Ірина Валентинівна Крикалова
Головний спеціаліст відділу
інформації та використання
документів держархіву
Миколаївської області

Перші фотографії (фотоательє) у Миколаєві з’явилися у 1868 р. Їх першими власниками були австрійсько-підданий Фрідріх Францович Дюрнбек (Дюренбек) та колезький реєстратор Микола Короєдов (останній, до речі, у 1876 р. отримав також дозвіл Міністерства імператорського двора іменуватися фотографом Государя Великого Князя Костянтина Миколайовича, з правом мати на вивісці фотоательє вензельне зображення імені Його імператорської високості).

Всі особи, які мали намір відкрити фотографії, мали подати прохання миколаївському губернатору, з 1900 року - градоначальнику, які надсилали запит у поліцію щодо перевірки благонадійності заявників. Після отримання відповіді: «несприятливих відомостей у департаменті поліції МВС немає», видавався дозвіл (свідоцтво) на відкриття фотографії.

У квітні 1870 р. прохання про відкриття фотографії у будинку купця Шлейхера по вул. Купецькій подав Мойсей Вульфович Сталь. До прохання додавався опис фотографічного приладдя:
- одна камера обскура з об’єктивом у і пластинки;
- один триножник;
- дві негативні касети;
- три дюжини скла;
- три головотримателя;
- одна сатінірна машина.

У 1874 р. дозвіл на відкриття фотографій отримали пруський підданий Адольф Вільгельм-Едуард Зегер на розі Нікольської та Московської вулиць у будинку Малера та дворянин Антон Случановський у будинку дружини купця Гаха на Купецькій вулиці № 32. У 1877 р. А.Случановський, як і М.Короєдов, отримав дозвіл іменуватися фотографом Государя Великого Князя Костянтина Миколайовича.

У грудні 1875 року дозвіл на відкриття універсальної фотографії отримала миколаївська міщанка Анастасія Чеботарьова, у червні 1882 року - миколаївський мещанін Федір Бородаєв, у квітні 1886 року - турецько-підданий Яків Гольденберг (на вулиці Купецькій, 53).

Однак не всі фотографи, що отримали дозвіл на відкриття фотоательє протягом цього періоду, скористувались ним. Так, на 1 жовтня 1887 року у Миколаєві діяли лише п’ять фотографій, які належали:
1. Австрійсько-підданому Фрідріху Дюренбеку (дозвіл миколаївського військового губернатора від 27 лютого 1868 р. № 683 та миколаївської міської поліції від 1 березня 1868 р. № 2084);
2. Спадкоємцям колезького реєстратора Миколи Короєдова (дозвіл миколаївського військового губернатора від 14 березня 1868 р. № 918);
3. Миколаївській міщанці Анастасії Чеботарьовій (дозвіл миколаївського військового губернатора від 24 грудня 1875 р.);
4. Миколаївському міщанину Федіру Бородаєву (дозвіл миколаївського військового губернатора від 25 червня 1882 р. № 2028);
5. Турецько-підданому Якову Гольденбергу (дозвіл миколаївського військового губернатора від 3 квітня 1886 р. № 2311 (раніше управляв універсальною фотографією Анастасії Чеботарьової, знаходилась на розі вулиць Одеська та 5-а Слобідська).

У листопаді 1888 р. дозвіл на відкриття фотографії отримав полковник у відставці Костянтин Вангелі (вул. Велика Морська, 44). Фотографію Дюрнбека у 1893 році купив його асистент Василь Галичинський, який працював у ній до цього 6 років. Через п’ять років її купив Мойсей Самуїлович Ронес, на цей час фотографія знаходилась на вулиці Спаська, 38.

У червні 1898 року на вулиці Одеська фотографію відкрив Ілля Григорович Євсєєв. У 1900 році - на вулиці Соборній - Клара Шаєва Розензон. У грудні 1902 року - прохання про відкриття у Миколаєві фотографії градоначальнику подав березнегуватський землевласник Ошер-Генех Ремественський.

