Ю.О.Бугаєвська
провідний спеціаліст відділу
інформації та використання документів
Державного архіву Миколаївської області

110 років тому Миколаїв прикрасився величною спорудою, яка була передбачена для благородної мети – оздоровлення людей. Проект зведення виконано дуже майстерно - будівля й досі є однією з найкращих в Миколаєві.

Це був приватний заклад лікаря-гідропата Михайла Григоровича Кенігсберга. Михайло Григорович (1879 – І п. ХХ ст.) був одним із розпорядників санаторію «Сухий фонтан»,  дійсний член відділу Російського товариства «Охорона народного здоров’я» та спілки миколаївських лікарів, після відкриття власного гідропатичного закладу, набув особливої знаменитості на півдні України [1].

Водолікарня Кенігсберга була побудована на тихій, зеленій околиці міста Миколаєва, неподалік від Бузького лиману. Побудова велася за проектом одеського інженера І.Рейхенберга та за наглядом миколаївського міського архітектора Е.Штукенберга. Майстерне виконання форм східної архітектури Єгипту та середньовічної Іспанії надає нам право віднести монументальну двоповерхову споруду до числа найкращих пам’яток архітектури рубежу ХІХ-ХХ ст. Відвідувачів вражали витонченість внутрішнього оздоблення та технічні удосконалення для гідролікування. Шлях розпочинався з великої приймальні, обставленої м’якими, розкішними меблями, поруч розташований кабінет головного лікаря, далі електрична ванна з масивним апаратом для вуглекислих процедур. Гідропатична зала була прикрашена витонченим оздобленням – ліпленням. На другому поверсі  розташовано 14 номерів з м’якими меблями для відпочинку.

Із приладів водолікування звертали на себе увагу величезний душ Шарко, спіральний душ, «римська баня»  - звичайний конусоподібний ящик (у ньому на стільці сидів пацієнт закритим по шию) до якого підведено  трубки, по яких подавалися  сухий чи вологий пар. У лікувальні побудовано добротній мармуровий басейн з проточною водою, глибина якого сягала три аршини (близько 2 метрів), також було кілька фаянсових напівванн  для масажу та обливання водою. Уся підлога цих приміщень вистелена плиткою, місцями зроблені сітки для стоку води.

Було котельне й підвальне приміщення, де встановлено великі котли, облаштована камера для нагрівання повітря для гарячих процедур, тут була ціла система труб.

Глибока криниця у 22 сажні (47 метрів) забезпечувала лікарню кращою водою у Миколаєві. Подвір’я закладу прикрашав чудовий сад [2].        Водолікарня працювала цілий рік, за винятком великих свят. З понеділка до суботи прийом вівся з 7  до 22 години , а у неділю та святкові дні – до 12 години дня. За процедуру сплачували від 50 копійок до 1 карбованця. Пропускна спроможність лікарні на той час складала 50 осіб на день.

Своє «дітище» лікар Кенігсберг час від часу поповнював новинками для фізіотерапевтичного лікування. Крім традиційних – гідротерапії, бальнеотерапії -  з кінця 1909 р. використовували електросвітлову ванну та інші новинки у галузі лікування електрикою – електровібраційний масаж, інгаляційну камеру, що допомагали при лікуванні хвороб легень, горла та носа [3, 4].

Великі втрати водолікарня понесла під час першої світової та громадянської війн: у 1918 р. приміщення було зайняте німецькими військами, а на початку 1920 р. – відведено під гуртожиток для біженців. У 1920 р. Наркомздрав порушив питання щодо націоналізації приватних лікарень на всеукраїнському з’їзді завгубздравів, яке відбулося у Харкові 25 червня цього ж  року. Вже у серпні до Миколаївського губернського відділу охорони здоров’я надійшов циркуляр (без дати та номеру) з питання націоналізації лікарень у губернії. Під націоналізацію підлягало 4 приватні лікарні, найважливішою з них була водолікарня Кенігсберга (з двох причин – мала капітальну споруду, мала змогу обслуговувати населення у своїй галузі з усієї губернії). Так у грудні водолікарню Кенігсберга було націоналізовано [5, 6].

