Миколаївський пивоварний завод було засновано у 1924 р. Перші робітники заводу приступили до роботи 5 лютого 1925 р., завідувачем заводом був Перепелиця Андрій Опанасович [1].  До 1941 р. пивзавод мав назву «Миколаївський завод мінеральних вод облхарчотресту» і виробляв безалкогольні напої та солод.

 

Відповідно до наказу Наркомхарчопрому УРСР від 25 травня 1939 р. № 330 було затверджено будівництво пивоварного заводу на території Миколаївського заводу мінеральних вод з частковим наділом території подвір’я по вулиці Мархлевського, 5. Розташовувався пивзавод у м. Миколаїв по вул. Мархлевського, 7.

 

Складання технічного проекту та робочих креслень було доручено Одеській конторі Укрохолодпроекту. Технічний проект будівництва заводу затверджено Наркомхарчопромом УРСР 11 липня 1939 р. на суму 4350 тисяч карбованців. Фінансування будівництва здійснювалося Миколаївським заводом мінеральних вод та за рахунок місцевого бюджету.

Нове обладнання для заводу (агрегати для варіння, прес для фільтрації, вентилятори, фільтри, холодильні установки, цідильник для хмелю, бродильні чани, повітряний компресор, електромотори тощо) виготовлялося на ленінградському заводі «Красна Баварія» [2].

28 серпня 1939 р. з Одеського соєвого заводу до Миколаївського мінзаводу було направлено холодильну установку, що виробляла холоду 30000 к/год [3].

У 1940 р. заводом було вироблено 33028 тонн безалкогольних напоїв і 192,4 тонн солоду [4].

З другого півріччя 1941 р. запущено у виробництво пивний цех заводу.

Про потужність заводу свідчить план виготовлення продукції на 1941 рік: 4300 гекалітрів (гкл) морсу, 5000 гкл води фруктової на есенції з добавкою сахарину, 5000 гкл  води фруктової на есенції на чистому цукрі, 8050 гкл води фруктової на настоянці, 4000 гкл кисло-солодкого напою, 175 гкл сиропів цитрусових, 175 гкл сиропу «крюшон», 600 гкл води фруктової вишневої (на плодах), 800 гкл фруктових вод на натуральних морсах і соках, 1600 гкл фруктових вод на апельсинових, мандаринових, лимонних настоянках, 1200 гкл фруктових вод на вишневих, чорносмородинових, малинових, полуничних соках, 11000 гкл англійської газованої води; 12450 гкл пива жигулівського бочкового, 500 гкл жигулівського пляшкового пива, 1300 гкл українського бочкового, 150 гкл українського пляшкового, 500 гкл російського бочкового та 100 гкл російського пляшкового пива, а також 400 тонн солоду [5].

На той час до складу рецептури морсу входили: цукор – 3 кг, сахарин – 7,5 кг, сік – 10 л, молочна кислота – 50 г, есенція – 25 г, дріжджі – 60 г, коллор – 0,5 кг, амарант – 40 г, вода –2 гкл. Рецептура пива жигулівського пляшкового: солоду – 19,3 кг, води –  5 гкл, хмелю –  200 г [6].

На заводі застосовувалася важка ручна праця: норма на один робочий день по закладці пляшок у ванну для миття становила – 10300 шт., миття пляшок – 2500 шт., ручне транспортування готової продукції – 14900 шт., наклеювання етикеток – 4300 шт., доставка пляшок у цех – 13700 шт.  [7].

Згідно штатного розкладу заробітна плата 1941 року складала: директора заводу – 1200 крб., головного інженера – 900 крб., завідувача лабораторією – 500 крб., лаборанта – 400 крб., головного механіка – 700 крб., головного бухгалтера – 650 крб., начальника цеху безалкогольних напоїв – 600 крб., пивовара – 700 крб., бондаря – 300 крб., старшого шофера – 500 крб., вантажника – 450 крб., завідувача складом готової продукції – 300 крб. [8].

У період окупації Миколаївський пивоварний завод припинив свою діяльність, на час звільнення міста його будівлі було підірвано й зруйновано.

Відновлення пивзаводу розпочалася 3 квітня 1944 р. Наприкінці 1944 р. було введено в експлуатацію цех безалкогольних напоїв. Відповідно до наказу Миколаївського обласного торгівельного відділу від 14 листопада 1944 р. затверджено ціни на безалкогольні напої за 1 л: газована вода - 25 к., фруктовий квас – 1 крб., фруктовий сік – 7 крб. 50 к. [9].

Власними силами колективу заводу до березня 1946 р. було повністю відремонтовано варницю і дробила, встановлено лагерну тару, у серпні введено в експлуатацію першу чергу  бродильного відділення з 4-х залізних чанів ємністю 600 гкл й один алюмінієвий чан ємністю 175 гкл. Відновлення першої черги заводу було завершено і 20 жовтня 1946 р. завод розпочав випуск першої післявоєнної партії пива.