Дозвіл необхідно було отримати не тільки власникам фотоательє, фотографам-професіоналам, а й фотографам-любителям: так, у 1896 р. для отримання дозволу на фотографування вулиць, будинків, комерційних пристаней, пароплавів та суден, з проханням до губернатора звернувся штабс-капітан у відставці Олексій Михайлович Вахнін, а у 1902 р. - для придбання власного фотоапарата - губернський секретар, помічник контролера Миколаївського відділення Держбанку Федір Іванович Альбрехт.

У 1900 році миколаївські фотографи Епштейн і Коносевич за фотографування спуску броненосця «Князь Потьомкін-Таврійський» отримали подяку Його Величності та подарунки - золоті портсигари.

3 грудня 1901 року Міністерством внутрішніх справ був затверджений Статут товариства фотографов-любителів м. Миколаїв. Відповідно до статуту метою товариства було «сприяння розвитку світопису та зближення фотографів-любителів». Серед основних напрямків діяльності передбачалось: відкриття фотопавільйона, лабораторії, фотобюро для довідок, випробування приборів, заснування бібліотеки та читальні, а також збирання колекції взірцевих фоторобіт, організації екскурсій, виставок, з’їздів, конкурсів (з нагородженням медалями та дипломами), проведення бесід та зборів, а також публічних лекцій з фотографії. Товариство мало свою печать, до нього входили почесні та дійсні члени. У почесні члени обиралися особи, яки мали особові заслуги у справі фотографії або зробили значні пожертвування на користь товариства. Дійсними членами товариства могли бути особи чоловічої або жіночої статі поза залежності від звання та стану, мешканці Миколаєва. Кошти товариства складали членські внески (п’ять карбованців на рік), збори з виставок, лекцій та читань, а також з пожертвувань. Для керівництва товариством обирався комітет, до складу якого входили: голова, його товариш, скарбник, секретар та один член комітету. Також до комітету обирались два кандидата, які мали заміщати членів комітету у разі їх хвороби чи відсутності. Комітет обирався строком на три роки.

У вересні 1902 року товариство фотографов-любителів звернулося до градоначальника з проханням дозволити проводити публічні заняття і бесіди з фотографії. Дозвіл був отриманий у серпні 1903 р. після погодження попечителем Одеського навчального округу. Лекторами були заявлені: штабс-капітан у відставці Михайло Олександрович Тєвяшев (голова товариства), викладач Маріїнської жіночої гімназії Костянтин Олексїйович Чернишев, дворянін Георгій Михайлович Рюмін, колезький асесор у відставці Карл Фердинандович Бауер. Відкриття товариства фотографів-любителів у м. Миколаїв, яке об’єднало фотографів, творчо мислячих людей, мало велике значення у культурному житті міста. На початку ХХ століття розширюються можливості фотографії. Так, у 1914 році до миколаївського градоначальника звернувся селянин Григорій Максимович Денісов з проханням проводити на вулицях та інших місцях у межах Миколаївського градоначальства моментальні фотографічні зйомки бажаючих. У цей же час Захарій Капітонович Кублій звертався до миколаївської поліції з проханням виготовляти моментальні фотографічні знімки - «листівки» вартістю 20 коп. за екземпляр.

Під час Першої світової війни м. Миколаїв мало стратегічне значення, тому миколаївським градоначальником віце-адміралом Мязговським був виданий наказ від 2 червня 1915 р. № 9053 «про заборону фотографам-професіоналам та любителям без дозволу градоначальника проводити фотографічні зйомки розташованих у межах Миколаївського градоначальства військових і торгових портів, рік Буг та Інгул, всякого виду суден, як військових так і торгових, що знаходяться на рейдах та пристанях, різних військово-морських та військово-сухопутних споруджень». Особи, яки порушували цей наказ, підлягали штрафу до 3 тисяч карбованців або тюремному ув’язненню до 3-х місяців.

У 1914 році у Миколаєві налічувалось чотирнадцять фотографій. Знаходились вони у центральній частині міста: на вулицях Потьомкінській, Соборній, Великій Морській, Московській, Херсонській, відкрилось фотоательє і на робочий околиці міста: по вул. 1-а Слобідська, 34.

Види вулиць, підприємств, навчальних закладів, релігійних установ Миколаєва дореволюційного періоду збереглися завдяки миколаївським фотографам, тому історики та краєзнавці мають змогу вивчати історію міста, спираючись не лише на документи того часу, а й на фотографії.