Здійснення продрозкладки, жорстока репресивна політика більшовиків налаштувала більшість українського селянства проти радянської влади. Білогвардійські війська генерала А.Денікіна скористалися цією обставиною і влітку 1919 р. захопили значну територію України.

18 серпня 1919 р. білогвардійці захопили м. Миколаїв, а до кінця місяця - майже всі населені пункти сучасної Миколаївщини.

Проте денікінський режим не мав позитивної ідеології, що й послужило головною причиною його поразки. Відновлювалися дореволюційні порядки, підприємства перейшли до рук колишніх власників, поверталося поміщицьке землеволодіння. Білогвардійські податки з селян виглядали не краще від більшовицької продрозкладки. За невиконання наказів страчували. Офіційний робочий день тривав 11-12 годин.

Денікінці, прихильники «єдиної і неділимої Росії», боролися не тільки з українським національно-визвольним рухом, а й з будь-якими проявами українського національного життя, вони однаково ненавиділи як більшовиків, так і «соціалістичного авантюриста» С.Петлюру і східноукраїнських «зрадників-сепаратистів». Позицію білих в українському питанні прямо висловив їхній провідний ідеолог Василь Шульгін, коли війська А.Денікіна захопили Київ: «Південно-Західний край є російським, російським, російським… ми не поступимося ним ні перед зрадниками-українцями, ні перед катами-євреями» (натяк на численних євреїв у складі більшовицького Чека).

У м. Миколаїв денікінську владу представляв генерал Я.Слащов. Економічне та фінансове становище у місті було тяжким, дуже погано було з паливом, заводи та фабрики закривались, зростала кількість безробітних, лютувала епідемія тифу. В той же час міська дума не шкодувала коштів для влаштування пишних зустрічей білогвардійським генералам. Не краще було і у сільській місцевості. Селян нещадно грабували: вони мусили віддавати третину хліба з кожної поміщицької десятини і, крім того, сплачувати податок по 1 пуду. Свободи слова у пресі не було, запроваджувалась попередня цензура для друкованих видань, діяли тільки окремі профспілки, які видавали свою газету «Луч».

Противники денікінського режиму підлягали під дію військово-польового суду.

Політику генерала А.Денікіна підтримували країни Антанти.

Однак і в той тяжкий час у м. Миколаїв діяли початкові школи, гімназії, учительський інститут, музеї, міській акваріум, була відкрита вечірня школа для дорослих робітників, у жовтні 1919 р. було відновлено трамвайний рух.

В умовах жорстокого білогвардійського терору на Миколаївщині створювались підпільні групи і партизанські загони. Так, на початку жовтня 1919 р. підпільна більшовицька організація у м. Миколаїв налічувала біля 200 чоловік. Але незабаром денікінцям вдалося напасти на слід підпілля. За наказом генерала Я.Слащова у листопаді 1919 р. на площі перед заводом «Руссуд» було розстріляно 61 людину – комуністів, комсомольців і тих, кого підозрювали у зв’язках з підпільниками.

Миколаївщину охопив могутній повстанський рух. З вересня 1919 р. по січень 1920 р. на території сучасної області відбулося 89 селянських повстань різних типів: більшовицькі, боротьбистсько-борьбистські, національні, промахновські. Унікальним явищем стало створення двох формувань державного типу – Висунської і Баштанської республік.

31 січня 1920 р. до м. Миколаїв вступили частини Червоної Армії, а на початку лютого 1920 р. на території сучасної Миколаївської області відновилась радянська влада з продрозкладкою і жорстокою репресивною політикою щодо більшої частини українського селянства.