей – 385, на заводах – 387, у селах – 402, для воїнів Радянської Армії – 1123, на виборчих дільницях – 179 (при цьому було обслуговано 623210 глядачів, з них дітей – 59272, робітників – 101425, колгоспників – 50555, військовослужбовців – 383733, виборців – 28225) [25].

Серед основної групи акторів, що пройшли шлях з театром, можна назвати: А.С.Патенко, творча діяльність котрої з 1932 р. пов’язана з театром. Ліричний та драматичний талант акторки, сповнений привабливості, розкривався у таких ролях, як Золушка у «Кришталевому черевичку», Любов Шевцова у «Молодій гвардії» за романом О.Фадєєва. Артист Р.А.Гаврилко також заслужив любов глядачів. Кращі з його ролей: Микола з п’єси «На Вкраїні милій», Дон Жуан з п’єси «Кам’яний гість». Актор А.Є.Карлін зіграв ряд ролей радянського та класичного репертуару: короля у «Кришталевому черевичку», писаря в «Майской ночи», Єлеся в п’єсі «Не было ни гроша, да вдруг алтын». У цих ролях актор показав творчу зрілість, майстерність, філігранність в роботі над образами. Серед корінних тюгівців можна виділити І.П.Асєєва, О.Й.Станчик, Б.І.Бронштейна, Г.С.Русанова, К.М.Мартинова, А.М.Безмана. Зросла творча талановита молодь – Т.С.Полюх, І.А.Корнієнко, Г.Б.Цвєткова, Г.С.Іванівський. Під час довгої роботи у театрі розкрився талант композитора І.С.Бруна, який з перших років працював у театрі, концертмейстера Н.Я.Різницької, талановитого художника Б.В.Трегубова, художнього керівника Б.Л.Оселедчика.

Історія репертуару театру характеризувалася трьома основними лініями. По-перше, класичні твори для дітей: «Кіт у чоботях» Шарля Перро, «Казка про царя Салтана» О.С.Пушкіна, «Сніжна королева» Шварца, «Кришталевий черевичок» Габбе, «Казка про Івана-царевича, про землю родиму і матусю любиму» Гольдфельда. По-друге, ряд творів російської, української та світової класики: «Недоросль» Фонвізіна, «Сорочинський ярмарок», «Майська ніч» за М.Гоголем, «Доходное место», «Не было ни гроша, дав друг алтын» М.Островського, «Забавный случай» Гольдоні, «Міщанін у дворянстві» Мольєра, «Хижина дяди Тома» Бічер-Стоу. Нарешті, велика низка п’єс радянської драматургії: «Як гартувалася сталь» М.Островського, «Белеет парус одинокий» та «Син полку» В.Катаєва, «Казка про правду» М.Алігер, «Юність батьків» Б.Горбатова, «Червоний галстук» С.Михалкова та «Молода гвардія» за романом О.Фадєєва [26].

У 1944-1947 рр. актори та працівники театру Оселедчик, Патенко, Гаврилко, Станчик, Карлін були нагороджені Почесними грамотами Верховної Ради Української РСР  [27].

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 6 листопада 1948 р. № 2588 «Про присвоєння Миколаївському державному театру Юного глядача імені ХХХ-річчя ВЛКСМ» у зв’язку з 30-річним ювілеєм Всесоюзної Ленінської Комуністичної Спілки Молоді Миколаївському державному театру Юного глядача було присвоєно ім’я на честь ХХХ-річчя ВЛКСМ [28].

Починаючи з 1949 р. ТЮГ працював без грошової дотації, тобто на самофінансуванні. Знаходився у приміщенні по вул. Привозна, 59. Сцена театру була добре обладнана, мала нову електроосвітлювальну апаратуру, зал для глядачів був розрахований на 600 місць, обладнані були також підсобні приміщення, гримвбиральні для акторів. Проте фойє не забезпечувало потреб глядачів – вміщувало близька ста осіб, не було роздягальні [29].  У першому кварталі 1949 р. театр працював з великим напруженням, проте план виконав на 90 відсотків. Творчий колектив театру провів 24 творчі зустрічі.  Після кожної вистави практикували глядацькі конференції. У першому кварталі 1949 р. театр підготував 5 прем’єр: «Три мушкетера», «Зорі в тумані», «Зелена скринька», «Мирандолина», «Два капитана», були поновлені вистави «Як гартувалася сталь» та «Майская ночь» [30].