Далі протягом 6 років відроджували місцеву водолікарню за допомогою Червоного Хреста. Для відкриття необхідно було підшукати лікаря-фізіотерапевта на посаду головного керівника водолікарні. Місцеві лікарі відмовилися від цієї пропозиції (з тих причин, що не було досвідчених фізіотерапевтів), тоді профінспектором окружної здравінспекції було запропоновано цю посаду Одеському професорові Бєлєцкому [7].

У травні 1927 р. двері водолікарні знову відкрилися для пацієнтів, заклад було перейменовано у «Фізіотерапевтичну лікарню ім. Жовтневої революції» [8].

Вже через півроку постало питання про необхідність відкриття у найближчий період електросвітлового відділу, введення нових методів лікування, було замовлено закордонну апаратуру. Для відкриття нових відділень і подальшого розвитку лікарні як інституту фізичних методів лікування було надано додаткове приміщення – сусідній будинок по вул. 25 Жовтня (де на той час розташовувалася військова частина) [9, 10]. Працювала фізіотерапевтична лікарня й у період нацистської окупації. Прийом хворих розпочався з 1 листопада 1941 р.  Проводилося курсове та процедурне лікування. Діяли такі відділи: водолікарський, електролікарський, світлотепловий, інгаляційний, зуболікувальний, рентгенологічний, клінічна лабораторія. Лікувалися нервові захворювання, внутрішні, жіночі та зубні хвороби [11].

У 1946 р. відповідно до постанови виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 30 листопада 1946 р. № 6701 при водолікарні було організовано стаціонар-санаторій, для лікування інвалідів ВВв, демобілізованих, а також людей, для яких виїзд на лікування за межі області був неможливим [12].

У 1951 р. лікувальний заклад реорганізовано у Миколаївську бальнеологічну лікарню, а в 1955 р. перейменовано у Миколаївську обласну бальнеологічну лікарню. Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих від 2 липня 1965 р. № 551 лікарня перейменована на Миколаївську обласну фізіотерапевтичну лікарню [13].

У 60-70-ті роки обласна фізіотерапевтична лікарня представляла собою об’єднання спеціалізованого лікувального закладу зі стаціонарним відділенням на 50 ліжок. Лікувальний заклад розташований на одній присадибній ділянці, займав два корпуси – поліклінічне та стаціонарне відділення, був також харчовий блок з продуктовим складом та приміщенням для господарських потреб.

При обласній бальнеологічній лікарні функціонували:

- відділення: електоролікувальне, радонове, сірководню, кисневе та вуглекисле, гідротерапевтичне, грязьове, парафінове, гінекологічне, відділення концентрованих сонячних променів;

- кабінети – лікувальної фізичної культури, масажу, світловий, кабінет китайської народної медицини, інгаляційний, зуболікувальний, гіпнотерапії, субаквальні ванни, рентген-кабінет, електрокардіографічний, функціональної діагностики, маніпуляційний; хімічна, клінічна і біохімічна лабораторії [14].

Штатний персонал налічував 142 працівників, з них – 20 лікарів, 45 середнього медичного персоналу, 48 молодшого медичного персоналу, 29 різноробочих. За спеціальностями – 8 фізіотерапевтів, 5 невропатологів, отоларинголог, рентгенолог, лаборанти, біохіміки.

За стажем переважна кількість лікарів мали більше 20 років медичної практики. Підвищення кваліфікації лікарів проводилось відповідно до плану обласного відділу охорони здоров’я, нерідко лікарів на стажування направляли до м. Харків. Також проводилися щомісячні лікувально-наукові конференції, де заслуховувались доповіді лікарів на різні медичні теми (світлолікування, ультразвук – показання і протипоказання, субаквальні ванни, новітні методи електролікування, приготування мінеральних вод та їх застосування та ін.).

Для підвищення кваліфікації середнього медичного персоналу планувалися і проводилися сестринські конференції з фізіотерапії на яких розглядалися нові методи лікування, роль психотерапії у лікуванні хворих, питання обміну досвідом між стаціонарним і поліклінічним відділенням та інші теми [15].

Пацієнти поліклінічного відділення надходили на лікування за безкоштовними путівками, виданими лікувальними закладами міста й області, а також за платними курсівками, придбаними у бальнеолікарні, маючи при собі карту санаторного відбору або медичні висновки.

За рік зверталося  приблизно 3500-4000 хворих (з них 30 % - жителі сіл області). Всього відвідувань лікарів за рік приблизно – 25-26 тисяч.