1947 р. було повністю переобладнано дробильне відділення заводу, встановлено нову німецьку дробарку та елеватор для механічної подачі солоду до неї. Цього ж року збільшено випуск солоду шляхом встановлення третього замочувального чану ємністю 1750 кг. З серпня 1947 р. була пущена в дію установка для фільтрації пива. Кількість продукції зросла за рахунок збільшення потужності заводу, на кінець 1948 р. додаткова потужність заводу зросла до 12000 гкл за рік, потужність бродильного відділення доведена до 44000 гкл на рік.

1947 р. на пивзаводі працювало 126 робітників (1944 р. – 74 робітників), з них 17 стахановців (Крамаренко, Мороз, Бережкова, Хоменко, Чепига, Кузьміна, Позднякова, Свояк, Іванова, Леонова, Грищенко, Мельниченко, Двізов, Борисенко, Волчо, Бранкур, Нікіфорова), 52 ударника праці [10].

На пивзаводі було облаштовано робочу столову з дворазовим харчуванням робітників на день. За заводом була закріплена земельна ділянка для ведення підсобного господарства загальною площею 654,5 га, розташована на території Нечаянської сільради [11].

1948 року до рецептури пивоваріння та безалкогольного виробництва було внесено деякі зміни. При виготовлені пива збільшено кількість хмелю, підвищений вміст даної сировини пояснювався необхідністю приховати незадовільні смакові властивості води (підвищена щільність, великий вміст солей). Зменшилася місткість соків на 1 гкл фруктових напоїв (з 7 л до 6 л), це пояснювалося тим, що застаріла рецептура була терпкою на смак і при додаванні соку за нормою органолептичні показники напою знижувались [12].

1948 р. було позапланово випущено пиво «Українське» бочкове, пляшкове та «Оксамитове» бочкове (за планом вироблялося – «Жигулівське» бочкове 11768,2 гкл, пляшкове 741,5 гкл, «Ризьке» бочкове 201,9 гкл), з безалкогольних напоїв – сиропи на цукрі, суміші та сахарині у кількості 1457 гкл. План з виготовлення браги цього року було виконано на 136% - 3416,8 гкл.

1949 р. річна потужність заводу складала: солодовий цех – 11800 гкл, варильний цех – 67374 гкл, бродильний цех – 36302 гкл, лагерний цех – 44000 гкл, цех бочкового розливу за зміну – 60000 гкл, цех пляшкового розливу за зміну – 6000 гкл, цех безалкогольних напоїв – 15600 гкл [13].

1951 р. завод  двічі отримував від Державної дегустаційної комісії УРСР оцінку пива високої якості, такого факту колектив заводу досяг завдяки проведеним капітальним роботам з ремонту обладнання у лагерному підвалі, бродильному  та холодильному відділенні.

1952 р. були встановлено нове обладнання: пляшко-розливна машина, машина для миття тари, машина для закупорки пляшок – все це дало змогу збільшити випуск продукції, покращити її якість та замінити ручну працю механізованою. Також провели автоматизацію викидання пивної дробини замість ручного. Були встановлені та здані в експлуатацію сучасні зерноочищувальні машини, апарати для замочування ячменю та агрегат для промивання фільтрмаси.

З метою покращення якості пива шляхом насичення його вуглецем було проведено роботи з установлення апарату охолодження.

До другого кварталу 1952 р. на заводі випускалася пивна продукція 3-х сортів, потім завод освоїв випуск нового сорту пива – «Московського», якість якого отримала гарну оцінку. Було розпочато також випуск нового сорту безалкогольного напою – води «Столичний напій» [14].

Радянським науково-дослідним інститутом пивоварної промисловості СРСР ще у 1950 р. була розроблена нова схема пивоваріння, що дозволяла скоротити час бродіння сусла у бродильному відділенні на два дні (з 7 до 5 днів), в лагерному підвалі на 11 днів (з 22 до 11 днів), в результаті чого продуктивність виготовлення пива збільшувалася на 22-25%. Цей метод було застосовано на Московському, Одеському і Запорізькому пивзаводах після отримання результатів зі збільшення випуску продукції і за смаковими якостями. Відповідно до цього методу на 1953 р. виробничий план Миколаївського пивзаводу було затверджено у кількості 65000 гкл при проектній потужності заводу 50000 гкл. Збільшення плану потужності виробництва було надано з урахуванням часткового переходу заводу на нову технологічну схему [15].

1954 р. випуск пива становив 57667 гкл, 1955 р. – 59208 гкл – невиконання запланованих 65000 гкл пояснювалося відсутністю необхідної кількості сировини – солоду.

