О.В. Серединський,
провідний спеціаліст
Державного архіву Миколаївської області,
магістр державного управління

Спиридон Феодосійович Черкасенко, український письменник та освітянин, народився в селянській родині 11 (24) грудня 1876 р. у містечку Новий Буг Херсонської губернії [1].

Після закінчення Новобузького двокласного училища С.Черкасенко у червні 1892 р. подав прохання на ім’я директора Новобузької учительської семінарії: «Желая поступить во вверенную Вам учительскую семинарию, имею честь подвергнуть меня поверочному испытанию и, по выдержании оного, зачислить казённокоштным стипендиатом…» [2]. Склавши  вступні іспити, Спиридон був зарахований у перший клас учительської семінарії [3].

Навчався  С.Ф.Черкасенко в семінарії добре, одержував стипендію [4]. У 1893 р. за відмінні успіхи у навчанні і зразкову поведінку був нагороджений цінною книгою [5]. У 1895 р. успішно склавши випускні іспити, Спиридон одержав свідоцтво про закінчення Новобузької учительської семінарії [6], в якому зазначалось «… что он при отличном поведении оказал успехи: в Законе Божьем – 5, педагогике – 5, русском и церковном языке – 4, математике – 4, истории – 5, географии – 4, естествоведении – 4, чистописании – 4, рисовании и черчении – 5, пении – 4, практических занятиях в преподавании –  5. Вследствие сего он удостоивается звания учителя начального училища…» [7]. В характеристиці було визначено, що у Спиридона Черкасенка «…способности весьма хорошие…, обнаруживал особенную любовь к чтению и начитанность…» [8].

З 1895 р. Спиридон Черкасенко вчителював у різних народних школах Катеринославщини (Новопавлівка, Василівка, Улянівка, Юхів). У 1901 р. його переведено на посаду вчителя на Лідіївські рудники, там він прожив дев'ять років, навчаючи шахтарських дітей і проводячи серед шахтарів культурно-освітню роботу. Довголітня вчительська праця у шахтарському середовищі дала початкуючому письменникові великий запас життєвих спостережень, які він художньо реалізував у своїх поезіях, оповіданнях та п'єсах.       С.Ф.Черкасенко перейнявся робітничою тематикою. Він першим, після Івана Франка, змалював образ пролетаря в українській художній літературі першого десятиліття XX ст. і циклом поезій «Настрої», «В царстві праці», «Тихої ночі» увійшов у вітчизняну літературу цілком самобутнім, неповторним поетом.

З 1910 р. Спиридон Черкасенко — у Києві, працює у редакції педагогічного журналу «Світло», в товаристві «Українська школа». Пише фейлетони, оповідання та статті до газети «Рада», в ній веде рубрики «З газет і журналів» і «З сучасних настроїв», в журналі «Літературно-науковий вісник» — рубрику «З українського життя», входить до складу редакції журналу «Дзвін».

Коли з початком Першої світової війни всі українські періодичні видання були закриті, він іде працювати у театр М. Садовського, де займає різні адміністративні посади, допомагає головному режисеру організовувати українське театральне життя у Києві.

Повалення династії Романових, що 300 років панувала в Росії, та революційні події, які відбулися в Україні, повністю захопили за натурою діяльного і романтичного С. Черкасенка. Одержавши запрошення від Головного шкільного комітету, тобто Міністерства освіти Центральної Ради, протягом 1917—1918 рр. він укладає читанки й букварі для українських шкіл («Буквар», «Рідна школа», «Читанка», I, II, III, IV, «Найпотрібніші правила правопису», «Граматка» та ін.). У 1919 р. на повен голос зринає-звучить громадсько-патріотична поезія вже знаного поета-громадянина, який за долею обставин став безпосереднім і активним учасником революційних подій в Україні, відчув радість перемог та біль втрат і розчарувань. Його вірші «Україна», «Україні», «За рідний край», «Вартуймо!», «Воля» сприймалися багатьма як бойові пісні, як заклики «битися до загину за рідний край, за Неньку-Україну».