1950 р. ТЮГ випустив нові постановки: «Юліус Фучик», «Сонячний будинок», «Чудовий клад», «Життя починається знову» «Красная ракета», «Дубровский», «Бедная невеста», «Не смейте задерживать», «Весна», «На старте», «Белый ангел», «Удивительный подарок», «Багряная осень», «Возвращенное детство», «Великий еретик», «Машенька». Ці спектаклі – творчі вдачі колективу, про це свідчили факти – вистава «Юліус Фучик» пройшла 26 разів, її відвідало 13000 глядачів. Під час весняно-літніх польових робіт театр обслужив 86 колгоспів та радгоспів Миколаївської області. Було показано 90 вистав за п’єсами: «Земля», «Сонячний дім», «Людина живе тільки раз», «Два капітани», «Бідна наречена», «Весна». Талановито були виконані ролі Павки Корчагіна у виставі «Як гартувалася сталь» та Сашка Григор’єва у виставі “Два капитана» молодим актором театру Чулімовим. Протягом року  акторами театру було зіграно 457 вистави (за планом – 390), кількість глядачів становила 134 тис. (за планом – 132 тис.) [31].

Приміщення театру потребувало ремонтних робіт. У 1951 році театру для ремонту були виділені кошти – 65 тис. крб., з них на 15 грудня 1951 р. було освоєно 60 тис. крб.: перекрито дах всього приміщення театру, зроблено паркетну підлогу у фойє, коридорах та червоному кутку театру, проведено побілку фасаду, внутрішніх стін та стелі театру [32].

Репертуар театру на 1 січня 1952 р. складався з 24 п’єс (поставлено 11 нових, серед них – «Женитьба» Гоголя, «Загибель ескадри» Корнейчука). Найкращі вистави ТЮГ на той час - «Атестат зрілості», «Земля», «Івасик-Телесик», «Ромео і Джульєтта», «Юліус Фучик» [33]. За перше півріччя 1952 р. Миколаївським обласним театром юного глядача ім. ХХХ-річчя ВЛКСМ було проведено 239 вистав (за планом 210), які відвідало 75 тис. глядачів, сума доходів склала – 443 тис. крб. [34].

У наказі Комітету у справах мистецтв УРСР «Про підсумки огляду діяльності театрів юного глядача» № 574 від 11 липня 1952 р. було зазначено, що «Миколаївський театр… створив цікавий різноманітний репертуар, досяг гарної якості вистав, що забезпечило йому високе відвідування і творчий успіх». За проведення огляду були оголошені подяки директору Миколаївського ТЮГу А.Г.Вайсенблюму, головному режисеру А.Л.Оселедчику та акторам театру. Слід зазначити, що на той час  в Україні працювало всього чотири театри юного глядача (Миколаїв, Львів, Одеса, Київ) [35].

За 10 місяців 1957 р. театр дав 277 вистав, які проглянули понад 100 тис. глядачів. Близько ста вистав провели у районах області. У театрі були поставлені п’єси  «Оптимістична трагедія», «Партизанська іскра», «Дні юності», «Чудовий сплав». Проте, репертуарна лінія театру відзначалася нерівністю. Поряд із спектаклями, що були святом і для акторів і для глядачів, з’явилися і «прохідні» вистави: «Собака Баскервілей», «Кріпаки» [36].

1958 р. було випущено 13 нових вистав (за планом  – 11), валові надходження становили – 819 тис. крб. (за планом – 717 тис. крб.) [37]. Вартість театральних білетів на той час становила: на вечірні вистави – від 3 до 10 крб., на ранкові – 2-4 крб. Аншлаг вечірньої вистави складав 3294 крб., ранкової – 1700 крб. Проводився капітальних ремонт театру (за рахунок обласного бюджету), розпочатий у липні. Того ж року театр був на гастролях у м. Кривий Ріг, де було показано 9 ранкових та 58 вечірніх вистав [38].

У І півріччя 1959 р. було проведено 79 ранкових вистав, вечірніх – 114, виїзних - 48, які відвідало 97 тис. глядачів. З 37 виїзних – 30 вистав було показано на селі  для 11 тис. сільських глядачів. Було випущено 7 нових постановок (вартість робіт склала 56 тис. крб.). Прибутки від проведення вистав у І півріччі 1959 р. становили 436 тис. крб. (з них вистави на стаціонарі – 388 тис. крб., на виїздах – 48 тис.) [39].