Із загальної кількості звернень хворих, які знаходились на лікуванні у стаціонарі, 70% - терапевтичні хвороби (найбільша кількість із захворюванням опорно-рухового апарату і органів кровообігу), 23, 5% - неврологічні, 3,8% - хірургічні, 2,7 % - гінекологічні [16].

При стаціонарному відділенні лікарні було відведено палату на 5 ліжок для лікування дітей різного віку та з різними захворюваннями. За рік проліковувалося близько 60-70 дітей. Лікування проводилося  комплексно-фізичними методами в поєднанні з медикаментозним, вітамінним, загальнозміцнюючими препаратами кальцію, фосфору і риб’ячим жиром.

Усі хворі, що знаходилися на стаціонарному лікуванні, повністю обстежувалися клінічно з використанням допоміжних методів досліджень, організовувались консультації лікарів вузьких спеціальностей в обласній лікарні і диспансерах [17].

Відповідно до наказу Миколаївського обласного відділу охорони здоров’я від 12 лютого 1987 р. № 105 Миколаївську обласну фізіотерапевтичну лікарню реорганізовано в Миколаївську фізіотерапевтичну поліклініку, з березня 1987 р. функції лікарні звузились [18].

У 1987 році спостерігалася висока якість медичного обслуговування, ефективність лікування досягла 98%. У цей рік розширені методики рефлексо-  і психотерапії [19].

Зараз це Обласна лікарня відновного лікування, яка є лікувально-профілактичним (лікарняним) закладом охорони здоров’я. Ліжковий фонд - 78 ліжок. Поліклінічне відділення - 395 відвідувань у зміну. Робота лікувального закладу спрямована на удосконалення медичних технологій. В ОЛВЛ проводиться відбір хворих на госпіталізацію та амбулаторне лікування лікарями ОЛВЛ згідно графіку. Медична допомога хворим надається згідно стандартів, при виникненні необхідності додаткових методів обстеження, хворі дообстежуються в інших лікувальних закладах міста.

Лікарями ОЛВЛ впроваджуються нові технології та методики лікування, відповідно до річних планів:

• Денситометрія – для виявлення мінеральної щільності кісткової тканини;

• УЗД  серця, органів черевної порожнини, щитовидної залози, жіночих статевих  шляхів;

• Біорезонансна терапія

• Грязьове укутування

Головний лікар Сметюк О.А. [20].

Список використаних джерел:

1. Николаевцы. Энциклопедический словарь. МП «Возможности Киммерии», Николаев, 1999. - С. 164-165.
2. Газ. «Южанин», № 193, від 31 липня 1901 р., С. 2.
3. Рекламне оголошення, Газ.  «Трудовая копейка», № 141, від 18 вересня 1909, С. 1.
4. Рекламне оголошення, Газ. «Николаевский голос»,  № 38, від 8 березня 1909, С. 1.
5. Державний архів Миколаївської області (далі ДАМО), ф. Р-76, оп. 1, спр 82, арк. 36.
6. ДАМО,  ф. Р-152, оп. 1, спр. 171, арк. 114-114 зв.
7. ДАМО, ф. Р-75, оп. 1, спр. 184, арк. 6-9.
8. ДАМО, ф. Р-75, оп. 1, спр. 63, арк. 1311.
9. ДАМО, ф. Р-775, оп. 1, спр. 104, арк. 91-92.
10. ДАМО, ф. Р-75, оп. 1, спр. 75, арк. 87-88.
11. Рекламне оголошення,  Газ. «Укр. Думка»,  № 11, від 29 жовтня 1941 р., С. 4.
12. ДАМО, ф. Р-1414, оп. 2, спр. 3, арк. 1.
13. ДАМО, ф. Р- 992, оп. 12, спр. 72, арк. 103.
14. ДАМО, ф.Р-1414, оп. 2, спр. 97, арк. 13-55.
15. Там же, спр. 144, арк. 4-6.
16. Там же, спр. 144, арк. 6-9.
17. Там же, спр. 233, арк. 3-8.
18. Там же, спр. 348, арк. 1зв.-2.
19. Там же, спр. 364, арк. 16-18.
20. Даниленко Т. Ювілей водолікарні //Автограф. – 2011. - № 4 (24). – С. 84-85.