У 1919 р. С.Ф.Черкасенко переїздить до Кам'янця-Подільського, куди змушені були перебратися з Києва урядові і культурно-освітні інституції Української Народної Республіки. Тут він продовжує активно працювати у Міністерстві освіти УНР, у театрі Миколи Садовського, займається культурно-освітньою та просвітницькою діяльністю. Цього ж року Міністерство освіти УНР запропонувало С. Черкасенку готувати підручники для українських шкіл і з цією метою відрядило його до Відня, де він працював у різних видавництвах («Дзвін», «Українська школа», «Земля»), укладаючи та редагуючи українські книжки.

Чужина виявилася злою мачухою для ніжної і вразливої душі поета. У Відні він не знаходить спільної мови з тодішньою українською політичною еміґрацією, яку роз'їдала групова боротьба, класова і міжпартійна ворожнеча. Українські видавництва, у яких він працював, поволі припиняють свою діяльність, і С.Ф.Черкасенко залишає Відень. Основна частина української еміґрації на початку 1920-х рр. перебирається з Відня до Праги. Письменник обирає інший шлях — 1923 р. їде до м. Ужгород, яке на той час входило до складу Чехословацької республіки.

В Ужгороді доля знову звела Спиридона Черкасенка з Миколою Садовським, який очолив просвітянський театр на Закарпатті. Незабаром         М.Садовський виїхав до Праги, а у 1926 р. до радянської України, а С.Черкасенко залишився працювати театральним референтом товариства «Просвіта» в Ужгороді. Тут письменник прожив до 1929 р., брав участь у місцевому культурному, театральному і літературному житті. Закарпатський письменник і журналіст В. Ґренджа-Донський згадував, що С. Черкасенко допомагав йому підбирати матеріали з української літератури для журналу «Наша земля», давав мовні поради. У грудні 1926 р. на Закарпатті було відзначено      50-річчя з дня народження письменника. Василь Ґренджа-Донський написав про нього прихильну статтю, що з'явилася у січневому номері «Нашої землі» за 1927 р. Це стало причиною того, що поліція звинуватила С.Черкасенка у співпраці з комуністами і запропонувала йому протягом трьох діб залишити край.

Письменник виїхав до Чехії і оселився в селі Горні Черношіце на околиці Праги, де й прожив до кінця життя. Він займав скромну кімнату у місцевому готелі, дуже бідував. Останнє десятиліття його безпросвітного перебування на чужині було отруєне чорними звістками про сталінський голодомор в Україні, про дикі репресії і знищення пам'яток української культури. Він був свідком боротьби за українську державність на Карпатській Україні у 1939 р., у цій боротьбі втратив єдиного сина, пережив початок Другої світової війни, яка принесла стільки страждань і втрат його рідному народу.

Одержавши у березні 1939 р. звістку про загибель сина, Спиридон Черкасенко тяжко захворів. Доглядали його ченці. 8 лютого 1940 р. письменника не стало. Поховали С.Ф.Черкасенка на Ольшанському цвинтарі у Празі. Поряд — могили О. Олеся та С. Русової [9].

Спиридон Феодосійович Черкасенко – автор 30 збірок поезій, оповідань, драм, романів, численних нотаток і рецензій, літературознавчих студій, значної епістолярної спадщини (поезія в трьох томах «Твори», 1920-1922 рр.; збірки оповідань «На шахті», 1909 р. та «Вони перемогли», 1917 р.; драматичний етюд «Жах», 1906 р.; драм «Казка старого млина», 1914 р. та «Про що тирса шелестіла», 1916 р., трагедії «Коли народ мовчить», 1933 р. та ін.

 

Література

1. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. 484, оп. 1, спр. 752, арк.167.
2. ДАМО, ф. 137, оп. 1, спр. 357, арк. 92.
3. Там же, арк. 9-10.
4. ДАМО, ф. 137, оп. 1, спр. 422, арк. 14-15.
5. Там же, спр. 382, арк. 43.
6. Там же, спр. 434, арк. 4-5.
7. Там же, спр. 422, арк. 150.
8. Там же, арк. 13.
9. Ржепецький Л.А.Спиридон Черкасенко: постать у вирі історії. – Миколаїв:Вид-во МФ НаУКМА, 2000. – С. 6-17.