1957 р. було введено в експлуатацію нове обладнання на суму 107,7 тисяч крб., що дало економічний ефект: позапланової продукції на 400,6 тисяч крб. і додаткової економії на 98,2 тисяч крб. Серед нового обладнання: автоматична лінія для розливу пляшкового пива з пропускною спроможністю 48000 пляшок у зміну (до цього машини пропускали 12000 пляшок); нова конструкція верстатів для обробки ячменю (раніше його возили до Варварівського млина); потужний компресор у 300 тис. к/год, що повністю забезпечував завод холодом. Цього року було виготовлено бочкового пива 334098,8 декалітрів (дкл), сортового – 42697,0 дкл, пляшкового – 315401 дкл, безалкогольних напоїв – 117421,83 дкл [16].

1962 р. внаслідок установки стрічкових транспортерів для вантаження ящиків з пивом на автомашини було повністю ліквідовано ручну працю на даній ділянці (14 робітників перейшли на інші ділянки роботи). Був змонтований механічний шприц для миття діжок, що раніше робили вручну – водяним шлангом; встановлено етикетувальний автомат у цеху безалкогольних напоїв, механізовано подачу сиропу з сироповарки до розливного цеху; повністю механізовано подачу вина і соків до купажних чанів.

1966 року річний випуск пива, у перерахунку на планові ціни цього ж року, склав 764 тисячі карбованців. З 10 листопада 1966 р. відповідно до розпорядження облхарчпрому цех безалкогольних напоїв передано міськхарчкомбінату. Основною продукцією заводу лишилося пиво [17].

Завод здійснював централізований завоз пива до торгової мережі міста Миколаєва власним транспортом. В осінньо-зимовий період, коли завод змушений був доставляти пиво до районів області, виникали проблеми: не завжди управління централізованих автоперевозок виділяло необхідну кількість машин, що відображалося на збуті продукції. План виробітку продукції пива розподілявся обласним управлінням торгівлі серед торгових організацій, інколи доводилося шукати покупців за межами області та проводити відвантаження продукції залізницею [18].

Дегустаційною комісією Головного управління пивоварної і безалкогольної промисловості МПП УРСР якість пивної продукції заводу  1970 року оцінено на «добре».

Цехи заводу брали участь в індивідуальних і бригадних соціалістичних змаганнях. Колектив заводу змагався з Первомайським та Херсонським пивзаводами [19].

1973 року на підприємстві застосовано безтарну перевозку пива, економічний ефект за рік склав 2,7 тисяч карбованців. Цього року було введено новий препарат для варки пива – аммілосубтилін. Випущена продукція складалася з таких сортів пляшкового пива «Жигулівське», «Ризьке», «Українське», «Московське», «Оксамитове»; та бочкового «Жигулівське», «Оксамитове» [20].

На 1974 рік було заплановано виробити 1325 тисяч дкл пива, а потужність заводу складала всього 1046,6 тисяч дкл. Але протягом року було виготовлено лише 857,9 тисяч дкл. Невиконання плану пояснювалось тим, що продукція пивзаводу надходила до Херсонської, Кіровоградської, Вінницької, Одеської області, а термін реалізації продукції складав лише 7 діб. Ще однією з причин зниження потужності стали часті простої автоматичної лінії, що працювала до повної зношеності [21].

Восени 1974 р. у зв’язку з аварійним станом головного корпусу пивзаводу та основного технологічного обладнання було тимчасово припинено варіння пива. Постало питання щодо подальшої можливості  експлуатації заводу.

Відповідно до розпорядження виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 4 квітня 1975 р. (за пропозицією Міністерства харчової промисловості Української РСР від 21 лютого 1975 р. щодо зняття виробничої потужності з заводу) Миколаївський пивзавод ліквідовано, будівлю заводу переведено на баланс Миколаївського обласного житлово-комунального управління, а обладнання й сировину належним чином передано Миколаївському виробничому об’єднанню «Янтар» [22, 23].

 

Список використаних джерел:

Список використаних джерел:

1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-1388, оп.1, спр. 1, арк. 1-2.
2. ДАМО, ф. Р-1388, оп.2, спр. 1, арк. 4,14.
3. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 2, арк. 84.
4. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 3, арк. 108.
5. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 4, арк. 2-3.
6. Там саме,  ф. Р-1388, оп.2, спр. 4, арк. 4-18.
7. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 4, арк. 23-26.
8. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 4, арк. 28-32.
9. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 5, арк. 18.
10. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 32, арк.1-6.
11. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 7, арк.14.
12. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 29, арк. 2, 44-45.
13. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 62, арк. 11.
14. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 81, арк. 142-168.
15. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 128, арк. 4-14.
16. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 155 арк. 1-15.
17. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 211 арк. 7.
18. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 221 арк. 1-9.
19. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 234, арк. 10-13.
20. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 259 арк. 3-12.
21. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 268 арк. 2-3.
22. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 272, арк. 1-3.
23. Там саме, ф. Р-1388, оп.2, спр. 273, арк. 2-8.