На 1959 р. директором театру був Сухіна Іван Володимирович, головним режисером – Оселедчик Айзик Львович, головним художником – Трегубов Борис Вікторович, зав. постановочною частиною – Ацеховська Белла Самуїловна. Творчий склад театру становив приблизно 40 акторів та музикантів, з них найбільш відомі були Гаврилко Ростислав Андрійович, Борщов Дмитро Васильович, Бронштейн Бен-Алі Ісакович, технічний персонал складали 35 працівника (працівники костюмерного, перукарського, бутафорського  цехів, гримери, робітники сцени, білетери та ін.) [40].

Згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 25 серпня 1959 р. № 1296 «Про заходи у упорядкування мережі та поліпшення роботи театрів і концертних організацій Української РСР і скорочення їм дотації з державного бюджету» Миколаївський театр юного глядача ім. ХХХ-річчя ВЛКСМ був ліквідований. Цією ж постановою утворений Миколаївський обласний український музично-драматичний театр [41]. У театрові на 8 вересня 1959 р. було звільнено 74 працівника, багато акторів було працевлаштовано (після проходження творчого конкурсу) до нового театру [42].  Матеріальні цінності ТЮГу, реквізит були передані утвореному Миколаївському обласному українському музикально-драматичному театру. [43].

Безумовно, миколаївським глядачам було сумно розлучатися з улюбленим театром, але з відкриттям нового театру почалася не менш цікава сторінка в історії театрального Миколаєва.

 

Список використаних джерел:

1. Газ. «Південна правда», № 237 (7134 від 29 листопада 1947 р., стор. 3,.
2. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-775, оп. 1, спр. 328, арк. 121.
3. Там саме, ф. Р-8, оп. 1, спр. 410. арк. 58.
4. Газ. «Шлях індустріалізації» № 4900 від 30 травня 1937 р., стор. 2.
5. ДАМО, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 25, арк. 5.
6. Газ. «Південна правда», № 237 (7134) від 29 листопада 1947 р. стор. 3.
7. ДАМО, ф. Р-992, оп. 1, спр. 75, арк. 124.
8. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 25, арк. 5.
9. Там саме, ф. Р-3521, оп. 1, спр. 13, арк. 45-46 зв.
10. Там саме, арк. 14-14 зв.
11. Там саме, спр. 13, арк. 2-3.
12. Газ. «Південна правда», № 237 (7134) від 29 листопада 1947 р., стор. 3.
13. ДАМО, ф. Р-3521, оп. 1,  спр. 3, арк. 29.
14. Там саме,  арк. 38.
15. Там саме, спр. 9, арк. 2.
16. Там саме, спр. 6, арк. 16 зв.-17.
17. Там саме, спр. 22, арк. 8.
18. Там саме, ф. Р-992, оп. 2, спр. 55, арк. 28.
19. Там саме, спр. 106, арк. 33.
20. Там саме, Р-3521, оп. 1, спр. 6, арк. 22.
21. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 6, арк. 4, 6.
22. ф. Р-992, оп. 2, спр. 28, арк. 47.
23. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 33, арк. 6.
24. Там саме, ф. Р-8, оп. 6, спр. 101, арк. 24.
25. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 25, арк. 5.
26. Газ. «Південна правда», № 237 (7134) від 29 листопада 1947 р., стор. 3.
27. ДАМО, ф. Р-2793, оп. 1,  спр. 33, арк. 11.
28. Там саме, ф. Р-992, оп. 2, спр. 1121, арк. 191.
29. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 72, арк. 2-3.
30. Там саме, ф. Р-992, оп. 2, спр. 1600, арк. 140-141.
31. Там саме, оп. 6, спр. 56, арк. 136-140.
32. Там саме, 6, спр. 41, арк. 88.
33. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 86, арк.19-20.
34. Там саме, ф. Р-992, оп. 6, спр. 429, арк. 7.
35. Там саме, ф. Р-2793, оп. 1, спр. 81, арк.122-123.
36. Газ. «Південна правда»,  № 228 (9743) від 19 листопада 1957 р., стор. 2.
37. ДАМО, ф. Р-992, оп. 6, спр. 2365, арк. 60-62, 64.
38. Там саме, ф. Р-3521, оп. 1, спр.147, арк. 9,  11, 65.
39. Там саме, спр. 153, арк. 47-48.
40. Там саме, спр. 156, арк. 11-13.
41. Там саме, ф. Р-992, оп. 6, спр. 2353, арк. 32, 37-38.
42. Там саме, ф. Р-2854, оп. 1, спр. 169, арк. 40.
43. Там саме, ф. Р-3521, оп. 1, спр. 155, арк. 1.